Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
Довелося багачам здавати свої капітали в загальну касу. Але деякі з них схитрували й частину своїх грошей приховали для себе. Серед таких хитрунів опинився і всесвітньо відомий мануфактурник Спрутс. Ніхто не знав точно, скільки у нього грошей. Тому половину свого капіталу він здав, а другу половину залишив собі. Він сподівався, що, маючи гроші, зможе жити, як і колись, не працюючи.
Однак жити не працюючи й бути чесною людиною взагалі неможливо. Кожен коротулька потребує послуг інших — отже, і сам повинен щось робити для інших. А Спрутс захотів влаштуватися так, щоб нічого для інших не робити, щоб тільки інші робили для нього. Йому в першу чергу треба було, щоб хтось варив для нього обід, але ж усі слуги від нього повтікали, отож він почав ходити обідати в їдальню. Спершу його там годували, але одного прекрасного дня до нього підійшов головний кухар і сказав:
— Слухайте, Спрутсе, ми от працюємо на вас, готуємо для вас різні страви, а ви для нас нічого не робите, ніде не працюєте, тільки їсте.
— Але ж я плачу за їжу гроші, — заперечив Спрутс.
— Звідки ж у вас гроші, якщо ви ніде не працюєте? Виходить, ви не всі награбовані в народу гроші здали?
Спрутс, звісно, не міг признатися, що приховав частину грошей, і сказав:
— Ні, я все здав. У мене зосталося лише кілька фертингів, але я їх уже проїв і тепер працюватиму.
Відтоді він вирішив не ходити більше в їдальню, а накупив у магазині яєць, картоплі та інших різних продуктів і поніс усе це додому. Половину яєць він розбив по дорозі, а з другої половини надумав приготувати яєчню, але загавився, і яєчня у нього згоріла на сковороді. Тоді він заходився варити в казанку картоплю, але картопля розварилась і перетворилась на якийсь неїстівний слиз, схожий на клейстер для наклеювання шпалер. Словом, до чого б він не брався, у нього все виходило не те, що треба, а те, що треба, чогось не виходило. Все, що він варив, йому доводилось їсти або недоварене, або переварене. А все, що смажив, він з'їдав недосмаженим, а то й зовсім сирим або горілим. Від таких харчів у нього часто болів живіт, і від цього він був злий, мов пес.
У домі в нього був, як кажуть, свинарник, бо дбати про чистоту тепер було нікому, а самому Спрутсові було ліньки махати щіткою і шваброю. До того ж він не любив мити посуд. Поснідавши, пообідавши або повечерявши, він ставив немитий посуд кудись на підлогу в куток, а на другий день брав із шафи чистий посуд. Посуду в нього було багато, отже, усі кутки скоро були завалені брудними чашками, блюдечками і склянками, ложками, виделками, ножами, тарілками, мисками, соусницями, чайниками, кавниками, молочниками, салатницями, графинами, старими консервними бляшанками і пляшками різних форм і розмірів. На столах, на підвіконнях і навіть на стільцях стояли вкриті сажею горщики, банячки, каструлі, судки, казанки, дека, сковороди з залишками зіпсованих страв. На підлозі скрізь валялися лимонні й апельсинові шкірки, бананове лушпиння, яєчні й горіхові шкаралупи, шматки паперу, порожні пакети, засохлі й вкриті зеленуватою пліснявою хлібні шкуринки, яблучні недогризки, курячі кістки, риб'ячі хвости й голови. Треба сказати, що ці хвости й голови і навіть цілі риб'ячі кістяки можна було побачити не тільки на підлозі, а й на стільцях, столах, шафах, підвіконнях, книжкових полицях, а також на спинках диванів і крісел.
Купи цих харчових покидьків смерділи й приваблювали полчища мух. Пан Спрутс сидів серед усієї цієї гидоти, сподіваючись, що нові порядки не протримаються довго, що поступово все повернеться до колишнього, що в нього знову будуть слуги, які наведуть у домі чистоту й лад. Проте час минав, змін не було, а пан Спрутс усе ще на щось сподівався, не помічаючи, що сидить уже по самі вуха в грязюці.
Але біда, як іноді кажуть, не приходить одна. Незабаром у Спрутса закінчилися запаси вугілля, а топити чимось треба було, от він і почав палити меблі. Тепер на підлозі, окрім куп усякої видоти, валялась оббивка, зідрана з диванів та крісел, а також вирвані з них пружини й повсть, уламки кушеток, дзеркальних шаф і стільців. Словом, вигляд кругом був такий, наче в будинку вибухнула фугасна бомба чи відбулось побоїсько.
А Спрутс, здавалося, й не помічав улаштованого ним же самим розгрому. Час від часу він виходив з дому, щоб поповнити запаси харчів. Але робити це було не дуже легко, бо він був особа відома: як-не-як — колишній мільярдер, голова великого бредламу, власник багатьох цукрових заводів і знаменитої спрутсівської мануфактури. До недавнього часу його фотографії друкувалися мало не щодня в газетах, і тому всі його добре знали. Тільки-но він з'являвся у якомусь магазині, продавці й продавщиці зразу починали кепкувати з нього, кидати на його адресу різні жарти; дехто навіть просто казав, що пора б йому вже перестати комизитись і, замість жити на крадені гроші, піти кудись на роботу й стати чесним коротулькою.
— Дивіться, пане Спрутс, — казали йому, — постарайтеся, голубе, виправитись, а як будете й далі дармоїдом, то ми перестанемо відпускати вам продукти.
У відповідь на це Спрутс звичайно мовчав і тільки сердито сопів або ж казав, що він зовсім не Спрутс, а якийсь інший коротулька, що викликало у продавців нові дотепи. Все це страшенно сердило Спрутса, а тому що насмішки не вщухали і з кожним днем ставали зліші, він вирішив як можна рідше потикатися на вулицю і вилазив з дому тільки тоді, коли була крайня потреба.
Одного вечора, коли Спрутс сидів дома, у двері хтось постукав. Зійшовши по сходах і відчинивши двері, Спрутс побачив у світлі вуличного ліхтаря коротульку із смуглявим, вилицюватим обличчям, прикрашеним невеличкими чорними, акуратно зачесаними вусиками, такою ж невеличкого гострою борідкою і вузенькими чорними очима, які неспокійно зиркали по боках.
Це обличчя видалося Спрутсові зовсім незнайомим, та, коли прибулець сказав, що його звуть Жуліо, Спрутс почав пригадувати, що вже десь чув його ім'я.
Запросивши Жуліо до кімнати, Спрутс сказав:
— Ваше ім'я, здається, мені знайоме. Чи не можете ви нагадати, де ми з вами зустрічалися?
— Зустрічалися? Ні, — відповів Жуліо, здивовано розглядаючи накидані кругом купи сміття, уламки меблів і риб'ячі кістяки. — Я тільки мав можливість зробити вам послугу, коли ви захотіли розправитись з Товариством гігантських рослин.
— Ах, справді, — вигукнув Спрутс. — Однак, пригадується, ви тоді чимало здерли з мене за цю послугу: три мільйончики фертингів, якщо не помиляюся.
— Не три, — спокійно відповів Жуліо. — Йшлося про два мільйони. А втім, мені від цих мільйонів нічого не дісталося, бо ця скотина Скуперфільд тріснув мене палицею по голові, а ті дві тварюки Мига й Крабс кинули мене самого в лісі й зникли з усіма грошима. З того часу я тиняюся по світу, стараючись знайти цю тварюку Мигу, а тепер ось надумав звернутися до вас, щоб дізнатися, де можна побачити цю скотину Крабса.
На жаль, я не можу вдовольнити вашу цікавість, бо скотина Крабс давно втік від мене, прихопивши з собою близько мільйона моїх власних грошей, — відповів Спрутс.
— У такому разі, чи не можете ви дати мені повечеряти, бо якщо я не вгамую голоду, то можу вчинити злочин. Я з самого ранку ще нічого не їв, — пояснив Жуліо.
— Можу пригостити вас тільки яєчнею, — сухо пробурчав Спрутс.
Вийшовши з гостем на кухню, Спрутс розламав кілька стільців і затопив піч, потім розбив яйце, але замість вилити його на сковороду, вилив на свої штани. Вирішивши, що коли діло піде так і далі, то йому зовсім не випаде повечеряти, Жуліо взявся до діла сам. Вибравши найбільшу сковороду, він приготував гігантську яєчню з двох десятків яєць, і вони зі Спрутсом сіли вечеряти. Спрутс їв і тільки похвалював, бо йому вже давно не доводилось їсти так смачно приготовленої яєчні.
Подумавши, що Жуліо може бути для нього корисним, бо він міг би ходити по продукти й допомагати готувати обід, Спрутс запропонував йому поселитися разом. Жуліо погодився, і відтоді життя Спрутса набрало організованішого характеру. Доставку продуктів з магазинів Жуліо цілком узяв на себе, а сніданки, обіди та вечері вони готували разом, причому Спрутс виконував грубішу роботу, тобто «робив» дрова з меблів, розпалював вогонь у плиті, чистив картоплю, цибулю, ріпу, місив тісто; Жуліо ж здійснював загальне керівництво і стежив за приготуванням страв.
