Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
Затягнувши Незнайка у свій кабінет, лікар Пілюлька почав ретельно обстежувати його. Оглянувши вуха, горло, ніс і язик, Пілюлька здивовано похитав головою, потім велів Незнайкові скинути сорочку й почав стукати його по спині, по плечах, по грудях і по животу гумовим молоточком, дослухаючись при цьому, який виходить звук. Видно, звук виходив не такий, як треба, тому Пілюлька кривився, знизував плечима й тряс головою. Потім він звелів Незнайкові лягти на спину й почав натискувати йому долонями на живіт у різних місцях, приказуючи:
— Так боляче? Не боляче?.. А так?..
І знову щоразу скрушно хитав головою.
Нарешті він зміряв Незнайкові температуру, а також пульс і кров'яний тиск, а тоді, велівши йому лишатись у постелі, пішов до коротульок і сказав тихенько:
— Біда, голубчики. Незнайко наш хворий.
— А що в нього болить? — спитала Рибка.
— У тому-то й річ, що нічого не болить, а проте він серйозно хворий. Хвороба в нього дуже рідкісна. На неї хворіють коротульки, які надто довго пробули далеко від своїх рідних місць.
— Ти ба! — здивувався Знайко. — То його треба лікувати.
— Як же його лікувати? — відповів лікар Пілюлька. — Від цієї хвороби ніяких ліків нема. Він повинен якнайскоріше повернутися на Землю. Тільки повітря рідних ланів може помогти йому. Такі хворі завжди дуже тужать далеко від батьківщини, й це може для них погано скінчитися.
— Виходить, нам треба вирушати додому? Ти це хочеш сказати? — спитав Знайко.
— Так, і притому якомога скоріше, — підтвердив лікар Пілюлька. — Думаю, що коли ми сьогодні ж вирушимо в дорогу, то встигнемо долетіти до Землі з Незнайком.
— Отже, треба вирушати сьогодні ж. І нічого тут більше думати, — сказала Фуксія.
— А як же бути з Пончиком? — спитав Знайко. — Він же лишився у Лос-Поганосі із своїми крутильниками. Не можемо ж ми покинути його тут.
— Ми з Шпунтиком зараз же поїдемо по нього на всюдиході, — сказав Гвинтик. — До вечора туди приїдемо, завтра вранці назад. Опівдні будемо тут.
— Доведеться призначити відліт на завтра, — сказав Знайко. — Раніше ніяк не впораємось.
— Ну що ж, до завтра, я думаю, Незнайко витримає, — сказав лікар Пілюлька. — Тільки ви, братики, не зволікайте.
Гвинтик і Шпунтик одразу ж викотили з гаража всюдихід, узяли з собою Козлика, якого вчили керувати всюдиходом, і всі троє поїхали в Лос-Поганос. Лікар Пілюлька поспішив повідомити Незнайка, що прийнято рішення вирушати на Землю. Ця звістка дуже втішила Незнайка. Він навіть схопився з постелі, почав казати, що, як тільки повернеться додому, одразу ж напише листа Синьоочці, бо колись він обіцяв написати їй і тепер його мучить сумління, що не виконав своєї обіцянки. Надумавши виправити свою помилку, він значно повеселішав і почав наспівувати пісні.
— Не журіться, братики, — казав він. — Скоро побачимо сонечко!
Лікар Пілюлька сказав, щоб він поводився спокійніше, бо його організм ослаблений хворобою і йому треба берегти сили.
Невдовзі радість Незнайка потроху стихла й змінилася нетерплячкою.
— Коли ж Гвинтик і Шпунтик повернуться? — весь час приставав він до Пілюльки.
— Вони сьогодні не можуть приїхати, голубе. Вони завтра приїдуть. Ти вже якось потерпи, а зараз краще ляж і поспи, — вмовляв його лікар Пілюлька.
Незнайко лягав у постіль, але, полежавши хвилиночку, схоплювався:
— А що, як вони не приїдуть завтра?
— Приїдуть, голубе, приїдуть, — заспокоював його Пілюлька.
У ті дні в Космічному містечку гостювали астроном Альфа й місяцезнавець Мемега та два фізики, які прибули з ними, — Квантик і Кантик. Усі четверо приїхали навмисне, щоб ознайомитися з будовою космічної ракети і скафандрів, бо вони самі збиралися побудувати ракету й здійснити космічний політ на Землю. Тепер, коли розкрили таємницю невагомості, міжпланетні польоти стали доступні і для місячних коротульок. Знайко вирішив подарувати місячним ученим точні креслення ракет й звелів, щоб їм віддали рештки запасів місячного каменю й антикаменю. Альфа сказав, що місячні вчені збережуть Космічне містечко і влаштують тут космодром з майданчиком для посадки космічних кораблів, які прибуватимуть на Місяць, і для запуску ракет на інші планети.
Коли космонавти постановили вернутися на Землю, Знайко, Фуксія і Рибка пішли в ангар, щоб ретельно перевірити роботу всіх вузлів і механізмів ракети. В перевірці брали участь і Альфа з Мемегою, а також Кантик і Квантик. Для них це було дуже корисно, бо вони дістали можливість практично ознайомитися з будовою ракети. До того ж було вирішено, що Альфа й Мемега здійснять політ на ракеті разом з космонавтами. Долетівши до поверхні Місяця, космонавти пересядуть у ракету НІП, а Альфа з Мемегою повернуться на ракеті ФІР назад у Космічне містечко.
Перевірка механізмів ракети закінчилася тільки надвечір.
Зробивши останні випробування, Знайко сказав:
— Тепер ракета готова до польоту. Завтра вранці ввімкнемо невагомість і відбуксируємо космічний корабель на стартовий майданчик. А зараз — спати. Перед польотом треба добре відпочити.
Вийшовши з ангара й замкнувши двері на ключ, космонавти пішли в Космічне містечко. Не встигли вони зникнути вдалині, як із-за паркана висунулись дві голови в чорних масках. Якийсь час вони мовчки стирчали над парканом і лише сопіли носами. Потім одна голова сказала голосом Жуліо:
— Нарешті вшилися, щоб вони провалилися крізь землю!
— Нічого. Хай краще злетять у повітря! — пробурчала голосом Спрутса друга голова.
То й справді були Спрутс і Жуліо.
Почекавши ще трохи і впевнившись, що поблизу нікого нема, Жуліо сказав:
— Ану перелазь через паркан, я подам тобі ящик з динамітом.
Спрутс, крекчучи, виліз на паркан і стрибнув на другий бік. Жуліо підняв із землі ящик і став подавати його Спрутсові через паркан. Спрутс потягнув руки вгору, стараючись підхопити ящик. Але ящик був дуже важкий. Спрутс не втримав його й полетів разом з ним на землю.
— Що ж ти жбурляєш? — зашипів на нього Жуліо. — Там же динаміт, а не макарони! Так бабахне, що мокрого місця не залишиться!
Він переліз через паркан слідом за Спрутсом і спробував відчинити двері ангара.
— Замкнуті! — пробурмотів зі злістю. — Доведеться робити підкоп.
Увімкнувши потайний ліхтар і присівши біля стіни, обидва зловмисники витягли з кишень ножі й почали рити ними землю.
Коротульки в Космічному місті вже давно спали. Ніхто не ждав нічого лихого. Не спали тільки Знайко та професор Зірочка. Вони були зайняті математичними розрахунками: треба було обчислити траєкторію польоту космічного корабля, щоб, злетівши, він точно попав в отвір місячної сфери, крізь який можна було вибратися на поверхню Місяця.
Вже було далеко за північ, коли Знайко й професор Зірочка закінчили всі розрахунки й почали вкладатися спати. Роздягнувшись, Знайко вимкнув електрику і, залізши в постіль, уже хотів був натягти на себе ковдру, але саме в цей час пролунав вибух. Стіни кімнати струснуло, із стелі з гуркотом посипалась штукатурка, шибки з вікон вилетіли, ліжко, на якому лежав Знайко, перевернулось, і він викотився з нього на підлогу.
Професор Зірочка, який спав у цій же кімнаті, теж опинився на підлозі. Закутавшись у ковдру, Знайко миттю вискочив на подвір'я і побачив стовп полум'я та диму, що піднімався вгору.
— Ракета! Там же ракета! — закричав він професорові Зірочці, який вибіг слідом за ним.
Вони кинулися вперед, на звертаючи уваги на те, що зверху падали дерев'яні уламки, й, підбігши до місця, де колись стояв ангар, побачили в диму купу руїн. До місця пригоди вже бігли інші коротульки.
— Тут стався вибух! Хтось знищив ракету! — закричав Назнайко, голос якого уривався від хвилювання.
— Це не інакше, як поліцейські! — вигукнув Квантик. — Вони задумали відомстити нам!
— Як же ми тепер полетимо назад? — питали коротульки.
— Може, вдасться полагодити ракету? — сказав Мемега.
— Як же лагодити? Може, тут уже й самої ракети не лишилося, — відповіла Фуксія.