Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Героическая фантастика » Покохати відьму - Когтянц Костянтин (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Покохати відьму - Когтянц Костянтин (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Покохати відьму - Когтянц Костянтин (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗. Жанр: Героическая фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Коротше, слово за слово – з'ясувалося: недавно один з двох місцевих скульпторів, що робили головно пам'ятники, завів собі підмайстра з метисів, що побував у метрополії й навчався у тамтешніх майстрів. Підмайстри стоять у досить жорсткій залежності, реальний шанс на свободу їм дає тільки смерть господаря. Жунжі один випадок уже впустив, а третього міг і не дочекатися. Тому взявся за свої штуки, дотепні й приємні: спокусив дружину майстра, вона ж – одна зі спадкоємиць. Між нами, добре, що його тут немає! А то досі – досі! – варто згадати, лізе в пляшку, запевняючи, що нічого не було. Можливо, можливо, але тоді я саме таку почула версію. І взагалі, в рівнянні X = М1 – Ж + М2, якщо М1 – Ж = сорок два роки, а М2 дорівнює дев'ятнадцяти, то X, вибачте, дуже розлогий.

Старший син (від першого шлюбу), який побоювався, чи не потрапить частина спадщини в негідні руки, доніс зберігачам – місцевий аналог інквізиції – про застосування приворотних чарів, – цікаво, з чийого боку? Так що обом імовірним коханцям світило ув'язнення до монастиря.

Рішення було для мене очевидне.

Наступного ранку в гавань увійшов корабель. Не мій, зрозуміло, – не настільки я була багата: Уртія виручила. Після того, як на берег зійшов літній, одягнений за останньою модою дворянин, вітрильник підняв якір: я не збиралася ризикувати матроськими життями. Зауважу, що я обійшлася без магії і застосувала мінімальну дозу навіювання. Гриму теж поклала небагато. Більшість людей гадки не має про можливості справжньої акторської майстерності. Ваші, до слова сказати, актори майже зовсім перестали грати – незалежно від місця та часу дії: одні й ті самі кривляння, хода, – а, до речі, хода – штука дуже залежна від біографії, і підробити її найважче. У тому фільмі, що я вчора дивилась у вас, герой проникає на бал до губернатора, вдаючи флотського офіцера. Не можу, звичайно, ручатися за всіх, але більшість мені знайомих губернаторів розкусили б обман у п'ять хвилин – жоден моряк так не ходить! Словом, усе те саме. Навіть і в рецензіях уже пишуть не «доблесний герой у виконанні актора такого-то», а просто: «Стівен Сігал» або «Сильвестр Сталлоне». А подивилися б ви на Шекспіра! Що? Хто написав? Що написав? Покажіть! Шекспір був слабким актором?! Азінус вульгаріс [3] це, а не професор! Якщо без емоцій, то типовий випадок вилучення неправильних висновків із правильної інформації, через те що до цієї інформації підходять із сучасними мірками. Справді, колишні колеги Шекспіра по трупі згадували, що він грав маленькі ролі й що вершиною його творчості була тінь Гамлетового батька. Та вже, повірте мені на слово, то справжнісінька вершина – і досі пам'ятаю. Професор ваш знає, що зараз рідкісна «зірка» погодиться на маленьку роль і підсвідомо виходить із цього. Але він же сам пише, що в ті часи один актор грав кілька малих ролей – і, хоч які грубі були тодішні глядачі, плутанини допустити не можна було. А платити двадцяти акторам за двадцять малих ролей… Тому на маленькі ролі ставили КРАЩИХ. Шекспір, наприклад, грав привида, могильника та Фортінбраса… Повірте мені, зрозуміти, що це одна й та сама людина, можна було, тільки знаючи це заздалегідь. Я до таких висот не дійшла, але дещо й ми вміємо. Так що наклеїла я бороду та вуса, трохи гриму на обличчя – зморшки потрібні, пройшлася перед дзеркалом раз, другий, третій – усе гаразд: дворянин середнього віку, але турботи злегка пригнули до землі – те, що треба.

Зберігані самі не мали свого централізованого керівництва, підкоряючись місцевим єпископам, – звичайно, називались вони інакше, і якщо порівнювати з єпископами вашого світу, можна угледіти не тільки схожість, а й відмінність, але, щоб вам було зрозуміліше, нехай буде єпископ, – однак при дворі первосвященика йшла, звичайно, боротьба за вплив, за контроль над найважливішими сферами діяльності – і, зрозуміло, цю ділянку роботи не було забуто. Хоча Гоголь ваш ще не народився, але загалом мій план був побудований на тому, що городничий – він і в Африці городничий! І найбільше боїться ревізора з секретними приписами.

У канцелярії єпископа прийом відвідувачів здійснював настільки молоденький і жінкуватий чернець, що в мене ворухнулася нехороша підозра. Дочекалася я своєї черги, лист простягаю. Церква там робить і банківські справи, пред'явнику таких листів гроші виплачують – начебто акредитив. У цьому випадку лист мав ще одну функцію.

– Виплатами за переказними листами відає брат Сорж.

Я остовпіла.

– Вибачте, – кажу, – але рішення щодо цього листа повинен прийняти превелебний, мені це достеменно відомо.

– А мені точно відомо, – бачили б ви цю фізіономію! – що це справа для брата Соржа.

І з таким каже впевненим виглядом, що навіть мене з пантелику збив. Ну, думаю, чого не буває. Може, превелебний переклав цю частину своїх функцій на надійну людину? Начебто за їхніми правилами не можна, але тут колонії… Брат Сорж – добродушний такий старий – бере в мене папір, читає раз, читає другий, читає третій – мені вже терпець уривається! Потім жалібно на мене піднімає очі й пищить:

– Нічого не можу зрозуміти!

Тільки тут до мене дійшло-доїхало – по довгій шиї. Вони, відокремлені від начальства океанськими водами, розпустилися настільки, що або секретар забув пароль, який містився в листі, або, можливо, превелебний забув його секретарю повідомити!

– Річ у тому, що Вищий Брат, який підписав листа…

– От саме так: річ у цьому! – не дуже-то чемно перебив мене дідок. – Мені цей підпис не говорить нічого, я його вперше бачу!

От так-так, за морями, за океанами… Жив би ти в метрополії, вже побіг би штани міняти.

– Так от, той, хто підписав лист…

Тут старого… пардон, трохи чогось не ляпнула… осяяла якась геніальна ідея, і він, не слухаючи мене далі, почав бити молоточком по мідному гонгу.

Вбігає, звичайно, варта. Ну, думаю, зараз буде!

– Затримайте… – Я напружилася. – Затримайте брата Пубрі: він тільки що до стаєнь пішов, не дайте йому виїхати.

Я намагаюся щось сказати – куди там! З тим же успіхом можна зі стіною розмовляти.

Вбігає в супроводі варти брат Пубрі – теж не першої і навіть не п'ятої молодості, – який вирішив, що братові Соржу, напевно, погано.

Після того як непорозуміння з'ясувалося, – на що теж пішло чимало часу, – брат Пубрі досліджував документ й авторитетно встановив, що печатка справжня, Вищий Брат, який підписав лист, поза всяким сумнівом, існує, бо він, Пубрі, чув про такого. Але й він також уперше бачить, щоб отой князь церкви перекладні листи підписував.

– Та послухайте нарешті! – Я так стукнула по столу долонею, що, по-моєму, щось тріснуло. – Брат, який підписав цей лист, тричі наполягав, щоб його було показано превелебному і що…

– І думати забудьте!

– Ні в якому разі!

– Превелебного таким дріб'язком турбувати!

– Але так сказав Вищий Брат…

– Людською мовою повторюю – не можна!

І т. д., і т. п. в тому ж дусі.

Коротше кажучи, вийшла я з грошима – коли вже печатка сумнівів не викликала – і, м'яко кажучи, у дивному стані духу. Підпис – справжній, недешево добутий – давав мені величезні повноваження, але як зробити так, щоб цей підпис побачив превелебний? Як прорватися?

Зайшла я на заїжджий двір, замовила пляшку в номер і почала думати… Взяти в'язницю штурмом – двічі плюнути й один раз розтерти, але… Але тут починається те, про що старші кажуть: і сам штурм не обійдеться без жертв, і після цього по колонії прокотиться хвиля арештів, якщо не страт. Небажано ні те, ні друге. Коротше, випивши приблизно третину посудини, я зрозуміла, що така гидота розумову діяльність не стимулює, і вирішила походити по вечірньому місту. Пройшла кроків отак із п'ятсот-шістсот, звернула в темний провулок, притулилася до стінки, а коли нишпорка з'явився, то зробила просту підніжку, а потім кілька разів копнула його. Не люблю я нишпорок. «Так, – кажу (і для наочності курком пістоля клацаю), – колися – відколи й навіщо пасеш?» Переклад, звісно, приблизний, але суть у тому, що я вжила два слова кримінального жаргону, та не так, як це зробив би тамтешній карний злочинець. Складалося враження, що я прийняла спостерігача за злодія і тепер намагаюся – не дуже вдало – говорити з ним його мовою. «У вас, – знову-таки, він не на «ви» звертався – просто форма звернення до дворянина, – великі неприємності будуть». Погроз я, зрозуміло, теж не люблю, тому глянула йому в очі й наказала: «Кажи правду!» Після короткого допиту дістала ту саму пляшку, на дві третини повну. «Випити до дна! Тепер ходою п'яної людини відправитися в найближчий кабачок і пити, поки не зажадають грошей. Вимагатимуть – влаштувати скандал, викрикуючи богохульства. Після того, як виставлять, прямувати в жіночий монастир і прориватися всередину силою, вигукуючи: "Мені потрібен превелебний! Я точно знаю – він тут ночує!". Після протверезіння нічого не пам'ятати. Марш!» Ну, не люблю я шпигунів! Пожива для моїх роздумів, як і раніше, була не дуже багата. Нишпорці доручили простежити за моєю особою, але, зрозуміло, не пояснили навіщо. Тут можливі різноманітні пояснення, але, як кажуть, «гіпотез не вигадую». Що? Ні, з Ньютоном я знайома не була, він вів дуже самотнє життя.

вернуться

3

Віслюк звичайний

Перейти на страницу:

Когтянц Костянтин читать все книги автора по порядку

Когтянц Костянтин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Покохати відьму отзывы

Отзывы читателей о книге Покохати відьму, автор: Когтянц Костянтин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*