Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] - Толкин Джон Рональд Руэл (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗

Усіх охопило збентеження та сум’яття. Навіть за той короткий час, поки промовляв Ґандальф, темрява помітно згустилася. Ґноми поставали як укопані й задивились у небо. Ельфи залементували на різні голоси.

— Сюди! — гукнув Ґандальф. — Ще є час дійти згоди. Хай Даїн, син Наїна, негайно приєднається до нас!

Так розпочалася битва, якої ніхто не очікував, – її назвали Битвою П’ятьох Армій, і була вона страхітлива. По одному боці виступали ґобліни та дикі вовки, по другому – ельфи, люди та ґноми. Цій битві передували ось які події. Коли загинув Верховний Ґоблін Імлистих Гір, ненависть його племені до ґномів спалахнула з новою силою. Поміж ґоблінськими містами, колоніями та фортецями заснували гінці, – відтепер ґобліни вирішили стати неподільними володарями Півночі. Вони потай збирали різні відомості, й по всіх горах кували зброю та озброювали раті. Потому вони почали стікатися з усіх усюд, ідучи тунелями чи під покровом пітьми, аж поки в околицях і в надрах великої північної гори Ґундабад, де була їхня столиця, зібралися величезні полчища, готові зненацька, дочекавшись бурі, нагрянути на Південь. Дізнавшись про смерть Смоґа, вони неабияк зраділи і повалили через гори, поспішаючи ніч у ніч, аж нарешті несподівано наспіли з півночі слідом за Даїном. Навіть круки не знали про їхнє прибуття, допоки вони не вийшли зі сплюндрованих земель, які відмежовували Самотню Гору від узгір’їв за нею. Як про це довідався Ґандальф, невідомо, але зрозуміло, що він не очікував такої раптової навали.

Ось який план розробив він на раді спільно з Королем ельфів, Бардом і Даїном (адже ватажок ґномів тепер приєднався до них): ґобліни – спільні вороги, і з їхнім приходом усі чвари належить забути. Єдина надія – заманити їх у долину поміж південною та східною відногами Гори, а самим засісти обабіч на схилах. Однак це могло бути ризиковано, якщо ґоблінам вистачить бойового складу, щоб оточити Гору й атакувати їх також із тилу та згори, – втім, часу, щоб розробляти інший план чи кликати когось на підмогу, вже не залишалося.

Гроза невдовзі вщухла, відкотившись на південний схід, але хмара кажанів продовжувала насуватися, – вона спускалася дедалі нижче з-над схилу Гори й уже закружляла над головами об’єднаного війська, затуляючи світло та сповнюючи серця страхом.

— До Гори! — гукнув Бард. — До Гори! Займімо позиції, доки ще є час!

На південній віднозі, по всіх її схилах і серед скель біля її підніжжя, засіли ельфи, на східній – люди та ґноми. Але Бард разом із най-спритнішими людьми й ельфами видерся на гребінь східної відноги, щоб оглянути панораму Півночі. І вони побачили, що землі біля підніжжя Гори чорні від орд нападників. Невдовзі їхній авангард обігнув відногу й удерся в Діл. То були найшвидші ґобліни верхи на вовках, і виття та крики ще здаля роздирали повітря. їм напереріз метнулося кілька хоробрих воїнів з-поміж людей, аби викликати удар на себе, і багато ворогів полягло, а інші відступили й кинулись урозтіч. Як і передбачав Ґандальф, ґоблінська армія скупчилася позаду спантеличеного несподіваною відсіччю авангарду, а потім люто ринула в долину, шалено нуртуючи між відногами Гори і вистежуючи супротивника. їхнім знаменам, чорно-червоним, не було ліку, і вони сунули, ніби лавина, – несамовито й безладно.

То була жахлива битва. Найстрашніша з усіх пригод Більбо, яку він спершу найбільше зненавидів, – а згодом, ніде правди діти, найбільше пишався нею і найбільше полюбляв згадувати, хоча його участь у ній була зовсім незначною. Власне, він одразу ж надів свого персня і зник з очей, хоч і не цілком уникнув небезпеки. Навіть такий чарівний перстень не забезпечує повного захисту в разі нападу ґоблінів і не відвертає сліпих стріл та списів, – але він допомагає вислизати з-під ніг і захищає вам голову від прицільного удару замашного ґоблінського меча.

Ельфи перші пішли в наступ. їхня ненависть до ґоблінів була холодною та нещадною. Ельфійські списи та мечі відсвічували у присмерку крижаним полум’ям – стільки смертельної люті було в руках, які їх стискали. Щойно ворожа рать ущерть затопила долину, вони зустріли її градом стріл, і кожна зблискувала в польоті, ніби охоплена пекучим вогнем. Услід за стрілами полетіли тисячі списів. Здійнявся несамовитий вереск. Скелі почорніли від ґоблінської крові.

Ледве ґобліни отямилися після шаленої атаки і натиск ельфів послабився, як долиною прокотився гортанний рев. Горлаючи «Морія!» та «Даїн, Даїн!», з іншого боку посунули ґноми Залізного Кряжа з кайлами, а разом із ними – озерні люди з довгими мечами.

Ґоблінів охопила паніка, а коли вони повернулися лицем до нових супротивників, ельфи знову пішли в наступ – зі свіжим підкріпленням. Багато ґоблінів уже тікало понад річкою, щоб вирватися з пастки, і багато вовків почало кидатися на власних вершників, рвучи мертвих і поранених. Перемога здавалась уже близькою – аж тут згори долинули якісь крики.

То ґобліни видерлися на Гору з протилежного боку, і багато їх уже розсіялося по схилах над брамою, а інші, не звертаючи уваги, якщо хтось із вереском зривався у прірву, безоглядно мчали вниз – в атаку на відноги. До обох відног можна було дістатися стежками, які збігали з вершини Гори, а захисників було надто мало, щоб надовго відрізати ґоблінам шлях. На перемогу тепер годі було й сподіватися. Вдалося затримати лише перший натиск чорної лавини.

День хилився до вечора. Ґобліни знову зібрались у долині. У пошуках здобичі примчали зграї варґів, а з ними – особиста охорона Болґа, велетенські ґобліни зі сталевими шаблями. Невдовзі буряне небо почало темніти. Великі кажани й досі кружляли над головами ельфів і людей, впиваючись у поранених, як вампіри. Бард тепер боронив східну відногу, але, попри всі зусилля, поволі відступав, а ельфійські ватажки збилися довкола свого короля на терасі з південного боку, неподалік од вартівні на Кручому Бескеті.

Зненацька пролунав голосний поклик і від брами долинув звук сурми. Усі зовсім забули про Торіна! Частина муру, підважена важелями, обвалилась у заводь. З брами вискочив Король під Горою, а вслід за ним – його соратники. Де й ділися плащі та каптури – ґноми були в осяйній броні, а їхні очі палали червоним вогнем. У сутіні Торінові обладунки виблискували, наче золото у приску.

Згори на них полетіли уламки скель, які жбурляли ґобліни, але ґноми не відступили, а спустилися до підніжжя водоспаду, перестрибуючи з каменя на камінь, і кинулись у бій. Вовки та ґобліни-вершники падали їм до ніг замертво або розбігалися перед ними. Торін завдавав потужних ударів своєю сокирою, а сам, здавалося, був невразливий.

— До мене! До мене! Ельфи та люди! До мене! О мої кревні! — кричав він, і його голос лунав у долині, наче ріг.

Усі ґноми Даїна, змішавши лави, кинулись униз йому на підмогу. Донизу спустилось і багато озерних людей, бо Бард уже не міг їх стримувати, а з іншого боку надбігло чимало ельфів-списоносців. Ґоблінів знову було розбито, і полягло їх стільки, що Діл потемнів, осквернений купами їхніх трупів. Варґів розігнали, і Торін напосідав тепер на охоронців Болґа. Але він не міг пробити їхні лави.

За його спиною впереміш із трупами ґоблінів уже лежало багато мертвих людей, і ґномів, і прекрасних ельфів, котрі могли б довгі віки весело жити в лісі. І наскільки долина перед ним ширшала, настільки ж слабшав Торінів натиск. Його соратників було надто мало. Його фланги були незахищені. Невдовзі вороги перейшли в наступ, і ґномам довелося розташуватися великим кільцем, віч-на-віч із ґоблінами та вовками, які оточили їх зусібіч. Охоронці Болґа з виттям кинулися на них і врізались у їхні лави, ніби хвилі в піщані дюни. Друзі нічим не могли допомогти ґномам, бо лавина ґоблінів посунула схилами Гори з подвоєною силою, і всюди людей та ельфів поволі долали.

Більбо з болем дивився на цю картину. Він обрав собі спостережний пункт на Кручому Бескеті, серед ельфів, – почасти тому, що звідти було більше шансів утекти, а почасти (це промовляла його туків-ська жилка) тому, що в останній смертельній сутичці він волів би захищати Короля ельфів. Мушу сказати, що там був і Ґандальф, – він сидів на землі, ніби у глибокій задумі, готуючи насамкінець, як я припускаю, якийсь фінальний магічний залп.