Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (читаем книги онлайн txt) 📗

Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (читаем книги онлайн txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (читаем книги онлайн txt) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ти добре боровся.

Він ніколи не чекав, що м'ясник має таку лютість.

— Вони ніколи не візьмуть Катріну, — захриплим голосом мовив Слоун. — Навіть якщо мені доведеться живцем здерти шкуру з тих покидьків або битися із самим королем. Я власноруч розірву небеса, щоб Імперія захлинулася у своїй крові, перш ніж вона постраждає.

Він грізно змовк, пристебнув ножі до пояса й заходився вкладати розкидані вояками колоди на місце.

Поки м'ясник порався із загорожею, Роран перетягував мертвих вояків подалі від оборонного рову. «Тепер я вбив уже п'ятьох», — кволо міркував він. Завершивши цю роботу, він випростався й глянув навколо. Було чутно лише звуки дощу. «Чому ж ніхто не йде нам допомогти?» — здивувався юнак.

Збентежені, вони разом зі Слоуном рушили до місця першої атаки. Двійко мертвих вояків зависли на частоколі, але не до них була прикута увага селян. Хорст та решта сусідів стояли навколішках біля маленького тіла. Роран затамував подих: це був Ельмунд, син Делвіна. У десятилітнього хлопчика влучив ворожий спис. Його батьки, закам'янівши від горя, сиділи в багнюці поруч із ним.

«Треба щось робити! — подумав Роран, кидаючись до малого. — Дехто з дітей виживає від таких ран… Але втратити первістка, на якого батьки покладали стільки надій! Катріна… діти… Їх треба вберегти! Але як? Як?»

УНИЗ ПО ОЗЕРУ

Наступного дня, коли вони залишили Тарнаг, Ерагон намагався дорогою вивчити імена Ундинової варти. Гномів звали Ама, Трихга, Хедін, Ексвар, Шргнієн — це ім'я парубок ніяк не міг вимовити, хоч воно й означало Вовче Серце, — Датмер і Торв.

Посередині кожного плота знаходилася каюта. Ерагон проводив час, сидячи на краю плавучих колод і спостерігаючи за горами. Зимородки й галки сновигали над річкою, тимчасом як блакитні чаплі стояли не поворухнувшись на болотяному березі, залитому яскравим сонячним світлом, яке падало крізь гілля прибережних дерев. Подекуди чулося пронизливе кумкання жаби-бика.

— Як гарно, — озвався юнак до Орика, коли той сів поруч.

— Так, — задоволено пахкнув люлькою гном.

Ерагон дослухався до рипіння дерева й мотузок, коли Трихга скеровував плота за допомогою довгого весла на кормі.

— Орику, — несподівано мовив Ерагон, — ти можеш пояснити, чому Бром приєднався до варденів? Я дуже мало знаю про нього. За життя в Карвахолі він був лише місцевим оповідачем.

— Він не приєднувався до варденів, — струсив попіл гном. — Він просто допоміг їм згуртуватися. По тому як Галбаторікс став королем, Бром був єдиним із вершників, хто залишився живим і не приєднався до клятвопорушників.

— Але ж під ту пору він уже не був вершником, — здивувався хлопець. — Його дракон був убитий біля Дору Араеба.

— Так, але він залишався вершником за покликанням, — пояснив Орик. — Бром зібрав усіх своїх спільників, які об'єдналися проти Імперії. Саме він переконав Ротгара дозволити варденам жити у Фартхен Дурі й заручитися підтримкою ельфів.

— Чому ж Бром тоді поступився лідерством? — не вгавав Ерагон.

— Можливо, він ніколи й не хотів цього, — всміхнувся гном. — Це було ще до того, як Ротгар усиновив мене, тому я нечасто бачив Брома в Тронжхеймі… Він завжди або блукав світом, б'ючись із клятвопорушниками, або займався чимось подібним.

— Твої батьки загинули?

— Так, — зітхнув Орик. — Віспа забрала їх, коли я був ще маленьким, і добрий Ротгар узяв мене до себе, тому що не мав дітей. Ну й зробив мене своїм спадкоємцем.

«Ротгар і до мене був добрий», — подумав Ерагон, згадавши про шолом, позначений символом Інгейтум.

Коли згустились вечірні сутінки, гноми запалили червоні ліхтарі, щоб краще було видно в темряві. Юнак стояв біля Арії й пильно вдивлявся в полум'я.

— Ти знаєш, чому воно таке яскраве? — спитав він.

— Авжеж! Завдяки закляттю, якого ми навчили гномів колись дуже давно, — відгукнулась ельфійка.

— А мене ти можеш чогось навчити, поки ми подорожуємо? — почухав Ерагон відрослу на підборідді щетину.

— Ні, це не моя справа, — суворо мовила Арія. — У тебе будуть належні вчителі.

— Тоді хоч поясни, — не відступав хлопець, — що означає ім'я мого меча?

— Страждання, ось що воно означає, — пролунало у відповідь. — Принаймні так було, поки ти не заволодів ним..

Ерагон з відразою зиркнув на Зарок. Чим більше він довідувався про свою зброю, тим менше вона йому подобалась. Цей клинок ніби був приречений сіяти біду. «І то не лише тому, що ним убивав Морзан, — гірко міркував юнак, — уже саме його ім'я випромінює зло». Якби не пам'ять про Брома, який подарував зброю, Зарок, мабуть, тут-таки полетів би у воду.

Поки зовсім не стемніло, Ерагон поплив до Сапфіри. Вони злетіли разом уперше відтоді, як забралися з Тронжхейма, тож одразу піднялися так високо, що річка внизу виглядала тонкою прожилкою на шкірі землі.

На Сапфірі не було сідла, тож Ерагон міцно охопив її коліньми, відчуваючи, як груба драконяча луска ятрить шрами від першого польоту.

Коли Сапфіра нахилилася вліво, він раптом побачив три коричневі цятки, що відірвалися від землі й швидко неслися вгору. Спершу Ерагон сприйняв їх за соколів, але коли ті наблизилися, з'ясував, що хвостаті істоти були футів із двадцять завдовжки. Вони виглядали як дракони, хоч тулуби мали менші за Сапфірин. Їхня луска не блищала й була вкрита зеленими й коричневими плямами.

— Це що, дракони? — збентежився юнак.

— Не знаю, — відгукнулась Сапфіра. Вона крутилася в повітрі, розглядаючи прибульців, які їх оточили. Ті, здається, були неабияк подивовані драконом. Шиплячи, вони підлітали до нього, але так і не наважувались напасти.

Ерагон усміхнувся. Він спробував подумки звернутися до цих загадкових створінь. А коли це вдалося, трійко істот відскочили від них, пронизливо лементуючи. Їхній відголос жорстко вдарив по свідомості Ерагона, відгукнувшись і в Сапфірі хвилею болю. Не припиняючи шаленого лементу, потвори кинулися до них з розчепіреними пазурами.

— Тримайся, — застеріг дракон, ухиляючись від нападників і підносячись над ними. Ерагон тим часом намагався подумки заблокувати ворожу атаку.

— Не вбивай їх, — гукнула Сапфіра, — я хочу набратися досвіду!

Хоч істоти були моторніші за неї, вона мала перевагу в розмірі й силі. Тож коли одна з потвор спробувала атакувати, Сапфіра швидко перевернулася в повітрі й ударила нападницю прямо в груди.

Лемент на якусь мить стих, а переможений ворог відступив.

Сапфіра замахала крилами, описуючи коло, повернулася до решти прибульців і вигнула шию. Ерагон почув глибокий шум у неї між ребрами. Аж раптом із драконової пащеки вирвався потужний струмінь полум'я. Довкола голови Сапфіри з'явився яскраво-синій ореол. Він відбивався на її лусці, схожій тепер на коштовне каміння, ніби вона зайнялася всередині.

Обидва монстри заверещали з переляку й повернули в інший бік. Шалений лемент повністю вщух, коли вони подалися геть.

— Ти мене ледь не скинула! — пробурчав Ерагон, відпускаючи драконову шию, за яку він перед тим міцно вчепився.

— Але ж не скинула! — вдоволено муркнула Сапфіра.

— Це точно, — посміхнувся юнак.

Надихнувшись відчуттям своєї перемоги, вони обоє повернулися до плотів.

— Ви не поранені? — гукнув Орик, коли Сапфіра спустилася на воду.

— Ні, — озвався Ерагон, відчуваючи, як вода холодить йому затерплі ноги. — Це були потвори з Беорських гір?

— Ми називаємо їх фангурами, — пояснив гном, допомагаючи хлопцеві видертись на плота. — Вони не такі розумні, як дракони, і не можуть дихати вогнем, але все одно дуже небезпечні.

— Ми це зрозуміли, — потер скроні Ерагон, намагаючись угамувати головний біль, який залишився від нападу фангурів.

— Сапфіро, ти виявилась їм не по зубах, — зауважив юнак.

— Ще б пак! — відгукнувся дракон.

— Це вони так полюють, — пояснив Орик. — Спочатку паралізують свою жертву лементом, а потім убивають.

— Непоганий хід! — здивувалась Сапфіра. — Можливо, скористаюся ним під час наступного полювання.

Перейти на страницу:

Паолини Кристофер читать все книги автора по порядку

Паолини Кристофер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Ерагон. Найстарший отзывы

Отзывы читателей о книге Ерагон. Найстарший, автор: Паолини Кристофер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*