Еліксир життя - Герасименко Юрий (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Тим часом Гріні, весь час озираючись, завів супутника у найвіддаленіший куточок коридора, під сходи.
— Ви немов боїтеся, що нас хтось підслухає, — зауважив той.
— В наш час усе можливе, — озвався Гріні майже пошепки. — Хоч тут якщо хтось і може когось підслухати, то швидше я, аніж мене.
Він засміявся з власного дотепу, а далі мовив серйозно:
— Соді, як завжди, нікому й пари з вуст. Хочете знати, як розвиватимуться події? Ми відкриємо рахунок, поведемо гру. Весь перший тайм буде наш. У другому… Я, мабуть, трохи поекспериментую. Будьте особливо пильні. Манеті мають удатися кілька атак. Тільки на ближньому до нас краї. Тоді мої хлопці матимуть кращі шанси на протилежному. Та після сімдесятої хвилини гра знову цілком моя. От і все. І ще раз дуже прошу, Соді: у звіті про матч ні слова про нашу розмову. Це я подружньому розповів тільки вам. Навіть наш шеф не в курсі.
— Домовлено, Джордж. Бажаю успіху, хоч, сказати відверто, я не зовсім утямкував, що до чого. Особливо у вашій розкладці за таймами й хвилинами, старий лис…
Доки журналісти полювали за тренерами, намагаючись дізнатися про можливі тактичні сюрпризи, між керівництвом клубу “Нові Колумби” та адміністрацією стадіону “Оранжевих” стався тихий, прихований від стороннього ока скандал, у якому головна роль належала молодшому Манеті.
Як і на інших іграх, Чезі хотів поставити свій відеомагнітофон щонайближче до бокової лінії поля і навпроти центральної, звідки була однакова відстань до обох воріт. Однак йому запропонували зовсім інше місце — далеченько від поля, на спеціальному майданчику за трибунами першого ярусу, зліва від ложі для почесних гостей. Чезі заперечував, домагався свого: в окремі моменти треба мати великі плани, з такої відстані їх не отримаєш або ж вони будуть недосить якісні. Проте йому враз довели чудові можливості сучасної довгофокусної оптики, розрахованої і на більший метраж. До того ж відеомагнітофон “Оранжевих” встановлено на такому самому майданчику, тільки праворуч від ложі. І, тут ми готові піти назустріч, якщо в якомусь таймі вельмишановний гість захоче бути ближче до своїх воріт, його апарат одразу ж перенесуть.
На жаль, адміністрація більше нічим не може зарадити. їхній стадіон суто футбольний, навколо поля нема бігової доріжки, відтак коли поставити два відеомагнітофони на самій межі, це дуже заважатиме уболівальникам — і невідомо, до чого призведе незадоволення публіки: глядачі сьогодні до краю збуджені. Та й ударом м’яча з такої близької відстані можна понівечити дорогий апарат, а платити за нього адміністрація, вибачайте, не згодна. Аргументи були вагомі, Чезі мусив скапітулювати.
Нарешті команди вийшли на поле для розминки. Джордж Гріні поглянув угору, побачив обидва відеомагнітофони на раніше визначених місцях, задоволено всміхнувся і хитро поглянув на Енріке Манету. Той був явно роздратований, щось злісно шепотів у вухо президентові свого клубу, котрий тільки безпомічно розводив руками: мовляв, що вдієш, виступаємо не дома — в гостях, а до чужого монастиря із своїм уставом не ходять. Та ось Енріке вдягнув свою славнозвісну шапочку, за мить його обличчя просяяло, він теж звів очі вгору і побачив, як Чезі заспокійливо підніс руку: мовляв, усе гаразд. Гріні стежив за цією пантомімою, і знову на його обличчі майнула посмішка.
Почався матч — і, певно, не було на ньому глядача, уважнішого за Соді да Сільву. Як і обіцяв Гріні, “Оранжеві” одразу пішли в наступ. Вони точно розігрували м’яч, весь час створюючи на певних ділянках поля перевагу принаймні в одного гравця. на сьомій хвилині їхній півзахисник опинився сам біля лінії штрафного майданчика, дістав прострільну передачу зліва і хльостким ударом з лету відкрив рахунок.
Трибуни вибухнули оплесками. Але більшість оглядачів були певні, що Енріке Манета не віддасть без бою таку важливу гру. Наближалася та добре знайома їм п’ятнадцята хвилина, після якої “Нові Колумби” починали планомірний штурм воріт суперників.
Та минула знаменита п’ятнадцята, потім — сімнадцята, двадцята, а ініціативою володіли “Оранжеві”. Більше того: саме на двадцятій хвилині їхня незрівнянна зірка, їхній диригент Бібі класичним фінтом позбувся одразу двох захисників, обманув воротаря Мартича, п’ятою віддав пас партнерові — і тому нічого не залишалося, як вкотити м’яч у порожні ворота. Трибуни шаленіли: коли улюбленці стадіону досягали переваги у два м’ячі, відігратися не вдавалося нікому.
Соді да Сільва поглянув униз, на Джорджа Гріні, який сидів біля самісінької бокової лінії поля. Його обличчя було спокійне, своїм виглядом він немов підкреслював: я цього чекав, все йде за моїм сценарієм, я навіть не даю додаткових вказівок своїм гравцям, вони самі знають, що треба робити. Патріарх перевів погляд на Енріке Манету і побачив зовсім іншу картину. Наставник “Нових Колумбів”, блідий і знервований, в котрий уже раз поправляв свою шапочку, то натягаючи її глибше на голову, то міцніш притискаючи долонями до вух.
А на полі коїлося щось неймовірне. Ніби його хлопці нараз забули всі ті двадцять дев’ять награних варіантів, якими він похвалявся на старті сезону. Журналісти з подивом відзначали в своїх блокнотах, що команда Енріке Манети в цьому матчі втратила головне — вміння перехоплювати м’ячі, руйнувати атаки суперника в зародку, нав’язувати йому свою гру. Футболісти “Оранжевих” легко обходили своїх опікунів, мережили заплутані комбінації, Бібі творив буквально чудеса, а захисники “Колумбів” марно намагалися завадити йому. Наприкінці тайма гості пропустили третій гол, який ефектно забив той же всюдисущий Бібі, і тепер перемога господарів не викликала найменшого сумніву.
Та разом із зміною воріт помітно змінився характер матчу. У глядачів склалося враження, немов посеред поля, від воріт до воріт, пролягла якась невидима лінія, що поділила поле на дві своєрідні “сфери панування”. “Нові Колумби” провели кілька досить гострих атак біля західної трибуни, “Оранжеві” не менш злагоджено діяли біля східної, куди, надовго перемістився віртуоз Бібі.
Ці хвилини викликали найбільший інтерес і найпильнішу увагу Соді да Сільви. Далекий від думки про звичайнісінький збіг обставин, він пересвідчувався, що відбувається передбачене. Гріні зумів-таки розгадати в грі лідера щось таке, чого не помітили інші тренери (подумалося: і я також!). Навряд чи Джордж розповість йому сьогодні все напрямки, як воно є. А шкода.
Да Сільва подивився на годинник: ішла п’ятнадцята хвилина другого тайма. В цю мить “Нові Колумби” провели блискучу комбінацію, відмінно вийшли до воріт “Оранжевих” і сквитали один м’яч. На трибунах пролунали поодинокі оплески, що потонули в дружному свисті. Оглядачі пожвавішали, занотовуючи: нарешті, спізнившись на цілий тайм, “Колумби” перехопили ініціативу і на знаменитій п’ятнадцятій, хоч і другої половини гри, забили гол. Але Соді не надав значення тимчасовому успіхові лідера, він очікував сімдесятої хвилини.
І щойно вона спалахнула на табло, як гра знову пішла в одні ворота, й Свєту Мартичу довелося стверджувати своє право на місце в збірній, рятуючи команду від небувалого розгрому. На кінець матчу “Нові Колумби” пропустили ще два м’ячі і залишили поле з добре знайомим їм великим рахунком — тільки цього разу, вперше від початку сезону, не на свою користь.
Джордж Гріні сяяв, мов новий гривеник, приймаючи поздоровлення від керівництва клубу. Президент називав його грабіжником, розповідав усім про парі і додавав, що за такий результат ладен тут же, негайно, підписати чек і на програний заклад, і на суму, яку обіцяв понад те.
— Ну, старий лис, ви молодець! — привітав переможця і да Сільва. — Але мушу вибачитися перед вами, Джордж: я поїду, на прес-конференції не залишуся…
— Чому, Соді? — з жалем вигукнув Гріні. — Невже вам зовсім не цікаво послухати Манету? Адже має він якось пояснити такий розгром!
— Отож-то й є, що якось, — підкреслив да Сільва останнє слово. — А щирої правди я не почую сьогодні навіть од вас, то від Манети — й поготів. Можливо, він її навіть не знає. Слухати ж святу брехню не така вже велика насолода, мій любий. Морочте нею голову іншим, а мене звільніть, шануйте сивину…
