Мушкетери - Рич Валентин (читаем книги txt) 📗
— Досить про це, — сердито сказав Фернан. — Я до вас нічого не маю. У містера Сміта теж своя програма, йому доручили зібрати проби майже з кожного квадратного метра плато… Ми з Тарасюком не зрушимо з місця! Ви згодні, Грегорі?
Тарасюк кивнув. І, усміхнувшись, сказав:
— Зараз вона вам знову про шимпанзе заспіває..
— Не треба співати! — Фернан підняв руку. — Я все розумію. Якщо вам сумно самій, я скажу Халідові, аби він працював з вами. Домовились?
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Вертикаль
Майя з Халідом стрімголов кинулися до стінки печери і, вражені, зупинились перед нею: чорне поле каменю, очищеного напередодні, пересікала яскрава жовта вертикаль.
Майя здивовано подивилася на хлопця, хлопець на Майю.
— Невже ми могли вчора не помітити цієї смуги? — тихо сказав Халід. — Такого не може бути!
Вони мовчки стояли перед загадковою жовтою смугою.
— Я, здається, здогадуюсь, у чому річ! — промовила нарешті Майя.
Вона витягла з сумки губку, намочила її і провела по смузі. Жовта смуга почала блякнути і майже зовсім щезла. За п’ять-шість хвилин стіна висохла і яскрава вертикаль знову пересікла чорне поле.
Халід дивився на магічну смугу, затамувавши подих.
— Вона більше не зникне? — спитав він.
— Не бійся, — засміялась дівчина. — Тепер усе в наших руках! Зараз ми дізнаємось, що тут намальовано!
Вона енергійно взялася до роботи. Вертикаль проходила біля самого краю розчищеної смуги — там, де Халід тер учора ввечері в найостаннішу мить. Тепер треба було розчищати далі.
Дуже обережно, працюючи лише губкою і тільки на самому верхньому шарі користуючись щіткою, Майя оголювала чорний камінь праворуч від смуги. До цього місця вона не дозволила Халідові навіть наблизитися, звелівши йому працювати з іншого боку.
Минуло зо дві години, але на стіні не з’являлося нічого нового. Серед чорного поля яскравіла лише жовта, мов тонкий сонячний промінь, смуга. І більше нічого — ні ліворуч, ні праворуч.
Кожні десять хвилин Халід залишав свій куток і, затамувавши подих, стояв за Майїною спиною, пильно стежачи за повільними рухами губки.
— А що, коли піти за смугою? — подумала вголос дівчина. — Адже повинна вона десь закінчитися чи кудись повернути?
— Дозволь мені! — крикнув із свого кутка Халід.
Голос його звучав так благаюче, що Майя мовчки погодилася.
Спочатку вона раз у раз позирала на Халіда. Але скоро переконалась, що хлопець цілком призвичаївся. Його рухи були такі вправні, що вона спокійно розпочала роботу в іншому місці.
Коли Халідові треба було зчистити останній шар корки перед каменем, він покликав Майю.
— Я боюсь — вона зникне, — прошепотів хлопець, передаючи Майї свою губку.
Вона взяла його губку в одну руку, свою в другу і легко провела ними по найтоншій піщаній плівці.
Вертикаль ішла далі. На початку вона була тьмяною, але незабаром заблискотіла так само, як у верхній частині оголеної смуги.
Через годину вони очистили стіну приблизно на метр від жовтої смуги і не побачили ніяких малюнків. Вниз вертикаль ішла до підлоги. Можливо, вона мала продовження, та добратися до кам’яного дна печери було не так просто — його вкривав товстий шар злежалого піску. Щітка й губки тут не допомогли б.
Залишався один вихід — простежити за цією довгою лінією аж до самої стелі.
Але навіть Фернанового зросту не вистачило б для цієї печери. А Майя й поготів ледве сягала середини стіни, хоч і навшпиньки зводилася.
— Що ж робити, Халіде? Придумай що-небудь!
Халід постояв з хвилину, дивлячись собі під ноги, і кинувся до виходу з печери.
Майя не встигла навіть спитати, куди він подався.
Несподівано в печері стемніло. І в ту ж секунду з боку входу почулося невдоволене форкання. А ще через кілька хвилин змоклий від напруги Халід втягнув до кам’яної зали вороного коня.
Майя з захопленням дивилась на хлопця.
Той спокійно підняв з підлоги капронову щітку, скочив коневі на спину і, ніби нічого не сталося, попросив:
— Дай, будь ласка, відро. Поставивши відро тварині на спину, він почав терти мокрою щіткою під самою стелею.
Задерши голову, Майя дивилась на здовжену смугу чорного каменю. Халід уже розчистив метрів зо два, а під бурою корою все виднілась та ж сама чорна стіна без найменшої ознаки смуги.
Виходить, учорашня лінія не була вертикальною? Виходить, десь зверху вона повинна піти вбік? А може, вона просто обірветься, щезне?
— Спробуй ще далі вправо! — крикнула
дівчина. — На метр далі!
— Зараз! — відізвався хлопець і легенько поплескав коня по ніби виточеній шиї.
Кінь зробив два обережних кроки вперед.
— Послухай, Халіде! — сказала Майя. — Ти такий розумний! Ось підростеш — станеш знаменитим ученим, якщо вчитимешся. Тобі обов’язково треба вчитися.
— Дідусь обіцяв послати мене взимку в Ель-Кабір, — промовив хлопець. — В Ель-Кабірі є справжня школа.
— А потім приїжджай у Москву, в університет!..
— Тихше!.. — долинув згори шепіт. — Бачу фарбу!
— Обережно! Заради всього святого, обережно! — крикнула Майя.
— Було б краще, якби ти зараз була нагорі, а я внизу, — прошепотів Халід. — Мені дуже не хочеться спускатись, але я думаю, що так буде краще.
Вони помінялися місцями, і Майя кілька хвилин лише похитувалась на спині вороного коня, намагаючись утримати рівновагу. Але потім призвичаїлась і почала змивати плівку піску та пилу, крізь які тьмяно просвічувала жовта смуга. Незабаром стало помітно, що це не вертикаль. Жовта лінія кривуляла: один кінець її йшов униз, а інший повертав праворуч.
Давно минув час обіду, а вони навіть не згадали про це.
Кожної півгодини Халід з Майєю мінялися місцями, і волога капронова щітка йшла все далі й далі по товстій вохристій смузі. Яскрава лінія відхилялась праворуч-і щітка відхилялась праворуч; потім смуга раптом повертала вгору — і щітка йшла вгору. Ніби мисливський собака по звіриних слідах.
Коли дві розчищені смуги — нижня й верхня — зустрілися, Майя скочила вниз і кілька хвилин пильно дивилася на химерну покривулену лінію, яка вгорі під стелею щезала під брудно-бурою кіркою.
Потім дістала блокнот і замалювала цю дивну лінію.
Халід стояв за її спиною й дивився на кінчик олівця, що повторював малюнок, знайдений ними і не відомий нікому, крім них.
— Як ти думаєш, — спитала дівчина, — куди піде ця смуга? Догори? Вниз? Праворуч?
Хлопець кліпав очима.
— Завтра побачимо! Завтра все побачимо на власні очі! — вигукнула Майя. — А зараз треба їхати. Скоро почне смеркати.
— Давай нікуди не їхати! — запропонував Халід. — Давай залишимося тут. Я зовсім не стомився. Я можу працювати всю ніч!
— Іще заснеш і упадеш з коня, — засміялась дівчина. — А що я без тебе робитиму? Нічого! Доведеться потерпіти до завтра!
Повернувшись у табір, вона зайшла до Григорія.
— Ходім подихаємо свіжим повітрям на ніч!
Тарасюк розсміявся.
— А то його вдень не вистачає!
Вони вийшли з палатки і повагом рушили до джерела,
— Що чути з саммілітами? — спитала дівчина.
— Почав розкопки. В районі старих криниць.
— Послухай, Григорію, — мовила Майя, — чи не чув ти коли, щоб жителі кам’яного віку ділили свої печери, ну, скажімо, на дві половини?
— Тобто, як це — ділили? — не зрозумів Тарасюк.
— Не ширмою, звичайно. Ну, наприклад, смугою на стіні?
— А чого ти запитуєш? — Тарасюк з недовірою глянув скоса на Майю.
— Просто так, спало на думку.
Григорій знизав плечима. Завжди вона фантазує.
— Спитай Фернана. Він про кам’яний вік знає більше ніж самі неандертальці…
Вони повернули назад і, коли підходили до скелі з “синьою дівчиною”, почули над собою тихий тріск. Темна постать виднілась нагорі, прямо над печерою.
