Можливість відповіді - Росоховатский Игорь Маркович (книги серии онлайн .TXT) 📗
— Ти абсолютно беззахисний у відкритому космосі, — резюмує сигом.
— Ну й що? — насторожено шепоче людина, розуміючи, куди той хилить.
— Хіба ж така потужна система по опрацюванню інформації, як я, повинна рятувати невдалу систему? Хіба це не суперечить елементарній логіці?
— Суперечить, — підтверджує людина і думає: “Основи елементарної логіки дали сигому ми”.
Про “Еволютор” я читав раніше. Дуже давно в Інституті кібернетики здійснили такий експеримент: у пам’яті обчислювальної машини створили умовні острівки і поселили на них умовні істоти. З кожного острівка можна було переселитися на два сусідніх — ліворуч і праворуч. Острівки були такі малі, що прожити на кожному могла тільки одна істота.
Пункти-закони програми жорсткі: виживуть лише ті з істот, які пізнають закони природи — зможуть якнайдовше протриматися в екстремальних умовах.
Отже, в пам’яті машини було змодельовано еволюцію життя. Випробовувалися різні шляхи — уточнювалося, які з них ведуть до виживання і вдосконалення, а які — до вимирання. Зокрема вдалися і до гуманного закону — боротися за острів можна лише з дорослими мешканцями.
Життєздатними виявилися істоти, які незмінно дотримувалися цього закону… З математичною точністю кібернетики встановили, що він не лише гуманний, а й мудрий.
Приклади, які довели, що гуманність розумна, застосовувалися потім у психоробіці для програмування роботів, в тому числі й найскладніших. Інтегральних роботів, далеких предків сигома, вчили, що допомога слабшим і менш досконалим системам — розумна норма поведінки. Невже ж сигом, переробляючи себе, стер із пам’яті цей найважливіший закон?
Знову пригадалося, як одного разу Борис витягував мене покаліченого з кабіни всюдихода, що ось-ось мав вибухнути, його дії не вкладалися в елементарну логіку. Але мій друг…
Нам пощастило: всюдихід підірвався за кілька хвилин після того, як ми встигли відповзти в ущелину.
А через рік уже я ніс пораненого Бориса не один кілометр по гарячому піску пустелі, і він хрипів: “Облиш, усе одно мені кінець”.
Та я не залишив Бориса, і то була не плата, не дяка за мій порятунок. Я робив би так само, якби на місці Бориса була інша людина. Це теж суперечило елементарній логіці, одначе так роблять усі люди, а розумність нашої поведінки визначає саме існування людства…
“…Він помиляється. У тому, про що він згадує, є логіка. Один врятував іншого. Подав приклад: хочеш, щоб тобі допомогли, — допоможи сам комусь. Однак слід зауважити: допомагай тим, хто тепер або потім зможе тебе виручити.
То чому ж він цього не збагне? До нього підступила смерть, а він думає про інші істоти. Найважливіші закони програми — жадоба до життя, страх перед смертю — виявилися не всесильними. Він переступив через них. Але ж це надзвичайно важно! Коли мені доводиться змінити якесь положення програми, на розрахунки, а особливо на вольові зусилля я витрачаю багато енергії..
Йому ж те зробити набагато важче. Він ризикує більшим. Слід поміркувати над цією загадкою…”
Сигом викликав з пам’яті інформацію про організм людини й ще раз переконався, яка вона беззахисна. Але так і не розшифрував загадкову поведінку космонавта.
“…Можливо, я, перебудовуючись, справді забув щось важливе? Ні, цього не могло статися. Бо ж ніколи не забуваю елементарних правил: “Є частини організму, особливо мозку, що нерозривно пов’язані з головними відмінними рисами особи. Заміняти їх слід лише після перепису всієї інформації на нові частини і ретельної перевірки нових записів”. Інакше кажучи, “легко повернути мить, якщо вона зафіксована в пам’яті, але перестане існувати й минула епоха, якщо про неї забути”. Я пам’ятав усі правила і діяв згідно з ними. А те, що забув, було, певно, неістотним…”
— Ти помиляєшся, — каже сигом людині. Нічого істотного я забути не міг. Однак є прислів’я: “Час дорогоцінний вчасно, навіть якщо в запасі безсмертя”.
— Навіщо тобі економити час?
— Аби зробити те, для чого мене створили. Дізнатися, чи є ритм і закономірність народження та загибелі галактик, всесвіту. Скласти рівняння розвитку матерії і розв’язати його.
— Для кого?
— Для себе. Хочу знати.
“Бідолаха, — думає людина. — Сильний, а бідолаха. Хоча ще стародавні застерігали: “Хочемо дітей не добрих, а сильних. А чи сильні діти забажають допомагати слабким батькам?”
…Я почув, як за перегородкою вимовили моє прізвище, і почав прислухатися.
— Кращого спеціаліста не знайти. Добре було б ввести його в екіпаж “Титанії”, — прозвучав голос Рибакова — вимогливого, завжди суворого заступника начальника управління. Він навіть усміхався рідко. Але всі знали: якщо екіпаж формував він, за наслідки експедиції можна бути спокійним.
Навіть недруги не вважали мене нескромним. І тоді я подумав: “Отже, рано списувати мене на космодром. Ще б пак! Досвід теж чогось вартий, а в багатьох випадках може й переважити молоді силиі”
— Усе-таки останнім часом він почав здавати, — засумнівався інший голос, здається, начальника відділу комплектації. — Нічого не вдієш, роки беруть своє — йому ж за шістдесят.
— Та я не про старшого Подільського! Про сина! — підвищив голос Рибаков. — До речі, він згодився. Лише сказав: “Якщо батько не заперечуватиме”. Треба зі старшим поговорити…
Я притулився до стіни. На чолі виступили краплини поту, наче хтось напоїв мене липовим чаєм і, як говорила Ольга, зігрів серце. Губи витягнулися в блаженній самовдоволеній усмішці. Виходить, не даремними виявилися мої наполегливість, турботи, навіть приниження. Таки свого добився. Ось і Борис казав, що Гліб стає чудовим спеціалістом. Я все побоювався: захвалює сина, аби зробити мені приємне. Важко було повірити в Гліба після всіх його зривів, невдач, хоча дедалі частіше помічав у нього свій характер, навіть інколи — свої інтонації. Зрештою, треба віддати йому належне — я ніколи не мав такої хватки.
На обід того дня була овочева юшка, яку я не любив. Але я попросив добавки, і Ольга підозріливо глянула в мій бік, усміхнувшись:
— Ти сьогодні — як іменинник. Маєш сюрприз? Розповідай — премію одержав чи нагородили?
Гліб уважно, не кліпаючи, дивився на мене. Він уже знав новину і саме обмірковував, як обережніше її нам повідомити.
— Та це ж наш Гліб іменинник, Його включили в екіпаж “Титанії”!
Сказав і затнувся. Дружина зблідла, опустила руки на плечі сину, ніби наперед хотіла застерегти його від небезпеки.
— Не хвилюйся, мамо, все буде гаразд. — Гліб потерся щокою об її руку, але дивився він на мене. Подив, що світився в його очах, змінився іншим почуттям, яке вже давно я мріяв в нього викликати. — Правда, тату? — І він по-змовницькому мені підморгнув…
“…Щось у його спогадах непокоїло мене. Не можу визначити, зафіксувати, обчислити, — що саме. Можливо, син, про якого він згадує? Люди схильні романтизувати дитинство і юність. При цьому завжди хвилюються. Та якщо проаналізувати неупереджено, дитинство і юність це: 1. Недосвідченість, яку соромляться назвати дурістю, вважаючи за краще слово “наївність”. 2. Невміння передбачати наслідки своїх вчинків. 3. А звідси — поспішність або, як її ще інколи називають, рішучість. 4. Порівняно менше, ніж у дорослих, користолюбство. Та воно існує в більшості юнаків за рахунок недосвідченості, а не внаслідок доброти.
Колись, читаючи їхні книжки, особливо художню літературу, й порівнюючи з тим, що помічав у житті, я дійшов висновку: людина бачить себе такою, якою хотіла б бути. Вона так ускладнилась у власній уяві, що почала боятися себе. Насправді ж людина за внутрішньою будовою проста. Складною її робить середовище.
Власне, людина, як і будь-яка жива істота, прагне не розчинитись у внутрішньому світі, зберегти себе й для цього обирає оптимальну лінію поведінки. їй постійно доводиться опрацьовувати інформацію, яку вона одержує ззовні через органи відчуттів, і порівнювати з інформацією, так би мовити, внутрішньою.
