Еліксир життя - Герасименко Юрий (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Вдруге від початку сезону Чезі Манета за лишився без обумовлених на Диявольському острові п’яти тисяч преміальних за виграш. Як і після попередньої нічиєї, президент клубу з насолодою сказав йому, що на грошенята доведеться почекати до кращих часів, і зажадав пояснень, чому “Нові Колумби” так невдало провели три матчі підряд: в одному пропустили гол, у другому ледь уникли поразки, в третьому програли 1:5. При цьому він попередив, що посилання на втому до уваги не братимуться: за свідченням лікарського контролю, всі футболісти у відмінній спортивній формі.
Усе це Хельмут Вальде виголосив таким єхидним тоном, що Чезі ледь стримав себе: безмозке створіння, лантух з грошима, а туди ж — вимагає пояснень! Таки справді нещаслива доля генія — бути служником у товстосумів… Але відповів підкреслено спокійно:
— Винна поламка в ящику.
— І ви не могли полагодити його після гри з “Фіалками”?
— Бачите, шеф, мені дуже важко порозумітися з вами, і ви знаєте чому, — якомога в’їдливіше мовив Чезі. — Якби ви хоч: трохи тямили в техніці…
— Знову ви за своє! — спалахнув президент.
— Давайте говорити по-діловому, — по морщився молодший Манета, — без істерики, справжня трагедія ще не настала. Отже, якби ви тямили в техніці, я б показав вам схему, щоб ви перекопалися: знайти найменшу несправність у моєму апараті дуже й дуже важко. Відійде один контакт, і шукай його серед сотень дротинок, та ще укладених приховано. Я й так не розгинався кілька днів і ночей.
— То хоч недарма? — пом’якшав президент.
— На щастя, сьогодні знайшов, — полегшено зітхнув Чезі. — Отож наступної суботи вам знову доведеться розв’язувати гаманця.
Обіцяти можна було напевне: “Колумби” мали грати з аутсайдером.
— Це вже моя турбота, а ви робіть своє діло…
Як все-таки легко обвести нетямущого круг пальця! Чезі прекрасно знав, що його апарат в ідеальному стані, що причиною всіх прикростей було щось інше. З’явилася якась невідома сила, котра стала над ним, вчинила протидію загадковим для нього способом. Та тільки в цю мить, під час неприємної розмови з президентом, в його свідомості раптом сплило одне ім’я — Гріні. Чорти її побивай, цю тренерську династію! Чому саме в зустрічах із клубами, де тренерами представники цього клану, “Нові Колумби” зазнали невдач?
— Енріке, ти не можеш точно пригадати, коли загубив свою шапочку: до матчу ще вдома, по дорозі на стадіон чи вже на стадіоні? І з ким ми тоді грали?
— З “Вовками”. Не розумію, чому ти надаєш цьому…
— Стривай, стривай, — урвав його Чезі, — а після того одразу пішли три матчі з братами Гріні. Хотів би я дізнатися, Джордж справді був на матчі з “Вовками”? Пам’ятаєш інтерв’ю їхнього шефа?
— Чого не знаю, того не знаю, — знизав плечима Енріке. — Невже ти припускаєш, нібито Гріні про щось здогадався? Він же звичайний тренер, як і всі ми, не більше. А ти ж запевняв, що твій витвір за межами людського розуму…
— Ідея конструкції — так. Але здогадатися про неї можна. Особливо, якщо мати твій чарівний талісман. Скільки разів попереджав: пильнуй шапочку, не загуби!
— Але ж її могли просто вкрасти.
— Це ще гірше! — вигукнув Чезі. — Уяви собі, що сталося, коли вона опинилась у людини тямущої. Оглянув уважно, обмацав та й замислився: а що тут за дротики, а що то за пластиночки? Ех ти, гава… Ходімо, посидимо десь у кафе, щось мене нудить. Якщо і в другому колі бісові Гріні так само успішно зіграють з нами, випадковістю це вже не поясниш. Доведеться йти на поклін.
Чезі Манета хвилювався не марно. Щоправда, до тих повторних зустрічей “Колумби”, долаючи одного супротивника по одному, відірвалися від “Оранжевих” ще на шість очок: до фінішу було рукою подати, чемпіонські медалі вже просилися хлопцям на груди. Та невдовзі знову вдарив грім.
У другому колі вони приймали вихованців Гріні у себе вдома і, ясна річ, прагнули реваншу. Дарма. Насилу зробили нічию з “Фіалками”, але програли “ФК-14” і “Оранжевим”. Останнім ще ганебніше, ніж минулого разу — 0:6! Оглядачі насмішкувато зауважували, що “Нові Колумби” тьмяніють в оранжевому світлі. Шанси Джорджа Гріні на роль тренера збірної зростали…
— Прошу вас, Чезі! Будь ласка, Енріке! Я давно чекаю на вас…
Джордж Гріні, сама вишуканість, привітно зустрів гостей на веранді своєї заміської вілли. Стрункий та елегантний навіть у тренувальному костюмі, він сховався тут від страшної задухи, що впала того дня на місто. Величезне, на всю стіну, вікно веранди було відчинене навстіж, гілки дерев майже сягали легких фотелів, котрі Гріні запропонував відвідувачам. Схоже, що він і справді чекав на них. Три келихи стояли на невеличкому столику поруч карафки з гранатовим соком, у якому плавали іскристі крижинки. Джордж налив холодної кислосолодкої рідини в келихи, сів навпроти. На кілька хвилин запанувала мовчанка; гості й господар смоктали через соломинки освіжаючий напій, ніхто не наважувався почати розмову першим.
— Помовчимо, оговтаємося з дороги, — пожартував Гріні. — Хоч мені здається, починати слід вам. Ви зважилися на візит самі, без запрошення. Вибачайте, я просто не готовий.
— Але ж ви сказали, що давно чекали на нас, — невпевнено озвався Енріке. — Отже, ці відвідини не така вже й несподіванка.
— Авжеж, не заперечую, — у тому ж грайливому тоні відповів Гріні. — Дещо пізніше я доведу, що казав правду. Але перше слово гостям.
— Добре, не будемо хитрувати! — рішуче мовив Чезі. — Коли ми вже зібралися разом, то сьогодні мусить відбутися одверта розмова. Джордж, ви можете відповісти на одне питання: як вам пощастило двічі обіграти нас? І чим ви допомогли вашим братам, що також відібрали в нас чотири очка?
— Отак зразу карти на стіл! — сміючись, мовив Гріні. — Знаєте, Чезі, я навіть розгубився. Але постараюся вам відповісти. Все-таки в мене великий тренерський досвід. Ви ж у курсі: мені пропонують збірну країни. Я помітив у грі вашої команди то, що не давалося іншим. Оце й увесь секрет.
Чезі зітхнув, подивився на брата, знову перевів погляд на господаря:
— Джордж, не розповідайте нам байок, залиште їх журналістам. Ми завітали до вас не теревенити, а для серйозної, ділової, підкреслюю — ділової розмови. Запевняю вас: жоден, навіть найгеніальніший тренер не зможе обіграти нашої команди, коли тільки…
Він затнувся, а Гріні швидко перепитав:
— Що — коли тільки?
— Ось тут я б хотів почути відповідь од вас. Розумієте, Джордж, усе ж головним у цій грі залишаюся я. І мені цікаво знати, як далеко проникли ви у нашу, точніше — в мою таємницю.
— Тоді дозвольте мені почати здалеку…
Гріні знову наповнив майже спорожнілі келихи, поклав на столик коробку дорогих сигар, запропонував гостям, запалив сам і зручніше вмостився у фотелі, уважно вдивляючись у молодшого Манету, немов хотів загіпнотизувати його.
— Уявіть собі, Чезі, ми давно знайомі з вами, — неквапно почав він. — Але так, однобоко. Я дуже добре знаю вас, ви мене — ні. Я вчився на першому курсі, ви — на третьому. Вже тоді ви були знаменитістю. В межах університету, звичайно. Я з насолодою слухав ваші студентські доповіді, їй-право, не перебільшую, — з насолодою. Особливо про телепатію, про обмін думками. А надто, — Гріні зробив наголос на дальших словах, — про можливості читати чужі думки. Приховано й на відстані. Скажу чесно: було до біса цікаво! І тепер я здивований, до краю здивований, що ви подарували свій геній футболу. Не вартий він такого відкриття, повірте мені! Хоч тоді, студентом, я думав: от би застосувати все це в нашій команді!
Брати ледь помітно зблідли, тривожно перезирнулися: постріл влучив у ціль. Молодший Манета навіть не припускав, що Гріні так багато про нього знає.
— Ваша ідея з відеомагнітофоном, — вів той далі, — також блискуча. Прийміть за неї щирі поздоровлення від мене н моїх колег. Ми залюбки перейняли досвід. Тільки ящики в нас абсолютно різні. Ваш — продукт думки генія, наші — звичайний ширвжиток.
