Ослик i аксiома (на украинском языке) - Альтов Генрих Саулович (книги онлайн читать бесплатно txt) 📗
– Просто одного разу я змiркував: цiкаво, яким буде двадцять перше столiття? Адже це цiкаво; ти ж сам казав, що iнколи хочеться висунути нiс у четвертий вимiр.
Ось воно що. Одного чудового дня Антена, завжди зайнятий своєю електронiкою, озирнувся i здивовано зауважив, що навколо цiлий свiт, який о, велике вiдкриття! - навiть має своє минуле i майбутнє... Минуле, ясна рiч, похмуре: громадяни не вмiли робити простих супергетеродинних приймачiв. Зате попереду велике майбуття. Все буде пiдпорядковано радiо: радiоастрономiя, радiохiмiя, радiобiологiя, можливо, навiть радiоматематика. I Антена обрав найпростiший спосiб побачити цей радiосвiт: побудував прогнозуючу машину.
– Та нi, зовсiм не так!
На нас озираються: надто вже енергiйно Антена розмахує своїми довгими руками.
– Нi... Менi захотiлося довiдатись, що робитимуть люди. Ось! Тут безлiч рiзних питань, але всi вони врештi-решт зводяться до одного. Ну, розумiєш, як меридiани перетинаються на полюсi. Справа в тому...
– Бути чи не бути. Знаю. Тихiше.
– Ти послухай. Або приступний нам свiт обмежений сонячною системою, i лишається тiльки обладнувати цей свiт, або можливi польоти до зiрок, i тодi безмежний простiр вiдкритий для дiяльностi людини.
– М'яко кажучи, питання не надто актуальне. Так би мовити, не пекуче.
– Чому? Вся iсторiя людства - це процес розширення кордонiв нашого свiту. Навчились будувати кораблi - завоювали океан. Винайшли лiтаки завоювали повiтря. Створили ракети - почалось завоювання сонячної системи... А що далi? Адже це потрiбно знати...
Що ж, по сутi, Антена має рацiю: наш свiт може iснувати лише в розвитку. Якщо вiн замкнеться в якихось кордонах, постане загроза виродження. З часiв Уеллса на цю тему написано силу-силенну романiв. Але нам ще, ой, як далеко до кордонiв сонячної системи! Перед нами тисячi iнших проблем, пекучих, невiдкладних.
А втiм, хтозна. Меридiани на екваторi паралельнi один до одного: вони, напевне, й гадки не мають про iснування полюса i думають, що перетнуться десь у нескiнченностi. Дуже можливо, що проблема повернення стане актуальною значно ранiше, нiж нам здається.
З чого, власне, я взяв, що Антена невдаха? Вiн знайшов проблему, вiдповiдну до свого таланту, - ось у чому справа.
– Довелось кинути аспiрантуру, - розповiдає Антена. - Мiй шеф заявив, що двадцять перше столiття, зорельоти тощо - це дитячi iграшки, а тема мусить бути реальна. Гаразд, я подав заяву: "Прошу вiдпустити на завод iграшок". А потiм вирiшив, що й справдi варто пiти на такий завод.
– I тодi, - кажу я безбарвним голосом лiтописця, - тодi розпочалась ера електронної iграшки...
– Та нi, до чого тут електронiка! - перебиває Антена. Вiн гарний хлопець, йому дуже хочеться розвiяти мої помилковi думки. - Електроннi iграшки - це нiсенiтниця, розумiєш, нiсенiтниця. Пiдробка сьогоднiшньої технiки. А гарна iграшка мусить бути прообразом машин, якi з'являться через сотнi рокiв.
Я зневажливо пирхаю. Зараз Антена просто згоряє вiд бажання втовкмачити менi що й до чого.
– Це ж закономiрнiсть! Пригадай хоча б турбiнку Герона. Iграшка! А хiба гiроскоп не був iграшкою, дзиiою? Або першi роботи, адже це були кумеднi механiчнi iграшки. Хiба не так? Зрозумiй ти нарештi: машина майже завжди з'являється спочатку у виглядi iграшки. Iграшковi лiтаки, наприклад, злетiли ранiше, нiж справжнi. Якщо я хочу сьогоднi займатися машинами двадцять першого столiття, менi треба створювати iграшки.
– Боюсь, це будуть складнi iграшки.
– Нi, за iдеєю, гарна iграшка завжди проста. Тому вона довго живе. Скажiмо, калейдоскоп - адже як просто...
Автобус зупиняється, ми поспiшаємо до виходу.
Ми йдемо по мокрiй вiд талого снiгу брукiвцi, i Антена, досадливо вiдмахуючись од снiжинок, що б'ють в обличчя, говорить про iграшки. Десь удалинi грає музика. Ритмiчно кружляють снiжинки, кружляють, летять, зникають у темрявi. Ось так - пiд музику - летiли мiлiмiкроннi приймачi, коли Антену штовхнули i коробка впала.
Це було на великiй перервi, всi кинулись зачиняти вiкна, а Антена пiшов до дошки i почав писати формули. Потiм вiн заявив, що нам каюк, оскiльки примiщення настроєне на резонанс. Вiн навiть пояснив хiд рiшення, щоб ми не мали сумнiву. Нiхто й не сумнiвався. Чудово чути було оперну музику: Римський-Корсаков, "Сказання про невидимий град Кiтеж i дiву Февронiю". Я хотiв побiгти додому по пилосос, та було вже пiзно, перерва скiнчилась. Географу (вiн видiлявся чималою довiрливiстю) ми заявили, що це гучномовець у будинку навпроти. Пiв-уроку ми протримались. "Вiдбувається щось дивне, сказав врештi-решт географ. - Музика лине у мене з лiвого рукава. Якщо рукав пiднести до вуха, музика помiтно посилюється..." Фехтування розвиває феноменальну витримку. Ада цiлком спокiйно вiдповiла, що треба дмухнути на рукав, i звук зникне. Звук нiби вiдлетить, сказала вона. Але географ уже серйозно поглядав на Антену, i далi все пiшло як слiд: Антена встав i, винувато моргаючи чесними синiми очима, зiзнався.
Я це "Сказання" добре запам'ятав. Там є таке мiсце, хор дружини Всеволода "Пiднялася опiвночi", це таки могутньо зрезонувало.
Влiтку, вже пiсля того, як Антена поїхав, я кiлька разiв заходив у школу. В нашому класi зробили ремонт. Пофарбували, побiлили. Але коли на вулицi не дуже гомiнливо i в коридорi нiхто не розмовляє, чути, як працюють розсипанi навеснi приймачi. Певно, десь вони ще залишились! Звук був дуже тихий i тому таємничий: пошепки розмовляла жiнка та бентежно грала далека музика.
Прогнозуюча машина має цiлком пристойний вигляд. Гладенька зелена панель iз скло-пластика пiдноситься вiд пiдлоги до стелi, лишаючи вузький прохiд до вiкна. Начинка машини знаходиться там, за панеллю, а на самiй панелi тiльки щит з двома десятками звичайних контрольних приборiв i стандартним акустичним блоком вiд електронного аналiзатора "Брянськ".
– Влiтку я дещо розiбрав, - каже Антена, - зараз вона не працює, але рiшення записано на магнiтофонi, ми прокрутимо.
– Рiшення... Послухай, воно без усiх тих умовних нультранспортувань, справжнє рiшення?
– Так, вона видала чудову iдею, цiлком несподiвану. Звичайно, це лише iдея, але...
– А чому необхiдно було розбирати?
