Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать txt) 📗
Де-не-де на плантаціях працювали люди. Вони здивовано дивилися на чужинця в скафандрі, про щось запитували супутників Василя дзвінкими, мелодійними голосами. Почувши відповідь, вони вітали космонавта дружніми жестами.
Нарешті, доріжка зупинилася на перехресті печер. В центрі велетенського купола височіла стометрова овальна будівля з гармонійним орнаментом плавних, спокійних форм. В будівлі були використані матеріали тільки блакитних і зеленкуватих відтінків.
Чужинці і Горовий зайшли до будівлі крізь відкриті високі ворота. Незабаром вони минули стіну живих квітів посеред круглого залу і опинилися в невеликій кімнаті. Попід стінами стояли дивні, круглі пульти з приладами і екранами, стеля матово виблискувала.
Старіший запропонував Василеві сісти, взяв від нього шолом. Сам сів навпроти. Довго дивився — тривожно і радісно — своєму гостю в очі, потім махнув рукою. Молодий щось зробив біля пульта. Світло згасло. На стелі загорівся жовтий диск. Навколо диска закружляло дев’ять маленьких кульок.
— Сонячна система, — ахнув Горовий. — Безумовно, це наша система!
Світлова стріла вказала на третю від диска кульку. Старіший з чужинців запитливо поглянув на Горового. Той радісно кивнув головою.
— Так, так! Це наша Земля! Я звідти!..
Знову спалахнуло світло. Чужинці про щось жваво перемовлялися скупими, мелодійними фразами. Потім старіший показав собі на груди і сказав:
— Боораа…
— Бора, — повторив Горовий.
— Бо-о-ра-аа! — уточнив чужинець.
Василь ще раз повторив.
Боораа вказав на молодшого і промовив:
— Орраа!
Потім запитливо ткнув пальцем в груди Василя, очікуючи відповіді.
— Василь, — коротко сказав Горовий.
— Ваасии, — заплющивши очі, промовив Боораа, ніби прислухався до звучання чужої мови, потім встав з крісла і щось наказав Орраа. На боковому екрані загорілася така ж схема, як і раніше на стелі. Боораа вказав на центральне світило.
— Сонце, — відповів Горовий. Стрілка пробігла по всіх планетах.
— Планети, — назвав Василь.
В просторі залишилася одна темна кулька. Боораа, очевидно, хотів узагальнити назви.
— Планета, — пролунала відповідь.
Знову з’явилося сонце, дев’ять планет. Стрілка вказала на третю кульку.
— Земля.
Потім по екрану поповзли зображення людей, тварин, будівель, різних предметів, гір, річок, океанів. Речі рухались, взаємодіяли, спліталися в різних комбінаціях. Василь називав усе це земними поняттями. Він уже зрозумів, що люди дивної планети хочуть розмовляти з ним за такими принципами, як і Народжений Небом. Але для цього треба їм назвати кожен предмет, кожне поняття, бо в них, безумовно, нема машин з безконечними можливостями модуляцій.
Минали години. Горовий втомився, але не говорив цього: йому хотілося якнайшвидше порозумітися з чужинцями. І ось… Боораа вимкнув екран. На пульті замиготіли фіолетові вогники. Боораа відкрив вуста, десь збоку почувся металічний голос мовою Василя:
— Ми щасливі вітати брата з іншої системи…
Горовому від хвилювання захопило дух.
— Дорогі друзі! Та ви знаєте, як ми раді! Сотні років люди нашої Землі мріяли про таку зустріч!
Молодий Орраа не витримав і кинувся обнімати Василя. Зелене волосся залоскотало чоло Горового. Та хіба він чужий, цей дужий юнак? Це друг, брат, такий же рідний і близький, як Гнатенко, Діжа і Топчій, як мільйони друзів на Землі!..
— Ну от, — засміявшись, полегшено сказав Боораа. — Як все просто і легко. Ніби не представники двох світів зустрілися, а родичі десь на святі. Ми вже бачилися з розумними істотами інших систем, але вони зовсім інших форм, далеких від нашої еволюції. Тільки інтелект з’єднував нас. А тепер… це ж невимовне щастя!..
— Я ще на Землі припускав, — радісно заявив Горовий, — що ваша планета заселена, що вона не летить наосліп. Для того, щоб переконатися в цьому, і була організована експедиція. Народи Землі думають, що ваша планета загрожує нам катастрофою. її збираються зруйнувати, коли я не привезу позитивних результатів!
Боораа спохмурнів, потім його обличчя знову засяяло посмішкою.
— Тепер все буде гаразд. Слухайте, Ваасии, я коротко розкажу вам, чому ми летимо до вашого Сонця.
Наша планета Наа кружляла навколо зірки Ла, яка знаходиться на відстані сорока парсеків від вашого світила. Ми досягли величезних успіхів у науці і техніці, відкрили дивовижні тайни природи, побудували гармонійне суспільство рівних і вільних людей. Але настали погані часи для Наа. Ла згасав, льоди з полюсів насувалися на наші міста і села, вимирали тварини, зникали ліси. Ми почали будувати підземні міста, магістралі і залишати поверхню. Так минали тисячоліття. Ви бачите, ми створили чудовий світ у печерах, але наступні покоління все частіше задумувались над тим, як вийти з підземель під промені нового сонця. Кілька молодих вчених висунули проект перельоту Наа в іншу систему. Рада Вчених і всі народи планети затвердили його. Ми побудували на екваторі ряд потужних ядерних двигунів, які працюють на енергії синтезу гелію і виштовхнули Наа в простір. Була вибрана для переселення ваша зірка, яка зветься Тоомаа, тобто Велика Надія. Через космос ми летіли з швидкістю, близькою до швидкості променя, бо хотіли використати відносність часу, щоб зберегти життя того покоління, яке вирушило з рідної системи. Рік тому ми почали гальмувати Наа. Була вивчена система Сонця і вияснено, що найкращим місцем для життя є орбіта Землі — третьої планети. Рада Вчених спрямовує Наа саме туди, вона кружлятиме по орбіті Землі з другого боку Сонця.
Василь знову, не витерпівши, обняв Боораа і Орраа. Він розумів, що в житті людства відкривається нова епоха, яка розсуне перед розумом необмежені горизонти.
І раптом… Горовий завмер… Він згадав, що на поверхні планети стоїть корабель і в ньому… Барбара! Адже вона нічого не знає! Вона вважає його мертвим. Вона думає, що в нього закінчився запас кисню!
Горовий схопив свій шолом, благально звернувся до нових друзів:
— Боораа! Орраа! Там, на поверхні, в кораблі, моя супутниця! Вона думає, що я загинув. Крім того, треба передати радісну вістку на Землю, щоб заспокоїти людство.
— Ми підемо з вами, — рішуче сказав Боораа.
Через десять хвилин три постаті підходили до «Сіріуса». На чужинцях були легенькі, зовсім прозорі скафандри з термоізоляційного матеріалу. Василь з острахом поглядав на них, ніби побоювався, що вони замерзнуть в страшному холоді безповітряного простору. Але його страх, безумовно, був даремним. За тисячі років, проведених під згаслим сонцем, вони створили найефективніші засоби захисту від холоду.
Боораа і Орраа з подивом і захопленням розглядали гігантський корабель, про щось жваво перемовляючись. Горовий не міг ні чути їх, ні розмовляти з ними. Адже перекладна машина залишилася в печерах. Проте з їхніх жестів Василь міг зрозуміти, що вони віддають належне генію людей Землі,
Горовий наблизився до корабля. Люк був закритий. Що б це могло означати? Невже Барбара збирається відлітати з планети? Ну, звичайно так! На Землі всі давно вже вважають його мертвим. Скоріше, скоріше! Горовий ввімкнув зв’язок, схвильовано крикнув:
— Сіріус! Сіріус! Я повернувся!
Відповіді не було.
Горовий зблід. Невже вона вимкнула зв’язок? Ракета готова до старту. Що робити?
Потім він згадав. У скафандрі є імпульсний радіосигнал тривоги. Василь натиснув кнопку на грудях, прислухався. Почувся шурхіт. Горовий знову покликав:
— Міс Деніс! Ви чуєте мене?
В телефонах щось заклекотіло, почувся радісний вигук. Ще мить, і люк відчинився. Горовий і чужинці зайшли в підйомник, який хутко виніс їх нагору. Двері до каюти рвучко розчинилися. Василь не встиг зняти шолом, щоб запросити гостей досередини, як Барбара кинулася йому на груди, здригаючись від ридань.
— Спокійно… Спокійно, дівчинко, — ніжно говорив Василь, пестячи її золоте волосся.
— Живий, живий, — без упину повторяла дівчина, заховавши мокре обличчя на широких грудях Горового. — Милий, милий, милий…
