Богдан Хмельницький - Коляда Ігор (серии книг читать бесплатно .txt) 📗
Щоб позбавити ворога інформації про становище у своєму війську, Б. Хмельницький запровадив в обозі сувору дисципліну. Гетьман очікував також на підхід кримських татар, назустріч яким послав козаків із табунами коней.
Зайнявши вигідну позицію, гетьманові будь–що потрібно було заманити сюди польську армію. З цією метою він зробив вигляд, нібито хоче закріпитися в районі Старокостянтинова. Виряджені ним кілька тисяч козаків спочатку зайняли Красилів, а потім відійшли до Старокостянтинова та почали там укріплюватися. Захоплені 2 вересня жовнірами шість козаків повідомили реґіментарів про намір Хмельницького підійти з військом до міста й узяти під контроль переправу через Случ під Росолівцями.
Це стурбувало поляків, бо лише тут можна було форсувати річку для наступу на Старокостянтинів. До того ж вони отримали інформацію про бажання тисячі «досвідчених» (реєстрових) козаків перейти на бік супротивника.
Виходячи з одержаної інформації, реґіментарі вирішили зайняти Старокостянтинів. Ранком 3 вересня їхнє військо рушило в похід. Надвечір воно стало обозом на Корчівському полі. Наступного дня близько 5 тис. жовнірів із шістьма гарматами на чолі з О. Конєцпольським і М. Остророгом подалися до переправи, але вона була вільною від козацької охорони. Коли до них підійшов
І. Вишневецький, вони провели спільну нараду, на якій вирішили атакувати Старокостянтинів. Конєцпольський і Вишневецький зав'язали під стінами міста бій із козаками. Пізнього вечора Конєцпольський і Вишневецький відступили до свого обозу. Лише після відступу вночі Д. Нечая до табору Хмельницького полякам удалося зайняти місто.
Серед польських проводирів не було єдності щодо подальшого плану дій. Одні виступали за розташування армії в таборі за містом й очікування на прихід козаків, їхні супротивники вимагали негайно атакувати козаків, щоб «загнати їх за Дніпро» і не допустити їхнього з'єднання з татарами. Під тиском шляхти було вирішено виступати в похід. 8 вересня 1648 р., в суботу, польське військо зупинилося за півмилі від козацького табору. Польський табір розкинувся мінімум на 7,5–8 км.
Від розвідників і захоплених «язиків» Б. Хмельницький довідався про приблизну чисельність жовнірів польського війська. Виявилося: керована ним армія переважала сили противника на 20–30 тис. чоловік, однак різко поступалася в озброєнні (адже 40–50 тис. повстанців не мали ні холодної, ні вогнепальної зброї). Крім цього, доки не підійшла орда, в його розпорядженні не було кінноти, яка могла б зійтися у відкритому бою з польськими вершниками.
Виходячи з таких реалій, Хмельницький обрав єдино правильну у своєму становищі тактику активної оборони табору, щоб вимотати сили ворога та, дочекавшись підходу татар, завдати потужного контрудару.
Настав понеділок 11 вересня 1648 р. Богдан Хмельницький очікував на атаку ворога. Її, дещо несподівано, із власної ініціативи, розпочав Я. Тишкевич, кинувши кілька сотень жовнірів на штурм греблі через Ікву. Козаки спочатку відступили, а потім контратакували й вибили нападників із захоплених ними шанців. Побоюючись за моральний дух свого війська, реґіментарі вирішили будь–що оволодіти цією переправою. Заславський направив туди кількасот драгунів, а потім — підрозділи німецької піхоти Осинського. Бій спалахнув із новою силою. Відступивши та перегрупувавши сили, козаки завдали сильного удару, й жовніри, залишивши на полі бою понад 200 трупів, поспішно відступили.
Переконавшись, що лобові атаки зазнають невдачі, реґіментарі вирішили провести комбіновану операцію, кинувши в тил козакам кілька полків кінноти та корогви рейтарів. Через великі болота вони подолали майже 15 км і нарешті дісталися мети. Їхня поява була несподіванкою для гетьмана. Послані ним підрозділи кінноти були швидко розсіяні, й польські корогви першими досягли козацьких шанців на переправі. Після запеклого бою козаки, залишивши кілька гармат, прорвалися з оточення до свого табору. Через півгодини після здобуття переправи реґіментарі поставили тут кілька тисяч жовнірів і шість гармат. Цього ж дня тривали бої й біля табору Максима Кривоноса.
Утрата переправи була хоча й не дуже дошкульною, та все ж невдачею українського війська, бо погіршувала зв'язок між полками Хмельницького й Кривоноса, а також відкривала полякам доступ до табору гетьмана.
Наступного дня Хмельницький виправляв свої прорахунки. Насамперед він послав козацькі підрозділи до боліт і мілкого озера, де напередодні вдалося переправитися жовнірам. Спереду й позаду табору були викопані глибокі рови, щоб убезпечити себе від раптового нападу польської кінноти. Очевидно, перед полуднем Богданові стало відомо про наближення 5 тис. буджацьких татар. У війську навмисно була пущена чутка про підхід кримської орди. А вже з обіду до рук жовнірів потрапив священик, який на тортурах повідомив, що наближаються кілька десятків тисяч татар. Коли перед заходом сонця татарський загін прибув до козацького табору, гетьман зустрів їх під залпи гармат, самопалів і вигуки «татари». Ця невелика хитрість досягла своєї мети. За словами галицького стольника Андрія Московського, жовніри від цього звукового ефекту «жахливо перелякалися».
На ранок козацькі й татарські колони зайняли вихідні позиції для атаки. За свідченням С. Твардовського, Хмельницький, щоб «напустити страху нам в очі», переодягнув частину козаків на татар.
Тим часом почалася заміна жовнірських підрозділів на переправі. Помітивши це, Хмельницький наказав ударити по греблі, підбадьорюючи козаків закликом: «За віру, молодці, за віру!» Попереду наступала піхота, фланги якої прикривали кінні полки козаків і татар. Поляки зазнали нищівного розгрому, мало кому з них пощастило втекти. Козаки оволоділи всіма шанцями та гарматами, покинутими втікачами. У той час, коли розпочався бій за переправу, реґіментарі шикували своє військо, в якому не було порядку, «бо що панок, то хотів бути гетьманом», і не там «панок» ставав, де йому наказували, а де хотів. Усупереч наказу реґіментарів, корогви полку Киселя «без шику, без порядку» почали сутички з татарами, що з'явилися на лівому березі Ікви. До бою втяглися й інші корогви. Їм на допомогу з'явилися полки Конецпольського, Вишневецького та ін. Спалахнула запекла битва, що точилася кілька годин без відчутної переваги якоїсь із сторін. Потім гору почали брати козаки й татари. Водночас жорстока січа відбувалася біля табору Кривоноса, який теж перемагав. З обіду польське військо охопили панічні настрої, й на полі бою залишилася ледве половина жовнірів.
Надвечір із польського табору вже від'їжджали вози сандомирського воєводи, краківських воєводичів та О. Конєцпольського.
Коли ж надійшли повідомлення, що козаки з татарами вийшли в тил польській армії, її керівники остаточно втратили голову. Військові комісари сказали Заславському, що кіннота повинна відходити одночасно з обозом, бо «краще втратити вози і майно, ніж загинути всій Республіці й цвітові вітчизни нашої». Не очікуючи на збір усього війська, воєначальники найняли в провідники слугу брацлавського старости Байбузу й покинули поле бою.
Коли вночі рядові жовніри довідалися про наступальні дії козацьких полків і татар, а також про залишення їх воєначальниками, це викликало в них страшенну паніку. За словами Твардовського, «важко описати ганьбу цієї ночі», коли бійці кидали зброю, хапалися на коней і намагалися якнайшвидше втекти, не дбаючи про поранених і хворих. На шляху до Старокостянтинова, як писав один із утікачів, жовніри «скидали один одного з коней» і «ламали собі шиї».
Довідавшись про залишення жовнірами обозу, Хмельницький не відразу повірив у перемогу. Спершу він подумав, що реґіментарі готують пастку та навмисне відводять війська, аби заманити козаків і татар до табору, а потім оточити й знищити. Тому для з'ясування ситуації він розпорядився на деякий час припинити наступальні операції. І лише через години, коли стало ясно, що жовніри таки втікають із поля бою, гетьман наказав зайняти ворожий обоз і почати переслідування ворога до Старокостянтинова. До рук козаків потрапили десятки тисяч возів, 92 гармати та велика позолочена й обсипана коштовним камінням гетьманська булава Заславського. За свідченням деяких джерел, вартість трофеїв перевищувала 7 млн злотих, але ганьба, якої зазнала Річ Посполита, оцінювалася набагато більше.
