Бот - Кидрук Максим Иванович (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

— Немислимо! — сказав Стефан.

— Даний ефект не планувався. Ми самі отетеріли, коли його виявили. Три роки тому під час тренування двоє ботів відбилися від групи і накинулись на лаборанта, сприйнявши його за манекен. Бідолаха мав при собі пістолет, заряджений гумовими кулями, але навіть не подряпав нападників. Спершу ми подумали, що чилієць промахнувся через нервозність, але згодом провели експеримент, розстрілюючи «малюків» з пневматичних рушниць, і виявили: коли боти знають, що по них ведуть вогонь, всадити в них кулю дуже важко. Запам’ятайте: ботів можна підстрелити, але тільки тоді, коли стрілець не знаходиться в полі їх зору. Прокрутивши записи експериментів у сповільненому режимі, виявилося, що боти починають реагувати за мілісекунди до того, як стрілець натискає курок. Як боти визначають момент пострілу — невідомо. Можливо, по очах, може, фіксують малопомітні скорочення м’язів, що передують натиску на гашетку. Хай там як, знаючи, куди спрямовано ствол, вони прораховують траєкторію кулі і… встигають вивернутися.

— Припускаю, відтоді ваші охоронці озброєні великокаліберними дробовиками, — докинув Тимур.

Кацуро навіть не намагався приховати здивування:

— А цей шкет уміє ворушити мізками!

— Таки так, — підтвердив Ральф, — хлоп спостережливий.

— Я хочу, щоб ви затямили… — японець завагався. — Вони прийдуть сьогодні, і… — він з шумом випустив з грудей повітря: — …кожному з вас видадуть зброю. Я не хочу, щоб ви тратили набої, смалячи в усе, що рухається. Контролюйте себе. Не купуйтесь на невинний вигляд ботів — уночі в будь-кого з нас немає проти них жодного шансу. Дійте з хитрістю.

Тимур відчув, як холодок огидною целофановою плівкою стягує нутрощі. За стінами лабораторії чекала жорстока реальність. Двадцять років у цих кімнатах кипіла безпросвітна робота. Купка фанатиків довблась над напівбожевільною ідеєю, не підозрюючи, що випускає джина з пляшки. І тепер назовні сатаніє результат. Результат, з яким хоч-не-хоч доведеться контактувати.

— Кацуро, — мовив хлопець, — звідки така впевненість, що вони прийдуть?

— Вони приходять кожного дня відтоді, як утекли.

— Чому?

— У нас є дещо, що їм потрібно. Власне, це і є третя річ, про яку ви маєте знати.

— І що це? — Тимур підсунувся ближче. На секунду його увага знову переключилась на пластиковий келишок японця, в якому була звичайна вода… Чому вода? Чому не кава?

— Гормон. Боти приходитимуть, поки не заберуть його. Інакше вони просто здохнуть, — Кацуро перевів погляд на шведського фізіолога. — Тобі слово, Стефане.

Стефан Ермґлен по-хлопчачи витер руки об сорочку і фальшиво прокашлявся.

— Серед хвороб людини існує ендокринне захворювання, що має назву хвороби Аддисона. Вона виникає, коли кора надниркових залоз перестає виробляти необхідні для життєдіяльності гормони, зокрема альдостерон. Зазвичай хвороба Аддисона розвивається повільно, протягом кількох місяців, іноді років, — Ермґлен подолав ніяковість і далі говорив упевнено: — Симптоми можуть лишатися непоміченим і не проявлятися, аж поки не трапиться який-небудь стрес або ж людина підхопить недугу, що підвищить потребу організму в глюкокортикоїдах [65].

— Без фанатизму, — м’яко перервав його Кацуро, — ти не на науковій конференції.

— Окей, пробачте. Хвороба Аддисона проявляється слабкістю у м’язах, низьким тиском, нудотою, болями в шлунку. Іноді хворий впадає у депресію. Проте в окремих, рідкісних випадках симптоми можуть виникати разюче швидко. Такий стан характеризується гострою недостатністю кори надниркової залози і називається аддисонічним кризом. Аддисонічний криз неймовірно небезпечний. Цього разу симптоми виражені явно: раптовий біль у спині та животі, сильна діарея, що призводить до дегідратації і розвитку шокового стану, різке падіння тиску, психоз. Цей стан виливається у колапс серцево-судинної системи. Якщо не вжити термінових заходів, пацієнт помре. У мене все, — закінчив лікар.

Кацуро Такеда подякував шведу і повернувся до розповіді:

— Коли проектується технологічно-небезпечний об’єкт, як-от атомна електростанція, підводний човен абощо, розробники завжди передбачають заходи безпеки на випадок МПА, максимальної проектної аварії. Цілком усвідомлюючи, що об’єкт наших досліджень несе в собі потенційну загрозу, Кейтаро Рока не став винятком, заздалегідь подбавши про необхідні застережні заходи. Максимальною проектною аварією у випадку проекту «NGF» є відмова ботів підкорятися і втеча. Саме те, що ми зараз маємо. Кейтаро розглядав такий варіант. Тож у зародкових клітинах майбутніх ботів був приглушений ген, який відповідає за виробництво альдостерону. Кора надниркової залози ботів не виробляє гормон. Від самого народження «малюки» мусять постійно отримувати альдостерон ззовні. Без нього вони не виживуть.

— Тобто, якщо їх не зловити, боти через якийсь час помруть? — спитав Тимур.

— Абсолютно точно. Ін’єкції альдостерону здійснюються раз на 29 днів. Наступна запланована на 24 серпня. Після 24-го, панове, маємо три дні. Якщо до цього часу гормон не буде введено, ми втратимо 40 % популяції. Потрібно докласти максимум зусиль, щоби до 27 серпня боти повернулись у «ясла». Я хочу, Тимуре, щоб ти почав сьогодні.

— Одинадцять днів… — швидко порахував програміст.

— Мусиш постаратися.

Після наради Ральф і Тимур поверталися до житлового корпусу.

— Я хочу знати, Ральфе, що буде, якщо я раптом не впораюся?

— Ти чув: у найгіршому випадку боти перемруть, як мухи, через аддисонічний криз. Проте це неприпустимо. Мільярди доларів вилетять у трубу. Ми не маємо грошей, щоб виростити ще одне покоління… Тобі, мабуть, байдуже, але мене та обох японців за таке пошаткують до однорідної маси.

Задаючи питання, Тимур хотів дізнатися, що буде з ним, якщо він не впорається, або не захоче впоратися. На щастя, канадець його не зрозумів. Схаменувшись, хлопець вирішив поки що не піднімати цю тему.

— І останнє.

— Я слухаю.

— Хто такий Хорт і для чого він їм потрібен?

Ральф витримав довгу паузу.

— Вадим Хорт — це програміст. Теж із України. Він також працював над проектом. Разом з матеріалами, що стосуються ботів, ти отримаєш його резюме та автобіографію.

— Він тут? — від однієї думки про зустріч із співвітчизником Тимур пожвавішав.

— Ні, — вчений зніяковів. — Не розраховуй на Хорта. Вадим загинув…

Всередині все провалилося.

— Як?

— Під час вилазки у пустелю. Він першим кинувся навздогін за втікачами.

— Я не розумію: якщо боти вбили Хорта, то чому вони намагаються його покликати?

Канадець спинився і нахилив голову, прикривши долонею губи й підборіддя, достоту як Мислитель у відомій скульптурі Родена.

— Я не знаю, Тимуре. Ні я, ні Кейтаро поняття не маємо. З моменту втечі боти неабияк здивували нас, але саме це хвилює мене найбільше.

— Я тебе шукав.

Штаєрман скидався на картонний манекен, вирізаний з обкладинки журналу «Forbes» і поставлений у пустелі. Костюм-двійка. Начищені до блиску туфлі. Масне чорне волосся акуратно розчесане й укладене назад. Недоречний манекен.

— Я теж, — не розгубився Тимур.

— Що? — здивовано примружився чилієць.

— Нічого, Оскаре, — щось усередині хлопця підказувало: тримай язика на припоні. — Для чого я тобі?

— Ви з Ральфом закінчили? Він усе розказав?

— Все, що вважав за потрібне.

— І що ти про це думаєш?

«Я думаю, ви гірші за фашистів і всі до одного закінчите в міжнародному суді, після якого вас засмажать на електричних стільцях до хрусткої шкоринки».