Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (библиотека электронных книг .TXT) 📗
- Нiчого не розумiю! - пригнiчено сказав доктор Заяц.
***
Мак-Гардi вiдчув рiзкий бiль, насилу розплющив очi й зойкнув з жаху. Над ним схилилось кiлька дивних створiнь з обличчями шимпанзе. Одне з них клало йому на груди жмут трави, змочений жовтою грязюкою.
Поранений знепритомнiв. А коли прийшов до пам'ятi i боязко розплющив очi, вiн уже був один. Лежав у густiй травi пiд високим деревом.
"Краус... Де Краус?.." - промайнуло у нього в головi.
Мак-Гардi пiдвiвся на руках, озирнувся. Навколо шумiв дикий пралiс, а по небу пливли хмари з райдужними краями. На деякiй вiдстанi вiд нього гойдалися пiд вiтром i хилилися до землi пiд вагою блакитних ягiд гiлки низенького куща. Поранений майже пiдсвiдомо поповз туди, зiрвав i через силу проковтнув кiлька плодiв.
Аж тепер вiн усвiдомив, що лежить у джунглях сам-самiсiнький, без надiї на порятунок. Очевидно, Краус загинув при перестрiлцi. А може, таки поплив човном?
У Мак-Гардi паморочилося в головi, до пекучого болю в грудях приєднувалась нестерпна спрага. Напружуючи останнi сили, вiн поповз через хащi туди, звiдки чувся плюскiт струмка. Нарештi добрався до берега, зсунувся на черевi до води й пожадливо напився. Йому зразу полегшало.
За кiлька днiв Мак-Гардi настiльки змiцнiв, що вже мiг сяк-так пересуватись. Бiль у грудях поступово вщухав. Простреленi легенi напрочуд швидко загоювались,- можливо, допомогла грязюка, яку приклали йому до рани крилатi тубiльцi. Але тi ж тубiльцi, мабуть, потягли його рушницю. Мак-Гардi довго розшукував її, але знайти не мiг.
"Повернусь у гори! - вирiшив вiн кiнець кiнцем.- В Райськiй долинi вистачить солодких плодiв i смачного м'яса. Буду там захищений вiд ящерiв, а можливо, й "Ластiвку" вiдшукаю. Вночi людина погано орiєнтується,- може, вулкани вибухнули трохи далi, нiж нам здалось...
Але як я туди доберусь?..- пронизала мозок страшна думка.- Немає човна, немає зброї... Немає нiчого!"
I ось вiн стоїть з голими руками,- сам-самiсiнький, покинутий напризволяще серед незнайомої пiдступної природи,- жалюгiдний кандидат у володарi Всесвiту.
Роздiл XXII
Краус
розповiдає
Вечiр. Час вiдпочинку. Всi мешканцi Селища Завойовникiв Всесвiту зiбрались у клубi. Уважно слухають.
- ...Течiя винесла мене в море... - тихо розповiдає Краус. Побоюючись бурi, я весь час тримався берега. Вiтрило з шматка брезенту пiдганяло мiй гумовий човен при попутному вiтрi.
Спочатку я подорожував добре. Однак настав день, коли в мене закiнчились консерви. Поки я плив уздовж порослого лiсом узбережжя, було ще сяк-так. Але берег ставав дедалi пустельнiшим, джунглi вiдсувались у глиб континенту, а їхнє мiсце займала неозора пiщана пустеля.
Якось вранцi несподiвано налетiв рвучкий вiтер, пiдхопив мене i з неймовiрною швидкiстю погнав просто в море. Почався справжнiй шторм.
В заднiй частинi мого гумового човна був закапелок, де я зберiгав свої жалюгiднi запаси, порожнi консервнi бляшанки та мiх з водою. Я залiз туди, затягнув над собою парус i, скоцюрбившись, чекав, що буде.
Човен, мов несамовитий, пiдстрибував на гребенях хвиль; мене перекидало з боку на бiк. Кожна хвилина здавалась менi вiчнiстю, а я ж отак метлявся морем кiлька годин!
Нарештi щось пiдо мною затрiщало... Удар!.. Я знепритомнiв...
Прийшовши до пам'ятi, я обмацав собi руки й ноги... Ой леле! Лiва нога була зламана. Я лежав у мокрiй травi на узлiссi. Мабуть, збiгло чимало часу, бо море, вiдступивши вiд берегiв, уже заспокоїлось.
- Мiй човен! - вигукнув я в розпачi.
Стогнучи вiд нестерпного болю в нозi, я плазував околицями, оглядаючи заростi. Результати розшукiв були скромнi i все ж досить втiшнi: у гущавинi, досить далеко вiд берега, я знайшов кiлька порожнiх бляшанок та електричний лiхтарик. Це могло означати, що човен десь недалеко. Мабуть, його пiдхопив ураган та й закинув кудись на дерево.
Я трошки заспокоївся i заходився бiля ноги. Удар припав на голiнку: вона зламалась якраз посерединi. Вирiвнявши кiстку, я обгорнув ногу листям i прив'язав до неї лiанами шматок кори. Звичайно, це було не так просто, як я розповiдаю; поки менi пощастило виконати цю операцiю, я не раз зомлiвав вiд болю.
Виготувавши милицi з сучкуватих дрючкiв i перепочивши, вирушив на подальшi розшуки. Я знайшов ще кiлька консервних бляшанок, але човна нiде не було. Менi не хотiлося навiть припустити, що його могло занести в море.
Наближалась нiч, а я все ще не знав, де i як переночую. Коли б я був здоровий, то розшукав би човен i перетворив його на примiтивний намет або забрався б на дерево. Я цього не мiг зробити. А спати на землi небезпечно може розтерзати перший-лiпший хижак. Отже, лишалось тiльки одне: викопати яму, як це роблять дикуни, й прикрити її дрюччям.
Легко сказати - викопати пiдземне сховище! Але чим, коли немає нiяких iнструментiв i - бiльш того! - не можеш навiть ступити на скалiчену ногу!
Спочатку я спробував копати яму руками. Робота посувалася поволi й важко, бо грунт був глинястий, та ще й порiс травою з довгим, мiцним корiнням. Пiзнiше я використав бляшанку з-пiд консервiв; випробував також камiння й дрючки. Отак я й копирсався в землi всю нiч i весь другий день...
- Не розумiю, як вам удалось викопати яму, коли ви не могли стояти навiть на колiнах? - скористався з короткої паузи Ватсон.
- Якщо прикрутить, - i дурень розумнiшає!.. Дуже просто, хоч i мало приємно: сидячи з випростаними ногами, я копав землю спочатку навколо себе, а потiм пiд собою. Закiнчивши копання, я вилiзав по заздалегiдь зробленiй з лiан i гiлок драбинi...
Примiтивний дах забрав у мене ще двi доби виснажливої працi, але тепер я вже мав сякий-такий захисток. Кущi з їстiвними плодами росли недалеко, питна вода з'явилась у мене просто в норi. Спочатку я не дуже зрадiв з цього, але, подумавши, лишився задоволений. В сплетенiй з гiлля "пiдлозi" я лишив отвiр для "колодязя". За посуд менi правили тi ж консервнi бляшанки.
Минув тиждень, потiм мiсяць, а я все ще жив, як найжалюгiднiша первiсна iстота. Нога загоювалась дуже повiльно, вирушати в далекi прогулянки я не мiг. Заготiвля харчiв для мене дедалi бiльш ускладнювалась.
Аж ось моє злиденне животiння порушила дивна пригода. Почалось з дуже незначного - зникла бляшанка, яку я лишив увечерi бiля своєї нори.
