Марко Вовчок - Панасенко Т. М. (книги без регистрации .TXT) 📗
Живим джерелом мови для письменниці був фольклорний матеріал. Коли Марковичі приїхали в Немирів, Марія Олександрівна вже добре володіла українською мовою, але сторінки її саморобного зошита й далі заповнювалися новими записами.
Де б не доводилося жити, Марія Олександрівна старанно вивчала побут українців, їхні інтереси, прагнення, стосунки між собою і з панами. Усюди в неї було багато друзів. Усі любили її як рідну, запрошували на весілля, хрестини, різні розваги, що давало можливість краще пізнати місцеві звичаї та обряди, поглибити знання мови, осягнути психологію людей. Ще в Єкатеринівці Марія могла чути українську мову від сільських людей і слуг. У пансіоні покоївки панночок говорили між собою рідною мовою, вечорами співали пісень, розповідали казки, легенди. Здібна до мов, дівчинка запам’ятала багато нових слів, приказок, прислів’їв. Приїхавши з чоловіком в Україну, вона постійно спілкувалася з місцевим населенням. Довірливо ставлячись до молодої пані, прості люди, особливо жінки, були з нею щирі й відверті. Оповідали їй про свою тяжку долю, про знущання панів і підпанків, негаразди в сім’ї, різні події, нерідко трагічні. Обдарована міцною, місткою і гнучкою пам’яттю, Марія Олександрівна збагатилася великою кількістю життєвих фактів. Вразлива й доброзичлива, вона проймалася стражданнями людей, переживала чуже лихо, як власне. Чимдалі глибше пізнаючи психологію селян, вона мимоволі починала бачити навколишню дійсність їхніми очима, почувати й мислити, як вони. Прийшов час, щоб усі життєві враження, пережите й передумане лягло на папір. Після довгих потаємних вагань, сумнівів, внутрішньої боротьби відважилася написати оповідання «Сестра».
Звичайно, Марія Олександрівна починала свою творчість не на порожньому місці. На той час уже широко відомими були твори Івана Котляревського, оповідання й повісті Григорія Квітки-Основ’яненка, поеми Тараса Шевченка, читання яких справило належний вплив на розвиток таланту молодої письменниці. Так само вплинула й творчість Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, писані російською мовою прозові твори Євгена Гребінки, а також твори зарубіжних письменників. Особливу роль, звичайно, відіграв український фольклор.
Очевидно, в неї не було періоду літературного учнівства, бо перший же твір виявився цілком зрілим. Прочитавши його, Опанас Васильович був просто вражений художньою майстерністю, глибиною змісту, правдивістю зображення дійсності, багатством мови. Заохочуючи дружину до подальшої літературної праці, він створив їй належні умови: увільнив од будь-яких побутових клопотів, найняв у селі хатину, де вона прожила майже все літо 1856 року з сином Богдасем і служницею. Перечитував усе нею написане, редагував, робив зауваження, давав поради. Опанас Маркович захоплено допомагав дружині, підтримував її віру в себе. Може, якби не було такої всебічної підтримки чоловіка, Марія Олександрівна так і не наважилась би подати свої твори до друку.
У лютому 1857 року Марковичі вирішили надіслати два оповідання П. Кулішеві (дослідники вважають, що це були оповідання, названі Кулішем «Викуп» та «Знай, ляше!»), який тоді разом із Вілозерським мав у Петербурзі друкарню. Через якийсь час було надіслано ще десять творів. Невдовзі прийшла позитивна відповідь. Відгуки Пантелеймона Куліша на твори Марка Вовчка були дуже схвальними. У листі до О. Милорадович видавець писав: «Одна пані народилась у Московщині і вже замужем почала вчитись по-нашому. Що ж? Недавно написала чотири маленькії повісткі із річей селянок. Чи поймете Ви мені віри, що як читав їх, то дух у мене займавсь: так зрозуміла вона красоту нашого слова і наче піснею заговорила! Колись напечатаю, то самі побачите, що то за дорогії клейноти!»; у листі до дружини: «Одержав я від жінки Марковича нове оповідання з народного життя. “Чудо, чудо!” – вигукую, як Грабовський. Нічого подібного ще не було в літературі нашій»; у статті: «Читаю й очам не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір!».
У той самий час тітка К. П. Мардовіна запросила свою хрещеницю Марію відвідати її, показати Богдана. Марія Олександрівна і сама мала намір підлікуватися в Орлі, бо її мучили головні болі й часті застуди. Тому вона прийняла запрошення тітки й разом із сином вирушила за маршрутом: Немирів – Біла Церква – Київ – Козелець – Чернігів – Ніжин – Борзна – Глухів – Севськ – Кроми – Орел. На цьому довгому шляху Марія відвідує старих друзів, заводить приятельські стосунки з талановитими й цікавими людьми. Побувавши дорогою в Києві, Чернігові та інших містах, вона заїхала на хутір Мотронівку, де в той час перебували Куліші. Зустріли її дуже привітно. Пантелеймон Олександрович схвально відгукнувся про її твори й пообіцяв пришвидшити їх надрукування. Поділився своїми планами відкрити в Москві філіал друкарні й залучити до роботи в ній Опанаса Васильовича, якого цінував як талановитого критика з тонким мистецьким чуттям, гарним смаком. Повідомив і приголомшливу новину, яку Марія Олександрівна радісно сповістила й чоловікові: «Пан Тарас в дорозі, їде в Петербург, а може, й в Україні буде. Що ти на це скажеш?» Звістка про повернення Тараса Шевченка відіграла велику роль у рішенні письменниці наступного року поїхати в Петербург, де можна було зустрітися з Поетом.
У листах до чоловіка Марія Олександрівна розповідає про лікування, про усі свої зустрічі, про творчі задуми й плани, про нові записані фольклорні твори. Перебуваючи в різних місцях, зокрема півтора місяця в Орлі, Марія Олександрівна писала нові оповідання, розпочала повість «Інститутка», яку закінчила, вже повернувшись до Немирова. Розпочала й перші твори ще раніше задуманого циклу – «Рассказы из народного русского быта».
Кожний майбутній твір письменниця обдумувала на самоті й так захоплювалася, що навіть уві сні бачила своїх героїв, чула їхні голоси, розмовляла з ними, а прокинувшись, поспішала записати все, що привиділося. Занурюючись в уявний світ – такий живий, яскравий, зримий, – вона переставала сприймати навколишнє. Пізніше в листі до російського письменника Сергія Аксакова Марко Вовчок напише: «Я обстановки ніколи не шукаю, щоб писати, просто думаю… Я, далебі, не шукаю ні каміна палаючого, ні диких скель для роботи своїй… Самій побути потрібно мені… А вже якщо пишеться, то пишеться і тоді, коли голова болить, в лихоманці, коли діти навколо біганину зчинили, і пічка не горить, а димить». Ясно бачачи обдуманий до дрібниць епізод, пейзаж, зовнішність і поведінку персонажів, «чуючи» їхні розмови, записувала уявлюване, потім об’єднувала в цільні картини і відпрацьовувала текст. Писала вона найчастіше з самого ранку до третьої-четвертої години дня.
Незадовго до виходу в світ першої книжки Марка Вовчка Пантелеймон Куліш написав Шевченкові: «Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак, не диво, щоб московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлись би в міру!»
Взимку 1857 року вийшла в світ перша книжка письменниці: «Марко Вовчок. Народні оповідання». Книжка була надрукована в Санкт-Петербурзі у друкарні П. Куліша і складалась з одинадцяти творів: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля» (пізніше «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, ляше!» (пізніше «Отець Андрій»), «Максим Гримач», «Данило Гурч». На початку грудня, незадовго перед 24-літтям Марії Олександрівни, з Петербурга в Немирів прийшов товстий пакет, а в ньому щойно віддруковані примірники книжечки невеликого формату – її перша книжка.
Прочитавши «Народні оповідання», Тарас Шевченко почав шукати у друзів адресу письменниці, бо «…треба буде хоч письмом подяковать їй за її сердечные, щирії оповідання». В одному з листів до Каменецького розчулений відгуками про книжку дружини Опанас Васильович попросив Шевченка, якщо це буде можливо, редагувати твори Марка Вовчка: «…нехай він провірить своїми очима, справить своєю рукою». Кажуть, що Шевченко так відгукнувся на це: «Як можна до цього доторкатися! Це для мене самого джерело істини і краси!» Поет був також проти того, щоб її твори редагував Пантелеймон Куліш, бо дуже боявся, що той їх «опрозить». Сам сприймав їх як «поезію в прозі».
