Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич (мир книг .txt) 📗

У вікні, хоч воно було й на другому поверсі, показалося знайоме обличчя бухгалтера “Моребуду”. Бухгалтер загрозливо усміхався, хапаючись за підвіконня. Він ліз у кімнату!

— Стій! — вигукнув Петро. — Стій! Бо інакше уб’є електрика!

Та голова, виблискуючи рожевою лисиною, вже потрапила до невидимого проміння, доторкнулася до невидимих повітряних проводів, якими текла електрика високої напруги. Бухгалтер відчайдушно зойкнув і, махнувши руками, упав. Почувся глухий стукіт.

Присутні дивилися одне на одного. Ніхто нічого не розумів. Правда, мало що розумів і Петро, бо все це сталося раптово. Але ось унизу пролунали загрозливі вигуки. Може, ще хтось намагається влізти у вікно? Дивно, адже лабораторія міститься на другому поверсі.

— Стій! — гукнув ще раз Олд-Бой, дивуючись, що більш ніхто не виявляє ознак хвилювання; навпаки, всі присутні в лабораторії наче принишкли. Та зрештою це байдуже! Різким рухом Петро вимкнув генератор. Відразу зникли фіолетові іскри, зникли золотаві віяльця на вістрях стержнів високої напруги. Генератор не працював.

Олд-Бой підбіг до вікна. Він побачив унизу юрбу людей, що загрозливо кричали, прямуючи до входу в лабораторію. І всі вони були лисі!

— Лисі готуються напасти на нас! — вигукнув Олд-Бой, повертаючись до товаришів. Але що за дивина? В кімнаті нікого не було. Пішли з лабораторії, чи що?.. Куди?.. Там же лисі!

Петро знову обернувся до вікна. Попереду біг бухгалтер “Моребуду”. Стривайте, значить, його не вбило електрикою? Мабуть ні, бо він кричав щось, він вів усіх інших. Було чути вигуки — погрозливі, люті:

— До лабораторії!

— Ми їм покажемо!

— Примусимо їх!..

Вигуки ці дедалі гучнішали, вони лунали вже по коридорах, що вели до лабораторії. Лисі прорвалися сюди! Але ж тоді вони можуть напасти на товаришів Олд-Боя, що хоч і втекли з лабораторії, та, напевне, не встигли вийти з будинку…

“Гаразд, я затримаю лисих, — гарячково думав Петро, — не пропущу їх у кімнати, де сховалися товариші. Їхня мета, очевидно, генератор. Ну, заждіть, заждіть, я знайду, чим зустріти вас, будьте певні, ви не пройдете так легко, божевільні, скажені люди!”

Одчайдушний запал охопив Олд-Боя. Він озирнувся навколо. Чим озброїтися?.. Чим захищатися від наступу оскаженілих лисих? Ага, ось!

Він побачив грубий мідний стержень. Схопив його, зважив: годиться! Тепер він відчував у собі справжню відвагу й бойову лють. Розмахував у повітрі мідним важким стержнем і вигукував перед дверима лабораторії:

— Ану, спробуйте! Ану, лізьте! Я вам покажу, ще є порох у порохівницях!

Двері, загуркотіли, відчинилися. Перші лисі показалися на порозі. І це була страшна картина!

Розлютовані обличчя зазирали до кімнати. В повітрі миготіли кулаки, лунали шалені вигуки. А ззаду лисі несли бухгалтера “Моребуду” наче прапор. Вони кричали:

— Помстимося!.. Вперед!..

Олд-Бой відчув, як заворушилось у нього на голові волосся. Адже щойно він бачив бухгалтера живим, попереду всіх, він же вів юрбу… хоч перед тим і впав з підвіконня, вражений електрикою… А тепер що ж? Він мертвий?..

Та ось бухгалтер підвів голову, гострими оченятами глянув на Олд-Боя, уїдливо посміхнувся й навіть погрозив пальцем:

— А я, бач, живий! Ось я тобі зараз! Держись!

І він легко зіскочив на підлогу. Не озираючись, вигукнув переможним голосом:

— За мною! Вперед!

— Уперед! Захопимо генератор! Уперед! — пролунали вигуки інших, і вся юрба посунула слідом за бухгалтером на Олд-Боя.

Тепер Петро геть розсердився. Як це так — захопити генератор!

— А мені байдуже, живий ти чи мертвий! — прогримів він. — Раз!

Петро махнув мідним стержнем, намагаючись влучити в рожеву лисину бухгалтера, першого серед нападаючих. Промах!..

— Все одно я з тобою розквитаюся! Рраз!..

Стержень впав на лисину. Другий удар був справді мистецький, Олд-Бой на мить навіть примружив очі, щоб не дивитися, що сталося. Але зразу ж остовпів: грубий важкий стержень одскочив від тієї лисини, наче від подушки!

Безсило опустивши свою єдину зброю, Петро побачив, як зловісно й нахабно посміхнувся бухгалтер. З якоюсь дикою жадобою простягнув руки до горла своєї жертви, Петро мимоволі відступив до стіни.

— А ти думав, що отак і впорався зі мною, — просичав бухгалтер. — Беріть його! Беріть! В’яжіть! — вигукнув він.

Петро не встиг й слова мовити, як лисі вчепилися в нього, схопили за руки й ноги. За хвилину його зв’язали якоюсь мотузкою, що наче гадюка лізла йому до рота. Олд-Боя посадили на стілець, посунули до столу, де стояв генератор. Що ж ці скажені лисі хочуть зробити з ним?

Він почув голос бухгалтера — і який же це був огидний, мерзенний голос.

— Ось маєш! Зараз ми тебе самого підсмажимо! Вмикайте генератор, громадяни, вмикайте його!

Дивний спокій охопив Олд-Боя: справді, йому тепер було байдуже, що станеться з ним, що зроблять лисі. Він відчув, як притисли його голову до столу, як зашипів генератор. Але — дивно! — ритмічного поклацування компресора не було. Може, вони не знали, як обходитися з установкою?.. А, хай буде, що буде!

Петро нерухомо сидів біля столу, чекаючи, коли його почнуть опромінювати. Проте лисі чогось змовкли. Запала тиша. Що трапилося?

Олд-Бой чекав. Але тишу ніхто не порушував. Тільки набридливо шипів генератор.

“Вимкнули б його, чи що, — немов у сні. подумав Олд-Бой. — Так легко й лампи перепалити…”

Він поворушив зв’язаними руками. Дуже дивно, але гадючий мотузок не стримував його рухів. Тоді Петро ворухнув і ногами. Вони були вільні.

Обережно, потроху він підвів голову й глянув навколо, сподіваючися побачити розлючених людей, що, певно, навмисно притихли і тепер знову кинуться на нього. Але в лабораторії було порожньо. Шипів генератор, сяяли лампи. Втім, чому лампи горять не фіолетовим світлом, а звичайним жовтогарячим? Чому з антени генератора не зриваються фіолетові іскри? Де щит, крізь який проходило проміння й зникало в золотавому сяйві стержнів високої напруги?..

Олд-Бой розгублено підвівся на ноги. Зачекайте, а де ж нова установка?

Нічого схожого в лабораторії не було. На столі, біля якого він сидів, чекаючи, що зроблять з ним лисі, стояв генератор, але він був зовсім не той… Де ж компресор, який утворював інфразвуки в сирені? І де сама сирена? Праворуч на тому ж столі стояв старий генератор. Звідки ж він узявся тут? Може, його принесли лисі? Ні, це безглуздя.

Він озирався, нічого не розуміючи. Де Іван Петрович, де рудий Богдан, Сашко, Люка?

Петро подивився на двері. Якась нісенітниця! Якщо тут немає лисих, то повинні бути його товариші. Або навпаки: коли немає їх, то мають бути лисі.

Нарешті Петро тихо покликав:

— Богдане!

Мовчання.

— Богдане! — повторив Петро голосніше.

Двері відчинилися. На порозі стояв рудий Богдан, заспаний, незграбний, довжелезний. Він солодко позіхнув і запитав:

— Н-ну, як? Які н-наслідки? Пощастило тобі?

— Що пощастило? Які наслідки? — перепитав Олд-Бой здивовано.

Але тоді здивувався Богдан:

— Т-та ти що, очманів? Як новий генератор, я з-запитую?

І він вказав довгим пальцем на генератор, що стояв на столі. Олд-Бой поглянув на генератор, на Богдана. Щось прояснювалося в його свідомості. Розмова про інфразвук… про генератор, який поєднає міліметрові хвилі з коливанням інфразвуку… про нечувані дослідження із задуманою установкою… Він справді починав розуміти. Боже мій, та невже все це було?

А рудий Богдан усе ще співчутливо дивився на Петра, болісно похитуючи головою:

— К-казав я, що це до добра не доведе. Їй-бо, ти, Петре, н-надто запрацювався. Так м-можна й збожеволіти!

Олд-Бой збентежено почухав потилицю.

— Здається, мені тут такий сон приснився!

— Того ти й очманів?

Але погляд Петра знову спинився на новому генераторові. Невже це й справді був сон? Шкода! Проте… що показують прилади?

— Стій, Богдане! — вигукнув раптом Петро і кинувся до генератора. Богдан безпорадно розвів руками: