Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (читаем книги онлайн txt) 📗
Аби мати уявлення про рівень кожного з чаклунів, Ерагон змусив їх повправлятися в закляттях. Не в змозі впоратись навіть із простими завданнями, перелякані чаклуни нагадали юнакові самого себе кілька місяців тому.
«Невже я так само не міг упоратись із водою чи каменем, піднятим у повітря?» — спитав він у Сапфіри.
«Не слід забувати, що Галбаторікс удосконалював свої вміння впродовж сотень років», — нагадав дракон.
Сонце вже майже сіло за обрій, заливаючи химерним світлом Палаючу долину, коли до намету прибіг захеканий посланець і переказав, що Насуада негайно хоче бачити юнака. Ще раз переговоривши з чаклунами, Ерагон поспішив до її шатра. По дорозі він звернув увагу на хмари стривожених воронів, що з галасом кружляли над табором, певно, відчуваючи неминуче кровопролиття й близьку поживу.
«От вони — хмари війни», — подумав юнак.
НАР ГАРЦХВОГ
Коли Ерагон увійшов до шатра, а Сапфіра просунула слідом за ним голову, усі присутні від несподіванки аж за зброю похапались.
— Заходь, — гукнула Насуада до юнака.
— Ви кликали мене? — спитав той.
— Наші розвідники доповіли, що сотня ургалів наступає з північного сходу.
Ерагон спохмурнів. Він аж ніяк не чекав появи ургалів, бо гадав, що військо цих монстрів було вщент розбите під Фартхен Дуром. Але якщо вони вже прийшли, то слід було прийняти їхній виклик. Юнак зловісно посміхнувся, уявивши зустріч з ургалами, де він зможе випробувати свою нову силу ельфа.
— Я матиму за честь їх здихатись, — сказав він. — Ми із Сапфірою впораємось із цими потворами самі.
— Річ не в тому, Ерагоне, — з придихом мовила Насуада. — Вони йдуть із білим прапором.
— Сподіваюсь, ви не збираєтесь вести з ними переговори? — з недовірою зиркнув той.
— Хто б не прийшов із білим прапором, я неодмінно маю вислухати їхні умови.
— Але ж це чудовиська! — обурився Ерагон. — Пустити їх до табору — означає померти! Я бачив цих тварюк у бою, Насуадо. Вони заслуговують тільки на те, щоб бути знищеними, як скажені собаки.
— Тут я цілком згоден із Ерагоном, — озвався Джормандер. — Якщо ви не слухаєте нас, то прислухайтесь бодай до його порад.
— Певно, ти не довчився в ельфів, якщо тебе засліплює лють, — тихо мовила Насуада юнакові, а вельможам голосно заявила: — Ви забуваєте, що я теж билася у Фартхен Дурі й на власні очі бачила ургалів. І маю сказати, що люди часом вчиняють ще гірше за них. Так, ми потерпали від ургалів, але зараз, поступаючись Галбаторіксу в силах, ми можемо розраховувати на них як на союзників.
— Шановна леді, зустріч з ургалами надто небезпечна для вас, — застеріг хтось із гурту вельмож.
— Надто небезпечна? — здивовано звела брови Насуада. — А хіба ви не збираєтесь захищати мене?
«Скажи що-небудь, Сапфіро, — аж заскреготав зубами Ерагон. — Не дай їм утілити цей божевільний план у життя».
«Ні, не скажу, — озвався дракон. — Ти справді засліплений люттю».
«Що? — втрачаючи самовладання, вигукнув юнак. — Ти ж була зі мною в Язуаці й бачила, що вони зробили із селянами! А про втечу з Джиліда ти що, вже забула? Кожного разу, зустрічаючись із цими тварюками, ми ризикували життям!»
«Ельфи, до речі, ще зовсім недавно казали це про нас, драконів».
Словом, на заперечення Ерагона більше ніхто не зважав, а вхід до намету Насуади було відкрито, аби всі могли бачити, що відбувається на аудієнції. Генерали вишикувались довкола трону принцеси у дві шеренги. Роздратований Ерагон став із правого боку від неї, а Елва з лівого.
Невдовзі, судячи з криків юрби, стало зрозуміло, що ургали вже в таборі. Доки один із них пробирався до шатра Насуади, вардени засипали його лайливими словами, а той, вишкіривши жовті ікла, ніяк не реагував на зухвальців. Посланець був близько восьми футів заввишки, мускулястий і мав на голові покручені роги. Його довге чорне волосся було заплетене в косу.
Побачивши ворога, Ерагон ледь стримався, аби не стрибнути на нього з мечем. Утім, витримка ургала, котрий прийшов один без зброї, змусила юнака його заповажати. Спробувавши проникнути у свідомість посланця, Ерагон із подивом зрозумів, що вона надійно заблокована.
Зупинившись перед шатром Насуади, прибулець спочатку не наважувався наблизитись, аж доки охорона не вгамувала юрбу розлючених воїнів. Усі застигли, чекаючи, що ж відбуватиметься далі.
Ургал, звівши руки до неба, роззявив пащеку й несподівано заревів на весь голос. Видавши свій бойовий клич, він презирливо зиркнув на варденів, що були готові розірвати посланця, й мовив до Насуади:
— Яке віроломство, леді Нічні Кроки! Адже ви обіцяли мені недоторканність у вашому таборі! Невже люди так легко порушують своє слово?
Схилившись до Насуади, один із генералів прошепотів:
— Дозвольте покарати його за зухвалість, а коли він навчиться елементарної поваги, тоді вже нехай і говорить.
— Не зважайте, — й собі пошепки сказав Ерагон. — У них так заведено вітатись. До речі, вони ще й рогами б'ються одне з одним.
— Це тобі ельфи розповіли чи ти знаєш із власного досвіду? — спитала Насуада, не зводячи з ургала очей.
— Так, ельфи.
— А чого вони ще тебе навчили?
— Багатьох речей, — неохоче відповів Ерагон.
— На відміну від Галбаторікса, вардени не брехуни! — не звернувши уваги на його відповідь, гукнула дівчина. — Ти можеш сказати все, що хотів, і нічого не боятись.
Ургал похитав рогатою головою й задер її догори. Ерагон знав, що це дружній жест. Опущена голова означала загрозу.
— Я Нар Гарцхвог із племені Больвек. Я говорю від імені свого народу, — прогарчав посланець. — Усі ненавидять ургалів, усі полюють на нас і звідусіль женуть.
— На те є певні причини, — завважила Насуада.
— Авжеж, є, — кивнув здоровань. — Ми любимо воювати. Утім, ми робимо це зовсім не тому, що всі нас ненавидять і вважають потворами. Просто нас дуже багато й наші землі вже не можуть нас прогодувати, тому ми й заробляєм на хліб деінде.
— Тобто в Галбаторікса, — уточнила дівчина.
— А хоч би й так, леді Нічні Кроки, — кивнув ургал. — Він обіцяв нам нові землі, якщо ми знищимо його ворогів, але надурив. Його верховний чаклун проник у свідомість наших ватажків, змусивши нас об'єднатись для боротьби, а це не в наших правилах. Ті, хто пішов до Галбаторікса, аби вимагати пояснень, — не повернулися. Розумієте, наші найкращі воїни загинули заради нього, а сам він підступно нас покинув. Він брехун і зрадник, тож ми хочемо воювати на вашому боці, леді.
— І що ж ви за це попросите? — спитала Насуада.
— Крові! — вишкірився посланець. — Крові Галбаторікса! А коли його Імперія впаде переможеною, то ще й трохи землі для мого народу, аби ми могли покинути війни.
Ерагон, відвернувшись, відразу ж збагнув, яке рішення прийме Насуада. Джормандер, певно, також, бо відразу ж зашепотів їй на вушко:
— Це неможливо, леді Насуадо. Зрештою, це протиприродно.
— Не природа, а союзники допоможуть нам здолати Імперію, — відповіла дівчина.
— Такі союзники розлякають усіх наших людей!
— Але хтось усе одно залишиться. Ерагоне, вони триматимуть своє слово?
— Принаймні до того часу, доки в нас буде спільний ворог, — зітхнув юнак.
— Добре, Нар Гарцхвоге, — рішуче мовила Насуада. — Ти з воїнами можеш розбити табір уздовж східного флангу нашого війська, подалі від центру. Згодом ми детальніше обговоримо умови нашого союзу.
— Ахграт укмар, — проревів ургал, похитавши головою. — Ви мудра, леді Нічні Кроки!
— Слухайте, що це за ім'я? — скривилась Насуада.
— Нічні Кроки? — зареготав посланець. — Ми звали так вашого славного батька, що полював за нами по ночах у тунелях гномів. Ви, як його дочка, достойні цього імені.
Уклонившись, ургал розвернувся й подався геть.
— Той, хто нападе на них, — гукнула з трону дівчина, — буде покараний, як за вбивство людини! Негайно повідомте мій наказ усьому нашому війську!
Щойно вона договорила, як до неї загукав король Орин, котрий не встиг потрапити на зустріч із парламентером:
