Година Бика - Єфремов Іван (книги бесплатно без TXT) 📗
Чойо Чагас невиразно гмукнув і ще швидше закрокував залою.
— Мені прикро, — тихо мовила Родіс, — що ви не оцінили наших стереофільмів. На противагу гнітючому пеклу документів, зібраних вашими предками там, унизу, вони доводять кінцеву перемогу людського розуму.
— А контроль? Хто заручиться цілковитою нешкідливістю ваших фільмів? Це пропаганда чужих ідей! Полуда на очі!
— Комуністичне суспільство Землі не потребує ні пропаганди, ні окозамилювання. Збагніть, володарю планети! — Родіс підхопилася на ноги. — Навіщо це Землі? Ви ж розумний чоловік, хоч як вас обмежують диктаторські умови! Хіба ви не бачите, що єдине наше бажання, поки ми тут, допомогти вашим людям знайти шлях до іншого життя… Безвідплатно! Немає вищої радості для людини, ніж віддавати й допомагати, зрозумійте ж!
Вона тримала перед собою зчеплені в пориві руки й завмерла за півкроку від Чойо Чагаса, нахилившись уперед, як вихователька чи мати перед нерозумною дитиною.
Пристрасна переконливість слів Фай Родіс справила враження на володаря. Він глибокодумно втупився в підлогу й мовчки повів Родіс до звичного місця їхніх зустрічей — до зеленої кімнати з чорними меблями й гадальною кришталевою кулею. Там він узяв свою люльку і затягнувся. Родіс уловила знайомий різкий запах диму.
— Люди, — мовив Чойо Чагас, примруживши свої вузькі очі, — це тіні, які не мають ніякого значення в історії. Живуть лише їхні діла. Діла — це граніт, а життя — пісок. Так казали в давнину.
— Я знаю цей вислів — від наших спільних предків… Але згадайте, що юрба й володар — діалектична єдність протилежностей — окремо не існують. І обидві сторони неосвічені, по-садистськи жорстокі, розлючені один на одного, особливо коли назріває суперечливість соціальної складності й духовної убогості.
— Тоді мене вражає, чому ви так турбуєтесь про безіменні юрби Ян-Ях? Це люди, з якими можна зробити все, що завгодно! Пограбувати, відібрати дружин і коханих, прогнати з домівок. Треба тільки застосувати давній, як наш і земний світ, спосіб — вихваляти їх. Кричіть їм, що вони великі, прекрасні, хоробрі й розумні, і вони дозволять вам усе. Але спробуйте назвати їх тим, чим вони є насправді: невігласами, дурнями, тупими і безпомічними нікчемами, і ревище обурення заглушить будь-яке розумне звернення до них, хоча вони й живуть усе життя у куди гіршому приниженні.
— Ви, мабуть, з фільмів, що їх привезли із Землі, засвоїли найгірший спосіб керування людьми, — з докором промовила Родіс. — Але й тоді вже наші предки застосовували інший метод: звернення до здорового глузду людей, прагнення пояснити їм причину дії і довести наслідки. Тоді завдяки глибоко закладеному в нас відчуттю справедливості ми зробимо набагато більше й підемо на нелегкі випробування, що й було доведено людьми минулого. Не можна вибирати завжди легкий шлях — недовго опинитись у безвихідному інферно.
— Важкий і плідний шлях неможливий при великій кількості людей.
— Що більше людей, то ширший вибір умів, об’єднані зусилля яких дали Землі її ноосферу, могутню й чисту. Сучасна людина — результат злиття різноманітних паростей, які сходилися протягом мільйонів років. Тому її спадковість містить безліч психологічних сутностей, і різниця між індивідами дуже велика. У цьому ключ до вдосконалення і перешкода для перетворення людства в мурашине царство. Злиття різних типів психологічних структур, які завжди поводитимуться по-різному в загальному потоці культури, — неперевершене диво і свідчення прекрасних якостей людини у спрямовуючих рамках суспільної свідомості.
— А мільярди дурнів і психопатів, які розшарпують істину на дріб’язкові одкровення і створюють велику плутанину поглядів? Один мудрець писав про знання як про жир, що засмічує мозок. Воно в них таке. Навіщо їм жити, марнуючи рештки ресурсів планети?
— Ви вже досягли неухильного падіння народжуваності серед вашої інтелігенції. Ви прагнете позбавити людей прихильностей, щоб перетворити їх на знаряддя гноблення і влади! Ну що ж, це природний наслідок тиранічного ставлення до людей.
— Відомості, отримані від інженера Толло Фраеля! — вигукнув Чойо Чагас, ніби звинувачуючи Родіс. — До речі, він знав про показ стереофільмів?
Нудотне відчуття необхідності брехати підкотилося до Родіс. У світі Торманса неухильне дотримання законів Землі завжди могло призвести до тяжких наслідків.
— Я давно здогадалася, що він зобов’язаний доносити, — ухильно відповіла вона.
Чойо Чагас інакше зрозумів відразу, що промайнула в обличчі Родіс, і самовдоволено посміхнувся. Родіс збагнула, що загроза Таелю минула. Вона опустила очі, щоб приховати найменший відтінок своїх емоцій від пильного погляду Чойо Чагаса.
— Скажіть відверто, ви змогли б мене вбити? — запитав він раптом.
Несподівані стрибки думок Чагаса вже не дивували Родіс.
— Навіщо? — спокійно запитала вона.
— Щоб усунути мене й послабити владу.
— Усунути вас! Ваше місце відразу ж захопить інший, ще гірший. Ви хоч розумний…
— Хоч! — гнівно скрикнув володар.
— Ваша суспільна система не забезпечує прихід до влади розумних і порядних людей, у цьому її найбільша біда. Більше того, за законом, ухваленим ще в Еру Роз’єднаного Світу Пітером, ця система має тенденцію до збільшення некомпетентності правлячих кіл.
Чойо Чагас хотів заперечити, стримався й улесливо запитав:
— А практично — могли б убити? І чим?
— У будь-який момент. Наказати вмерти.
— Я теж можу Еас знищити вмить!
Родіс стенула плечима з чисто жіночою зневагою.
— У цьому випадку командир нашого зорельота обіцяв зрити поверхню усієї Ян-Ях на кілометр углиб.
— Але ж ви не чините вбивств! І напевне забороните йому!
— Мене тоді не буде серед живих, — усміхнулася Родіс, — а він командир!..
Чойо Чагас замислено постукав пальцями по столу, і ніби у відповідь продзеленчав невидимий дзвіночок.
З того, як стривожився голова Ради Чотирьох, Фай Родіс зрозуміла, що сигнал сповіщає про щось дуже важливе. Вона підвелась, але володар, який у цей час дивився в апарат, схований від Родіс різьбленою дерев’яною стінкою, владно показав їй на крісло…
— Вас викликає ваш корабель. До Ян-Ях наближається зореліт. Земний?
— О ні! — вигукнула Родіс так упевнено, що володар глянув на неї з підозрою. — Я його скоро не чекаю, — додала вона, зрозумівши його думки.
— А ви можете зв’язатися з цим новим прибульцем?
— Звичайно, якщо їхня планета входить у Велике Кільце.
— Я хочу бути присутнім!
Родіс досить добре знала звичаї Торманса. Володаря не можна запрошувати ні до себе, ні в яке інше місце. До нього з’являються тільки за його викликом.
Примчав Вір Норін з двома СДФ. У зеленій кімнаті, яка повсякчас вражала тормансіан реальністю, виникла кабіна «Темного Полум’я» із зорельотниками, що зібралися по тривозі. Олла Дез маніпулювала селектором хвиль. Корабель наближався, але кого сигнали були поза спектром Великого Кільця. Ось Олла Дез потягла на себе чорний важіль у верхній частині пульта й одночасно натиснула ногою червону педаль, вмикаючи машини обчислення і пам’яті, щоб вирахувати незвичний спектр передачі.
Кабіна сповнилася протяжним дзвоном ненастроєної основної хвилі. На великому екрані у кабіні зорельота замиготіли, шикуючись і розсипаючись, клапті зображень. Чойо Чагас стулив повіки, боячись нападу запаморочення. Миготіння уповільнилось, частини роздробленої картини застрягали в екрані, ніби спіймані у тенета. Врешті з цих частин склалося марево якогось незвичайного корабля. Він мав чотири площини з кількох шарів величезних труб, які перехрещувалися на гігантському поздовжньому циліндрі, ніби чотири музичних органи, з’єднаних у косий хрест. У трубах пульсувало бліде полум’я, яке кільцем охоплювало всю споруду.
Зображення зорельота збільшилося, поглинуло весь екран, розчинилось у ньому. Лишився тільки серпоподібний виступ поздовжнього циліндра на тлі чорної космічної безодні. З напівсферичної лунки вилітали і мчали вперед схожі на вісімки знаки, які світилися зсередини. Вони чергувались у вертикальному й горизонтальному орієнтуванні, бігли то окремими групами, то безперервним ланцюгом. Видіння тривало не довше хвилини й змінилося картиною внутрішнього приміщення корабля. Три площини перетиналися під різними кутами — чужа архітектура ледь розпізнавалася під різними кутами у ракурсі передавача.
