Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗

Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Я не впізнаю вас, мій старий друже. Мені здається, що ви починаєте забувати Бога.

— Я зовсім не старий, — заперечив єпископ, підкручуючи вуса, які відросли. — А щодо Бога, то на кожній планеті свій бог.

— Або богиня? — уїдливо спитала Хінтон.

— Ваша свята правда. Венера — богиня кохання.

— І ви дуже сумлінно починаєте служити їй…

Після таких богохульних і непристойних слів Уеллера леді Хінтон зрозуміла, що Бог навіки втратив єпископа, а єпископ — Бога, а вона, леді Хінтон, — друга…

Пінч крутився біля Амелі, Стормер усе частіше і багатозначніше поглядав на Мері, яка, проте, не звертала на нього ніякої уваги, Леді Хінтон пробувала поділитися своїми ремствуваннями хоча б з Еллен, але й племінниця змінилася — відповідала грубо, та й не до розмов їй було. Мініатюрні пальці дівчини давно огрубіли від роботи. Вона сердилася на всіх.

Стормер і Маршаль усе ще мріяли повернутись на Землю. Вони часто про щось перешіптувались і щоранку йшли в гори.

Ганс зацікавився цими прогулянками, та висліджувати не мав часу.

Але якось він випадково, йдучи до Цандера, почув у горах у тумані голоси барона і Стормера. Мільйонери говорили про те, якими багачами повернуться на Землю.

Ганс зрозумів. Маршаль і Стормер ходили збирати золото й коштовне каміння і складали їх, очевидно, десь недалеко від ракети.

При зустрічі Ганс і Цандер обмінювалися новинами.

— Велика кількість вологи, тепла, вуглекислоти, дуже родючий ґрунт, — розповідав Ганс Цандерові, — роблять чудеса,

— Овочі ростуть, як на дріжджах, досягаючи дивовижних розмірів. Картопля — завбільшки як диня, капуста — вища за людину, пшениця — мов бамбуковий гай. Тут, незважаючи на коротке літо, можна зібрати три-чотири врожаї. В’ялиться і сушиться риба. Продовольства вистачить на зиму, вистачить і на зворотний шлях… А що радіо, мовчить?

— Мовчить, — засмучено відповідав Цандер. — Земля може й приймає наші радіосигнали, але я не чую відповідей.

Якоь душної ночі сталася неприємна пригода. З Тихої гавані виповзли на берег драглисті, безформні істоти — наче велетенські амеби. І рухи їх теж були схожі на рухи амеб: з драглистого згустка формувалися відростки, якими “амеби” й перебирали, мов ногами… Згусток то розтягувався, наче черв’як, то знову збирався в безформну грудку. Слизькі, холодні, безроті, безокі, безкості створіння…

Один такий згусток живого тіста заліз у жіночий курінь, викликавши там страшний переполох. Шкоди він не завдав, але до смерті перелякав леді Хінтон своїм холодним, слизьким дотиком.

Після цього випадку зродилась думка, що в Тихій гавані можуть бути і небезпечніші створіння.

Вінклер запропонував влаштувати житла на повітряному корінні надводних дерев. “На цих готових палях для будинків”, як він сказав, треба було зробити тільки поміст та дах над головою. Цю думку схвалили. Почалося переселення на дерева.

Барон бурчав:

— М-ми р-регресуємо. З каюти зорельота — в печери, з печер на древа… Скоро будемо голі… рач… рач…

— Рачки лазитимемо! — докінчив нетерпляче Стормер. — Вам це дуже личитиме, бароне.

Леді Хінтон тремтіла день і ніч — вона боялася в бурю впасти разом з куренем у Тиху гавань, “де її, звичайно, розірвуть крокодили”.

Ганс часто поглядав на смугу лісу по той бік затоки. Перелізти туди по переплетеному повітряному корінню дуже легко. Може, в лісі є їстівні плоди або птахи. На “полі” роботи, не було: прополку закінчено. Чому б не організувати експедицію?

Другого дня, озброївшись рушницями, револьверами і ножами, Ганс, Вінклер, Текер, АмелІ та її “тінь” — Пінч полізли по корінню і гілках, як лазили їх далекі мавпоподібні предки.

Ніхто не знав, які пригоди чекають їх у цій ризикованій мандрівці.

VII. “ГРА В ХОВАНКИ”

— От вам і кам’яновугільний період, — сказав Текер. — Чим не лепідодендрон? [8] Висота двісті-триста футів. Дивіться, на висоті футів сорок стовбур розгалужується надвоє, кожне розгалуження ділиться знову на два ще і ще раз. На верхівках плодові шишки. Гілки вкриті довгими голками. А от і велетенська папороть… і хвощі…

— Так, і поруч щось на зразок пальми. Це вже не з кам’яновугільного періоду. Пальма з плодами. Добре було б покуштувати, та не добратися. Надто вже високо висять, стовбур високий.

— Ось один плід лежить у траві! — вигукнула Амелі. — І навіть шкаралуа репнула. Ще б пак, летів з такої висоти. Біла, мучниста м’якоть. Пахне добре. Хіба покуштувати? Гм… Цукор з ваніллю… і борошно… Як смачно!.. І олія…

Всі покуштували.

— Дуже смачне.

— Мабуть, і поживне. “Борошно Нестле. Незамінне для малих і старих”, — пожартував Пінч.

— Чудова-знахідка. Заради цього одного варто було вибиратися в дорогу. Рибна дієта набридла. Тепер ми матимемо справжнє борошно.

— Уявляю, які смачні будуть перепічки, — мріяла Амелі.

Ситно поснідавши “кокосами”, мандрівники обережно заглибилися в ліс. Півтемрява. Тиша. Ледве чутно свище в голках вітер. Зелень темна з червонуватим відтінком.

— Дивно: чому на Венері так багато бурих і темно-червоних рослин? — сказав Ганс

— На Венері така густа і хмарна атмосфера, що частина спектра сонячного проміння затримується, як на глибині земних мрів. Тому забарвлення листя на Венері має червонуватий відтінок… А втім, це тільки моє припущення, — відповів Текер.

Під папороттю росли “гриби”.

— Якщо п’ять-шість величезних хлібин покласти одну на одну, вийде венеріанський гриб, — сказав Пінч. — І гриб, можливо, їстівний. Але грибів краще не чіпати. Скільки наших предків умерло в страшних муках, випробовуючи на собі, який гриб їстівний, який отруйний!

Під ногами вода. Треба пошукати сухішого місця. Ганс звернув увагу на майже круглу, залиту водою яму діаметром метрів два. Через десяток метрів — така ж яма.

Ще і ще.

— Можна подумати, що узлісся бомбардували снарядами.

— І з надзвичайною точністю прицілу, — зауважив Вінклер, колишній артилерист. — Зверніть увагу: ями зроблені паралельно, на однаковій відстані одна від одної.

— Що це значить? — спитав Ганс. — Ти думаєш, що ями зроблені штучно? Може, це пастки для звірів? Але хто міг їх викопати? Навряд чи на Венері є такі розумні тварини або напівлюди.

— Я думаю, що це сліди, — відповів Вінклер, — сліди велетенської тварини.

— Сліди? Яка ж це має бути тварина, коли кожний її крок більше десяти метрів! — Амелі боязко глянула на сліди. — Не хотіла б я зустрітися з такою твариною. Тут для полювання потрібні не наші іграшкові рушниці, а гармати.

Вийшли на галявину. Полив дощ. Туман, мов біле простирало, стояв перед очима.

— Тримайтеся ближче одне до одного! — гукнув Ганс.

Йшли обережно, прислухаючись, оглядаючись. Час від часу в тумані вимальовувалися темні обриси самотніх дерев.

До вже знайомих звуків вітру, дощу, грому приєдналися нові звуки, які лякали своєю незрозумілістю.

— Можна подумати, що десь близько паровозне депо. Немов десятки паровозів випускають пару, — тихо і схвильовано зауважив Пінч. — А от і паровозний гудок. Поїзд відходить через п’ять хвилин…

— Тсс… — попередив Ганс.

Попереду праворуч білий туман почав темніти. Пляма все більше густішала, набувала неясних обрисів будинку, і раптом з висоти “третього поверху” висунулася страхітлива, завбільшки як автомобіль, голова тварини з дуже маленькими порівняно з головою очима.

Пролунав постріл. Це Пінчу спало на думку розіграти перед АмелІ Буффало Білля — безстрашного мисливця.

Найсильніша сирена океанського пароплава — писк комара в порівнянні із звуком, який, мов смерч, пронісся лісом. Затремтів ґрунт, зашуміли дерева. Звук скосив людей, і вони впали на коліна, але одразу ж звелися — темна маса виростала з туману, насувалася на людей.

Відгукнулись інші сирени, і почався такий пекельний концерт, аж у вухах боліло, як від артилерійських залпів. Ці тварини, здається, могли вбивати самою звуковою контузією…

вернуться

8

Лепідодендронвелетенська рослина кам’яновугільного періоду.

Перейти на страницу:

Беляев Александр Романович читать все книги автора по порядку

Беляев Александр Романович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Стрибок у ніщо отзывы

Отзывы читателей о книге Стрибок у ніщо, автор: Беляев Александр Романович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*