Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Слуга з Добромиля - Пагутяк Галина (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗

Слуга з Добромиля - Пагутяк Галина (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Слуга з Добромиля - Пагутяк Галина (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Світ оточив галявину стіною байдужості й страху. Лицар не бажав йому такої ганебної і довгої смерті — бути похованим живцем. Пощо було його заривати? Щоб проріс? Але сІм’я чоловіче проростає у жіночому лоні, а не в землі. Коли він розплющив очі, сонце не встигло увійти в них пекучим болем, бо його затулила темна й висока постать Купця з Добромиля. Судислав хотів щось йому сказати, але не знав що. Купець вийняв ніж, розітнув собі зап’ястя, сів на землю поруч із головою лицаря й мовив:

— Пий, брате, і будеш жити так довго, скільки захочеш!

— А ті? — повів очима Судислав.

— У мене не вистачить крові на всіх. Та й мають вони синів, а твоя жона вмерла при пологах разом з дитям.

Судислав почав пити кров, чуючи у вухах пісню життя. Але й жаль було йому бояр, що конали в землі, як і він. Ні, вже сконали, не переживши зимної ночі.

— Не бійся, пий ще. Я поспішав, але не встиг.

«Ти ніколи не встигаєш», - подумав гірко Судислав.

— Доста з тебе! — сказав Купець і відняв руку, другою продовжуючи розгрібати землю довкола плечей боярина. Далі той почав вивільнятися сам, бо став сильнішим від чужої крові.Купець тільки перетяв ремені на руках і ногах.

— Треба перепочити, щоб кров поновилась, — буркнув Купець. — І ти поспи, брате. Тільки вибачай, що не сказав одразу: будеш тепер купцем. Нема в тебе дружини, нема дому, а воювати можна не хіба мечем. Аби лиш хотілось…

— Купцем той купцем, — згодився Судислав, якому було однаковісінько, аби лиш жити.

— Будеш Купцем з Перемишля!

— А чому з Перемишля?

— Бо там тебе ніхто не знає.І Перемишль близько від Добромиля. Спи!

Купець розстелив на траві чорну кирею й ліг, лишаючи місце для Судислава. Мабуть, купцева кров була сонна, бо колишній боярин одразу заснув, незважаючи на іней, котрий блищав довкола.

…Олексій Іванович схопився після короткого сну й прислухався.

Слуга з Добромиля тим часом прощався з Ільком та його жінкою Олею.Ілько лежав на ношах, вкритий лікарняним коцом, і четверо хлопців готові були нести його в гори.

— Бережи себе, — нагадав Слуга. — Маєш для кого.

— Як Бог так захоче, буду жити.

— А ти, молодице, коли вже будеш газдувати в своїй хаті? — звернувся він до Олі.

Та блимнула на нього синіми очищами:

— Як Україна буде вільна!

— Ти справді Слуга з Добромиля? — запитав наймолодший з лісових хлопців.

Той посміхнувся, кивнув і сказав:

— Все, йдіть, хлопці, бо довше сю облогу я не смію тримати. Не дайте згинути дитині, чуєте?

— Не дамо.

Іван, Дмитро і Гриць Басараби зі Старої Солі були виставлені в Добромилі на площі перед ратушею через три місяці якраз у другу косовицю.Їхня мати признала своїх мертвих синів і вмерла на місці від розриву серця.

Наймолодший з хлопців, Стефко з Бусовиськ, ховався з дитиною на стриху, потім дивом утік, передавши малого Василька родичам Ілька, псевдо Сокіл, в Лопушанці.Сам помер у 1950 році від ран.

На Ілька й Олю доніс сусід тих людей, де вони ночували. Вони підірвали себе однією гранатою.

Проводжаючи їх того ранку з монастиря, Слуга з Добромиля не знав, що буде саме так, проте міг передбачити, що це трапиться рано чи пізно, згідно Закону війни.

…Олексій Іванович вийшов у тихий темний коридор, відчинив двері до першої палати. Хворі спали з відкритими обличчями, вільно розкинувши руки, як діти, і в приміщенні було тепло від їхнього дихання.» А раптом вони всі прокинуться здорові? — подумав головлікар. — Я їх випишу і вони зійдуть у Діл, в цей небезпечний світ, у якому кожної хвилини хтось гине і хтось плаче.» Згадав слова Адама Віцентійовича, що на місці одних душевнохворих з’являються інші.А що таке, власне, душевнохворя людина? Хто провів межу поміж здоров’ям і хворобою?

Зрештою, не мав часу над цим думати. Мусив збудити кожного, легенько торкаючись плеча. Не пам’ятав, коли йому доводилося взагалі когось будити. Хворі продовжували перебувати в якомусь іншому світі, мружились, відвертались, не пізнаючи в ньому пана доктора. Зрештою, не було куди поспішати. Найкраще, коли сон відходить повільно, не шкодячи серцю. Тоді пробуджену душу заповнює не тривога, а радість від того, шо сьогодні може статись щось гарне. Але вже сурми сурмлять, коні іржуть…Олексій Іванович відігнав від себе ману і вийшов у коридор. Там стояв уже Адам Віцентійович у білому халаті, вмитий і поголений.

— Щось рано ви встали, Олексію Івановичу, — сказав старий лікар. — Не йдіть туди, я вже усіх побудив.

— Усіх?

— Так. Нікому не стало гірше. Сонце пригріло й у людей з’явилась воля до життя. Нехай ідуть снідати. Чого ви так на мене дивитеся? Хтось помер у першій палаті?

— Ні, всі живі й здорові.

Олексій Іванович подумав, що, мабуть, сніданок ще не готовий, бо він не розбудив кухарк Ганн. Але на кухні було тепло. В плиті глухо тріщали дрова, а кухарка мішала в баняку кашу. Виглядала якоюсь збудженою, очі блищали.

— Олексію Івановичу, — сказала Ганна і затнулась.

— Що, Ганнусю?

— Можна вам щось сказати?

Впіймавши його підбадьорливий погляд, жінка випалила:

— Мене збудив нині Слуга з Добромиля! Йой, коби скорше моя зміна скінчилась! Мушу повісти дітям…

— Ну, й що з того, що ти його побачила?

— Як то що, Олексію Івановичу? Хіба ви не знаєте, яке то велике щастя увидіти Слугу з Добромиля.? Так ніби..

— Як ніби що?

— Ніби янгола! — сміло відказала Ганна. — Ну, не знаю…Кажуть, що то дуже добре..

Олексій Іванович почав пригадувати все, що розказував йому Слуга, і не погодився з нею. Проте не став сперечатись. Узяв горнятко з чаєм, повернувся, щоб іти, коли раптом спинився і запитав через плече:

— А що ж він такого доброго зробив той Слуга з Добромиля?

Не чекав на відповідь. Його слова були ніби викликом, і Ганна відповіла йому навздогін теж виклично:

— Він має нас за людей, а не за бидло!

Головлікар не мав часу замислитися над її словами, бо на сходах його ледь не збив з ніг завгосп Стефан:

— Олексію Івановичу!

— Що, знову Слуга з Добромиля?

— Ходіть до брами, ні, за браму! Борзо!

«Я знав, що мусить щось статись», - пожалкував Олексій Іванович за тією півгодиною, коли світ перемінився на кращий. Він побачив свіжу траву на подвір’ї, відчув запах лісових квітів. Вдихнув повітря, щоб якомога довше втримати його у собі. «Ні, я не буду боятися, — вирішив для себе. — Мені вже нема чого боятися.» Звісно, то було неправда. Понад усе він боявся, що в нього відберуть цей чудовий світ, який зараз аж дзвенів свободою, переповнений могутньою силою землі, нашої спільної матері, котрій байдуже добрі ми чи злі, вродливі чи потворні.

Завгосп йшов попереду, майже біг, не цінуючи тієї прекрасної миті, що могла стати останньою, бо за Брамою завжди так — небезпечно. Олексій Іванович наздогнав його, коли той опинився за брамою, якою, очевидно, щойно увійшов. Чому він кинувся шукати саме його, було зрозуміло. Олексій Іванович тут вважався старшим. Не пробачивши за воротами війська, наїжаченого зброєю, головлікар полегшено зітхнув:

— Ну, що там таке, Стефане?

Зрештою, побачив сам, як тільки завгосп відступив убік. в золотому з білим світлі весняного ранку, що огорнуло Діл, з самої середини міста повзла темно сіра валка. Ні, не валка, а наче довга змія з майже чорною головою. «Дракон,» — майнула думка в Олексія Івановича, не його, а того лицаря галицького, Судислава, а, може, належала навіть Купцеві з Перемишля. Повзла та смуга диму чи туману, чи ще якоїсь невідомої субстанції, дорогою, хоч можна було й навпростець через поле, сюди. Часом навіть спинялася, ніби перепочивала. Олексій Іванович глянув на завгоспа. Той тремтів, але то було якесь радісне збудження, очікування того, що нарешті мусить статися.

- І що з того? — спитав Олексій Іванович. — Хіба я можу щось вдіяти супроти Дракона? Він переповзе через браму, обів’ється довкола дзвіниці. Проникне у твоє і моє серце, щоб отруїти його насмерть. Немає більше Золотих бджіл, щоб збирали мед для люду галицького, і жалили, не лишаючи жала. Духи безтілесні — ось хто нині Золоті Бджоли, а лицарі галицькі порубані, посічені, спливають кров’ю яко тури…

Перейти на страницу:

Пагутяк Галина читать все книги автора по порядку

Пагутяк Галина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Слуга з Добромиля отзывы

Отзывы читателей о книге Слуга з Добромиля, автор: Пагутяк Галина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*