Заплотний лицар (ЛП) - Мартін Джордж (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗
— Я вислав Аеріона до Лису, — коротко повідомив він. — Можливо, кілька років у Вільних Містах підуть йому на користь.
Дунк не бував у Вільних Містах і не знав, що на це сказати. Ясна річ, він був втішений, що Аеріон зникне з Семицарства. І потай сподівався, що той взагалі не повернеться. Але ж не скажеш таке батькові про сина. Тому він стояв і мовчав.
Принц Маекар повернувся до нього обличчям.
— Дехто казатиме, що я навмисне убив брата. Боги відають, що то брехня, але з цими чутками мені жити до самої смерті. Я не маю сумніву, що фатального удару завдала моя булава. У тому бою він бився, окрім мене, тільки з лицарями Королегвардії. А їхні обітниці дозволяють за такої нагоди лише захищатися. Тобто вбив його я, що не кажи. Та на диво, я не пам’ятаю удару, який розколов йому череп. Чи це милість божа, а чи прокляття? Мабуть, потроху того й іншого.
З погляду принца Дунк зрозумів, що той чекає відповіді.
— Мені годі судити, ваша милість. — Мабуть, він мав ненавидіти Маекара, та натомість плекав до нього чудернацьке співчуття. — Булаву тримала ваша рука, мосьпане, але ж загинув принц Баелор за мене. Тому я винний у його смерті не менше за вас.
— Так, — погодився принц. — Вам теж судилося слухати плітки до кінця життя. Король вже старий. Коли він помре, то замість свого батька на Залізний Трон сяде Валар. Кожного разу, як держава програватиме битву або потерпатиме від неврожаю, дурні казатимуть: «А от Баелор би такого не дозволив, якби його не згубив один заплотний лицар».
Дунк добре розумів, про що принц веде мову.
— Якби я не бився, ви б відрізали мені руку. Ще й ногу. Інколи я сиджу під оцим деревом, дивлюся на ноги і питаю себе, чи не міг би я обійтися однією. Хіба варта моя нога життя принца? І ще двох добрих лицарів — обох Гамфреїв.
Пан Гамфрей Гардинг помер від ран тільки минулої ночі після довгої й тяжкої боротьби за життя.
— Яку ж відповідь вам дає дерево?
— Якщо якусь і дає, то я її не чую. Але мій старий хазяїн, пан Арлан, щодня надвечір казав: «Хтозна, що нам принесе наступний день». Він того не знав, і ми так само не знаємо. Хто відає, чи не настане такий день, коли мені знадобиться саме ця нога? Коли вона стане у пригоді державі більше, аніж принцеве життя?
Маекар хвильку обмірковував сказане, зціпивши щелепи під сріблястою бородою, що робила принцеве обличчя неоковирно вугластим.
— Дідька лисого, — грубо відказав він нарешті. — У державі заплотних лицарів більше, ніж заплотів, і кожен має дві ноги.
— Якщо ваша милість мають кращу відповідь, я б радо її вислухав.
Маекар спохмурнів.
— Може, богам смакують жорстокі жарти. А може, богів зовсім немає. Може, все в світі — суцільне безглуздя. Я б запитав верховного септона, та минулого разу він мені сказав, що люди неспроможні зрозуміти вчинки богів. Мабуть, йому треба частіше ночувати під деревами.
Принц скривився.
— Мій найменший син, здається, прихилився до вас душею, пане лицарю. Йому вже час стати зброєносцем, та він не бажає служити нікому, окрім вас. Як ви мали помітити, він хлопець твердолобий. Чи візьмете ви його до себе?
— Я?! — Дунк відкрив рота, закрив і знову відкрив. — Яйк… тобто Аегон… він хороший хлопець, але ж, ваша милість… я знаю, яка це для мене честь, та я ж… я ж тільки заплотний лицар.
— Цьому можна зарадити, — відповів Маекар. — Аегон повернеться до мого замку Переліток. Там знайдеться місце і для вас, якщо погодитеся. Як одного з лицарів моєї дружини. Ви присягнете мені вірною службою, а Аегон стане вам зброєносцем. Ви навчатимете його, а мій майстер-мечник закінчуватиме ваше власне навчання лицарської науки.
Принц кинув на нього проникливий погляд.
— Поза сумнівом, ваш пан Арлан зробив усе, що міг. Та вам іще є чого повчитися.
— Я знаю, мосьпане.
Дунк роззирнувся навколо. На зелену траву і очерет, на високий в’яз, на рясиці, що бігли ставком під західним сонцем. Ще одна бабка літала над водою. А може, це була та сама. «То що ти обираєш, Дунку?», запитав він себе. «Літати з бабками чи з драконами?» Ще кілька днів тому він не вагався б із відповіддю. Йому дарували здійснення мрії, а він плекав страхи й сумніви.
— Якраз перед тим, як принц Баелор помер, я присягнув йому на вірність.
— Досить зухвало з вашого боку, — зазначив Маекар. — І що ж він відповів?
— Що державі потрібні добрі воїни.
— Цілком згоден. То й що?
— Я візьму вашого сина за зброєносця, ваша милосте, але не в Перелітку, а деінде. Принаймні на рік-другий. Гадаю, він уже досить бачив тих замків. Малий служитиме при мені тільки в тому разі, якщо розділить зі мною дорогу.
Дунк вказав на старого Каштана.
— Їздитиме на моїх конях, носитиме мою стару свитку, гостритиме мого меча і відтиратиме кольчугу від іржі. Ми спатимемо в заїздах і стайнях, час від часу — в обійсті якогось лицаря чи дрібного господаря, а коли трапиться нагода, то й під деревами.
Принц Маекар кинув на нього зачудований погляд.
— Ти на божому суді, бува, головою не забився, чоловіче? Аегон — принц королівського роду. Кров дракона. Принцам не личить спати у канаві та жувати тверду солонину.
Але тут принц помітив, що Дунк вагається.
— Ти щось мені не домовляєш? Кажи, не бійся, пане лицарю.
— Б’юся об заклад, що Даерон ніколи не спав у канаві, — тихо мовив Дунк, — а те м’ясо, яке їв Аеріон, завжди було відмінно засмажене.
Маекар Таргарієн, принц Перелітку, довго їв очима Дунка з Блошиного Подолу, мовчки рухаючи щелепою під сріблястою бородою. А тоді розвернувся і пішов геть, не вимовивши ані слова. Дунк чув, як він від’їхав разом зі своїми людьми. І по тому все стихло, окрім стрікотіння крил бабок, які шугали собі над водою.
XXV
Хлопець з’явився наступного ранку, щойно зійшло сонце. На ньому були старі чоботи, бурі штани, бура вовняна сорочка і стара подорожня свита.
— Батько сказали, що тепер я буду служити при вас.
— При вас, ПАНЕ, — нагадав йому Дунк. — Починай з сідлання коней. Каштан тепер твій, будь до нього ласкавий. На Грома сідати не смій, доки я не дозволю.
Яйк потупцював по сідла.
— Куди ми їдемо, пане?
Дунк подумав якусь хвильку, а тоді відповів:
— Ніколи не був за Червоними Горами. Хочеш подивитися Дорн?
Яйк вишкірився усмішкою.
— Люди кажуть, там дуже гарні лялькарі.
