Марко Вовчок - Панасенко Т. М. (книги без регистрации .TXT) 📗
Живучи в Петербурзі, Марко Вовчок дуже багато працює, її нові твори друкуються в журналах і збірниках, вона робить авторські переклади, в домі Марковичів збираються друзі й знайомі, небайдужі до літератури люди. І таке життя, на жаль, приносить не тільки хвилини щастя й задоволення від захопленої праці й спілкування з однодумцями. Марія Олександрівна час від часу почуває себе так погано, що інколи навіть відмовляється від запланованих прийомів, і то не дарма: на засіданні Цензурного комітету прочитують анонімний донос про величезну шкоду від розповсюдження творів Марка Вовчка. Крім того, стосунки з Пантелеймоном Кулішем стали нестерпними, навіть спільні знайомі помічали, що Куліш «Марку Вовчку так набридає, що вона ладна втекти від нього…».
Після довгих клопотань Опанас Васильович був звільнений з посади молодшого вчителя Немирівської гімназії, і родина почала розмірковувати про поїздку за кордон, бо це конче необхідно було для здоров’я Марії Олександрівни. Хоча у спогадах старшого сина Богдана причину поїздки пояснено по-іншому: «Головною причиною було прагнення духовного світла. Особливо ж І. Тургенєв переконував Марка Вовчка та її чоловіка подивитися, як живуть за кордоном». Саме подивитися, як живуть люди без кріпацтва, й хотілося Марії Олександрівні. Разом з Марковичами за кордон збирається й Іван Сергійович Тургенєв. У цей час виїжджає за кордон і Пантелеймон Куліш, а от Опанас Васильович поїхати не може. Вирушаючи за кордон, Марко Вовчок казала, що їй сумно й тяжко їхати без чоловіка, але вона сподівається, що він приїде вже через кілька місяців.
Прощаючись із письменницею перед її від’їздом за кордон, Т. Шевченко наполегливо радив їй писати якомога більше і звернутись до народних казкових сюжетів: «Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу, дві або п’ять, а то й сім кіп казок…» Виконуючи це побажання Т. Шевченка, вона пізніше напише такі чудові твори цього жанру, як «Невільничка», «Лимерівна», «Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя».
Увечері 29 квітня 1859 року Марко Вовчок із сином Богданом, у супроводі Івана Тургенєва вирушили з Петербурга в Берлін.
За кордоном
На початку травня письменниця прибуває в Берлін. Як розповідав І. Тургенєв, який тоді був у дружніх стосунках із Марком Вовчком, її син Богдан «…сидів у нього протягом усього шляху на руках, на ногах і спав на шиї». У цей же час до Берліна прибуває П. Куліш. Припускають, що саме там і відбулася остання зустріч і серйозна розмова Марка Вовчка і її першого видавця, після якої Куліш повернувся додому. Іван Тургенєв потурбувався про влаштування письменниці з сином у Дрездені й поїхав у Париж. У листах письменник цікавився турботами й проблемами Марії Олександрівни, радив, до яких лікарів звертатися. На щастя, у травні Опанас Васильович одержав відпустку на вісім місяців і вирушив у Німеччину, щоб приєднатися до сім’ї. Марія Олександрівна пройшла курс лікування, разом із сином брала уроки німецької мови, причому обоє мали добрі успіхи. Там, на чужині, письменниця листується з Шевченком, який довіряє їй найпотаємніші думки й переживання: «…не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю». Іван Сергійович на кілька днів виїжджає до Лондона, де зустрічається з Олександром Івановичем Герценом (1812—1870) і передає йому збірку Марка Вовчка. Марія Олександрівна читала кілька робіт Герцена і дуже цікавилася цією неординарною особистістю, вона просила І. Тургенєва: «Скажіть мені щось про нього, адже Ви, мабуть, побачите його в Лондоні». Сам же Герцен, прочитавши оповідання Марка Вовчка, дуже хотів познайомитися з авторкою. Марія Олександрівна у Дрездені познайомилася з критиком і журналістом Володимиром Михайловичем Майковим (1823—1885), письменником Іваном Олександровичем Гончаровим (1812—1891), професором Петербурзького університету Костянтином Дмитровичем Кавеліним (1818—1885).
У червні 1859 року був надрукований перший іноземний переклад Марка Вовчка, це було оповідання «Одарка», перекладене чеською мовою.
Наприкінці літа Марковичі їдуть у Лондон. Там вони зупиняються в Олександра Герцена, який уже давно сподівався познайомитися з Марком Вовчком. Про гостювання сім’ї Марковичів у Герцена згадувала Наталія Олексіївна Огарьова (дружина О. Герцена): «…пані Маркович не забарилась з’явитись у Лондоні з чоловіком і малим сином. Пан Маркович здавався ніжним, навіть сентиментальним, чутливим малоросом; а вона, навпаки, була розумна, рішуча, різка, на вигляд холодна. <…> Вона розповідала Герцену, що вийшла заміж у шістнадцять років, не кохаючи, а лише прагнучи незалежності. Справді, І. Тургенєв мав рацію, вона була негарна, але її сірі великі очі були непогані, в них світився розум і малоросійський гумор, до того ж вона була струнка і вміла одягатися зі смаком».
Слава Марка Вовчка поширюється: у серпні 1859 року французький письменник, друг І. Тургенєва, Проспер Меріме (1803—1870), який читав в оригіналі книжки російських авторів, написав письменниці Жанні Дакен, що чекає на книжку оповідань Марка Вовчка, яку переклав І. Тургенєв. Письменник зазначав, що цей шедевр, за словами І. Тургенєва, перевершив роман Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Пізніше Меріме напише І. Тургенєву: «Оповідання Марка Вовчка дуже сумні. <…> У нас їх сприйняли б як проповідь соціалізму, і добродії, які воліють не бачити кривавих ран, жахнулися б».
Олександр Іванович Герцен, який кілька днів спілкувався з Марковичами, щиро заприятелював з Марією Олександрівною. Коли він, їдучи в Брюссель, заїхав до неї, то зустріли його дуже радо, він навіть писав: «Марія Олександрівна дуже зраділа, а я вважаю це за велике щастя, коли є люди, що радіють зустрічі…». У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з близькими О. Герцена – Тетяною Петрівною Пассек, її синами Олександром Вадимовичем та Володимиром Вадимовичем і небожем дипломатом і журналістом Іполитом Пашковим. Між Марією Олександрівною та Олександром Пассеком виникає почуття, що, на думку оточуючих, призведе до розриву її з Опанасом Васильовичем і довготривалого перебування письменниці за кордоном аж до смерті Марковича. У листі до Марії Олександрівни Олександр Вадимович розповідає про глибоке почуття до неї і запитує: «…та невже ми з Вами більше не побачимося?» Пізніше він запросив її в Гейдельберг, повідомив свою адресу. О. Герцен, знаючи, що Марковичі збиралися в Росію, цікавиться, чому Марія Олександрівна досі в Дрездені. Рішення письменниці залишитися на зиму в Німеччині було для нього несподіванкою. У листопаді Марія Олександрівна разом з чоловіком і сином переїжджають в Гейдельберг і оселяються в пансіоні.
Живучи за кордоном, Марія Олександрівна опікувалася долею свого брата Дмитра, який жив і навчався у Чернігові. Письменниця постійно пересилала й передавала йому частину своїх гонорарів.
Мандри-мандри…
У Гейдельберзі Марковичі часто навідувалися до Тетяни Петрівни Пассек, познайомилися там з Дмитром Івановичем Менделєєвим (1834—1907), Марія Олександрівна листувалася з О. Герценом, регулярно читала «Колокол», який він їй постійно надсилав. Цікаво, що у спогадах ученого-фізіолога Івана Михайловича Сєченова про Марка Вовчка написано таке: «…зустрічали пані Марко Вовчок, уже письменницю, котру й відрекомендовано, як таку, у вічі, а позаочі як бідну жінку, що потерпає від суворої вдачі чоловіка». Коли й чому в Опанаса Васильовича з’явилася «сувора вдача», можна тільки здогадуватися. Знайомі чоловіки Марії Олександрівни не переривали спілкування з письменницею в листах: О. Герцен запрошував на острів Уайт і дуже хотів прочитати їй частини з «Минулого й дум», актор Михайло Щепкін розповідав про видання «Рассказов из русского народного быта», І. Тургенєв радив читати Гете, Гомера, Шекспіра, П. Куліш повідомляв про вихід українського альманаху «Хата», в якому було вміщено її оповідання «Чари».
