Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (библиотека электронных книг .TXT) 📗
Поки я стежив за небезпекою ззаду, мiй незвичайний корабель добiг до широкої рiчки, без роздуму кинувся в воду i поплив до протилежного берега, над яким височiли першi схили великих гiр.
Долиною прокотився оглушливий гуркiт. На поворотi з'явився могутнiй вал води, який мчав просто на нас.
Я скочив з тiла свого рятiвника i кiлькома рухами досяг берега. Мене заплеснув потiк пiнявої води, але я зумiв якось утриматись за скелю.
З великим зусиллям я видрався на невелику гiрську рiвнину i залiз у чагарник. Щастя на мить повернулось до мене: просто на вiдстанi руки передо мною гойдалися на гiлках пурпуровi овальнi плоди, якi я добре знав i не раз їв.
Завивав вiтер. Часом над чагарником з'являлась голова якогось з ящерiв. Проте я нi на що не звертав уваги, пожадливо ковтаючи солодку м'якоть. Незабаром мої повiки склепилися вiд утоми.
В отих заростях я прожив кiлька днiв.
Рух гiрських масивiв тим часом припинився, вулкани згасли. Надра планети вiдпочивали. Погода також покращала, i повiтря очистилось вiд вулканiчного попелу. Мої рани на тiлi напрочуд швидко загоювались i засихали.
Незабаром я залишив своє тимчасове пристановище i повiльно рушив у гори, до яру, де, тiкаючи, покинув своє єдине майно - гумовий човен. Без нього мої шанси на порятунок зменшувалися до мiнiмуму.
Що вище я пiднiмався, то ширше розлягався передо мною краєвид. Вам це здається само собою зрозумiлим, але мене дивувало: куди подiлися тi гори, що виросли пiдо мною?.. Менi здавалось, що вони знову перетворились на рiвнину, наче їх прокатали величезним котком. Тiльки коли розвiялась iмлиста запона, я побачив, що навколо було море, всiяне численними дрiбними острiвцями. Горби, якi на короткий час пiднялись до неба, знову опустились.
Чи сполучаються цi гори з континентом хоч де-небудь, чи стали островами?.. Якщо я справдi на островi, значить, без човна звiдси нiкуди не виберусь. Древесина тут важча за воду, так що про побудову плота годi й думати. А без харчiв я загину рано чи пiзно...
Не менш десяти днiв блукав я урвищами та ущелинами, схилами та гiрськими рiвнинами. Я раз у раз наштовхувався на тужавiючи потоки лави, iнодi такi потужнi, що краєвид змiнювався до невпiзнанностi i я втрачав будь-яку орiєнтацiю.
Нарештi я добрався до того яру, якого так довго шукав. Обидва сонця були вже за обрiєм. Над головою в мене мерехтiли зiрки.
Коли я наблизився до входу в ущелину, менi здалось, що в нiй щось горить. Про це свiдчили вiдблиски свiтла на протилежнiй стiнцi.
У мене перехопило подих: мiй човен!
Не роздумуючи, я побiг уперед, однак в ту ж мить зупинився.
Посеред яру палахкотiло багаття, навколо якого сидiли квартяни.
Вони, мабуть, почули мене, бо враз змахнули крилами i пiднялись у височiнь. I разом з човном...
Але я, на щастя, не мав уже в ньому потреби. Через кiлька днiв ви мене знайшли на березi моря.
Дякую вам...
Роздiл XXIV
Години
злiчено
Минув ще один рiк, рiк невтомної напруженої працi й боротьби.
Саме тодi, коли люди на Землi, затамувавши подих, стежили за першим телевiзiйним репортажем про життя на Квартi, з "Променя", який продовжував обертатись навколо планети, у безповiтряний простiр випливла група вчених, щоб приладнати останню броньову плиту до пошкодженої метеоритом оболонки корабля.
Глибоко пiд ними, така спокiйна на вигляд, висiла велетенська затуманена куля, а навколо неї сяяли мiльйони зiрок. Всi три сонця, увiнчанi зеленкуватими пощербленими коронами, освiтлювали блискучi стiнки "Променя" та сiрi скафандри вчених.
Монтажники працювали швидко й мовчки, - всi вже добре спрацювались, набули чималої практики.
- Ну, друзi, все! - неголосно промовив Навратiл, керiвник групи. Обидвi оболонки корабля в повному порядку.
Мiкрофон пiдхопив його слова, радiостанцiя в шоломi передала їх на всi боки.
- Ходiмо до кабiни управлiння. Може, прибули якi-небудь повiдомлення з Землi та з "Фотона" й "Електрона".
Вченi залишили безповiтряний простiр i запливли до "Променя".
- А навiщо нам, власне, чекати на повiдомлення Мадараша, коли на "Променi" є свiй астрогравiметр? Ми зовсiм забули про нього, i даремно!
Академiк попрямував до обсерваторiї, схилився над апаратом.
- Що за чортовиння? - промимрив вiн, проглянувши чималий вiдтинок стрiчки. - Адже в цих знаках нема нiякого смислу!.. Чи не збожеволiв часом i наш астрогравiметр, як це трапилось на "Фотонi", та "Електронi"?
Чан-су пiдняв кришку апарата, зазирнув усередину. Довго стояв нерухомо, тiльки очi його перебiгали з деталi на деталь. I раптом брови вченого нахмурились; вiн якось дивно засмiявся,- так, нiби його щось i потiшило, i вразило.
- От так штука! - Чан-су пiдбiг до вiдеофону. - Товаришу Навратiл, негайно йдiть до обсерваторiї.
Навратiл промчав через кiлька хвилин.
- Трапилось щось серйозне? - запитав вiн, насилу переводячи дух.
- Не лякайтесь, нiчого страшного, - заспокоїв Чан-су. - В нашому гравiметрi зiпсувався автоматичний скеровувач приймальної антени. До нашого сонця вона обернулась спиною, - їй бiльше до вподоби сузiр'я Змiєносця. А результат? Прочитайте самi!
- П'ять пострiлiв по гавах! - Навратiл марно силкувався розiбрати неяснi значки. - Ми або перехопили якiсь важливi порушення гравiтацiйного поля в сонячнiй системi Змiєносця, або...
Видно було, що Навратiлу спало на думку якесь припущення, - таке неймовiрне, що вiн навiть боявся висловити його вголос.
- ...або... - пiдхопив Чан-су, - або ж це була нормальна передача мислячих створiнь, якi живуть у сузiр'ї Змiєносця. Чи, може, ви гадаєте, що тiльки ми, люди, такi генiальнi, що догадалися використати для зв'язку гравiтацiйне поле?
Вони мовчки перезирнулись один з одним: якщо припущення вiрне, то це значить, що людство Землi рано чи пiзно знайде спосiб порозумiтися з своїми братами в протилежнiй частинi Галактики.
- Он як воно буває на свiтi, друже... - тихо сказав Навратiл пiсля тривалої мовчанки. - Сигнали з планети Iкс штовхнули нас на дерзновенну подорож у далекi зорянi свiти. Ми досягли iншої сонячної системи, i знову лунає заклик...
- На жаль, на цей заклик ми з вами, мабуть, уже не вiдгукнемось... - з деяким сумом у голосi сказав Чан-су.
Може, вперше за багато рокiв обидва вченi згадали, що вони вже не молодi. Життя людини продовжено, але воно все-таки ще дуже й дуже коротке. А Всесвiт вiчний i нескiнченний...
