Ослик i аксiома (на украинском языке) - Альтов Генрих Саулович (книги онлайн читать бесплатно txt) 📗
Таке печиво я їв в Антени, коли в нього був день народження. Ми всiм класом подарували йому мiкроскоп. Не зовсiм новий (ми купували його в комiсiйному), але дуже показний, з трьома об'єктивами на турелi. Антена був надзвичайно задоволений мiкроскопом i весь час намагався пояснити нам, що розмiри приймачiв i контрольно-вимiрювальної апаратури мусять за iдеєю наближатися до нуля. Його нiхто не слухав, ми танцювали.
Напровеснi вiн почав збирати надзвичайно маленькi приймачi, ми їх називали мiкробними. Приймачi були не бiльшi вiд макових зерняток i ловили лише Москву. Коли їх клали в порожню сiрникову коробку i, вiдкривши, настроювали її на резонанс, звук ставав досить гучний.
Якось Антена принiс сiрникову коробку, наповнену мiлiмiкронними приймачами, i ми ухитрились їх розсипати. Всi кинулись розглядати, Антену штовхнули. Коли коробка упала, вiтер пiдхопив приймачi, вони вiдразу полетiли. Немов хтось дмухнув на кульбабу. Ми почали зачиняти вiкна. Першої митi ми навiть не змiркували, що приймачi працюють i звук стає чомусь гучнiший... Скандал був величезний.
– ...Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву. - Антена креслить на столi лiнiю, яка пiдiймається вгору. - Звичайно, люди, котрi займаються прогнозуванням, знають, що мусять бути стрибки. Але передбачити їх (термiни, величину i таке iнше) не можуть. Тому практично прогнозування провадиться у виглядi щасливих безперервних кривих. А розвиток - у широкому значеннi - йде iнакше: крива, розрив, стрiмкiша дiлянка, яка вiдповiдає появi чогось принципово нового, потiм знову розрив, i знову крива йде ще стрiмкiше. Складання далеких прогнозiв дуже важке. Без машини не обiйдешся. Людинi доводиться мати справу з велетенським обсягом iнформацiї, долати безлiч звичних уявлень. Пам'ятаєш, як Едгар По змальовував майбутнє повiтроплавання? Величезна повiтряна куля на двi тисячi пасажирiв... Дуже характерна помилка. Ми мимоволi часто прогнозуємо кiлькiсно: збiльшуємо те, що вже є. А треба передбачити нову якiсть. Треба знати, коли вона з'явиться i що дасть. Згода?
Я вiдповiдаю, що так, згода, i запитую, чому вiн працює на заводi iграшок.
– Викладай, що трапилось?
– Нiчого. Нiчого особливого. Вчився в аспiрантурi. Потiм залишив. А на заводi... Що ж, на заводi добре. Робота цiкава. I потiм мотлоху там сила-силенна, - вiн пожвавiшав, - можу брати все, що треба.
Ясно. Цей добряга одержав звалище i щасливий. Я вiзьму Антену в свою лабораторiю. Ну звичайно! Як я про це вiдразу не подумав?
– Отже, ти працюєш дома?
– Так навiть зручнiше. Нiхто не заважає...
Вiн багатослiвно змальовує перевагу роботи в домашнiх умовах. Не знаю, на кого я бiльше сердитий - на Антену чи на тих невiдомих менi людей, якi зобов'язанi були розгледiти його талант.
– Збирання прогнозуючої машини дома. Двадцяте столiття. Дикун!
– Адже вона не дуже складна. Ось розробити алгоритм було дiйсно важко, а машина... За iдеєю перша машина завжди проста. Ускладнення починаються потiм. Знаєш, перший радiотелескоп у Гарвардi змайстрував тесляр з дошок, i коштувало це всього-на-всього чотириста доларiв. А першi обчислювальнi машини було зроблено з дитячого "Конструктора"... Взагалi це не має значення. Ми якось плутано розмовляємо, адже я ще не сказав основного. Розумiєш, яка пригода: я розв'язав на машинi iншу задачу, зовсiм iншу. Але вiдповiдь, здається, пiдiйде i для твоєї проблеми.
– Яку задачу ти розв'язував?
– Бачиш, машина в мене невелика. Я втис її в одну кiмнату.. З самого початку довелось лiпити машину стосовно до питання, яке мене цiкавило Елементи пам'ятi дуже мiсткi, на бiоблоках, кращi з iснуючих, з готовою iнформацiєю. I все одно на шiстнадцяти квадратних метрах багато не розмiстиш Звiдси вузька спецiалiзацiя: машину розраховано лише на одне питання. Влiтку я почав її розбирати...
– Стiй. Яке питання ти поставив машинi?
– Бачиш, - Антена мнеться, зазирає менi у вiчi, - я довго вибирав, ти не вважай, що це фантазування, я шукав вузлову проблему.
– А конкретно?
– Проблема повернення. Польоти до зiрок. Ну, ти мусиш знати. Класична проблема повернення: на кораблi збiгло п'ять чи десять рокiв, а на Землi сто або двiстi. Повернувшись, люди потрапляють в iнший свiт. їм важко, може, навiть неможливо жити в цьому свiтi. I потiм вони прибули з вiдкриттями, якi на Землi вже давно здiйснили без них. Польоти втрачають сенс.
– Класична проблема повернення. Припустимо. Але чому нею треба займатись одинцем?
– А що тут робити колективу? Ну що робив би iнститут?
– Влаштовують же на цю тему конференцiї...
– Нi, ти сплутав: були конференцiї з мiжзоряного зв'язку. А перельоти на мiжзорянi дистанцiї вважаються нездiйсненними. Практично нездiйсненними. Про що ми говоримо! Нема жодного iнституту, жодної лабораторiї, жодної групи, якi спецiально займалися б цiєю проблемою. Та й як займатися? Спочатку потрiбно знайти якiсь опорнi iдеї. Знайти, розвинути, довести, що це не марення...
– Ти можеш працювати над iншою проблемою, а у вiльний час...
– Нi! - Антена заперечливо змахує руками. - Не можна вiдхилитися, треба думати на повну потужнiсть.
В автобусi, на спiтнiлому вiконному склi, Антена креслить схему, пояснюючи будову своєї машини. За вiкном миготять пригашенi снiгом нiчнi вогнi, i вiд цих вогнiв, вiд їхнього руху схема здається об'ємною, дiючою, живою.
Тепер я не маю сумнiву в машинi. Незрозумiло iнше: якщо машину було зiбрано, якщо вона працювала, чому про це нi гу-гу?
– А як же? - дивується Антена. - За iдеєю i мусить бути тихо. Ну, уяви собi початок столiття. Авiацiя робить першi кроки. Незграбнi лiтаки нарештi пiдiймаються в повiтря... Уявляєш, на загальне захоплення вони злiтають на сто чи навiть на двiстi метрiв. I ось з'являється дядько, схожий на мене, i починає запевняти, що через сорок чи п'ятдесят рокiв гвинтомоторнi лiтаки застарiють, настане ера реактивної авiацiї. Кого зацiкавило б таке повiдомлення?..
Вiн несподiвано замовкає, потiм питає, дивлячись убiк:
– Ада лiтала на реактивних?
– Взагалi, так, на реактивних. Але там, у Гiмалаях, розбився вертолiт. Освоювали нову лiнiю.
Цей автобус ледве повiє. Ось вiн гаки застарiв не лише морально.
– А чому ти вирiшив будувати прогнозуючу машину?
