Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (библиотека электронных книг .TXT) 📗
Академiк поклав до сумки кiлька квiток та листок i обережно попрямував у хащi. Зачудовано оглядав вiн рiзноманiтнi низькорослi дерева з величезним лапатим листям, пiд яким людина могла б вiльно сховатись вiд дощу. I це листя було на кiлька сантиметрiв завтовшки, а знизу мало такий покрив, як у грибiв.
За хвилину сумка Навратiла наповнилась. Вiн вже хотiв повертатись назад, коли це над головою щось задзижчало. В повiтрi сновигав якийсь великий жук чи птах,- вид створiння визначити не вдавалось, бо воно пiд час польоту так швидко рухало всiма частинами тiла, що мало
Вигляд темної розпливчастої плями. Пiсля кiлькох невдалих спроб Навратiл спiймав iстоту сачком, але навiть при близькому оглядi не змiг встановити, що це таке.
Коли вiн повернувся на узлiсся, у нього вiд подиву мало не випала з рук сумка: од лiтака до берега, несучи на плечах ящик, брели Краус та Грубер - без скафандрiв, в самих плавках.
Навратiл щодуху побiг до них:
- Ви з глузду з'їхали, нещаснi?! Чому ви зняли скафандри?
- А навiщо вони? Дослiдження на радiоактивнiсть та склад повiтря задовiльнi, так чому ж за такої спеки ми повиннi ховатись у шкаралупи, мов слимаки?
- Невже ви позбавленi iнстинкту самозбереження i кмiтливостi вчених? Навратiл швидко зазирнув пiд брезентовий тент i, побачивши, що Свозилова й Северсон у скафандрах, зiтхнув з полегкiстю. - Що ж ви гадаєте, ми втрьох смажимось у захисних костюмах через боягузтво?.. Чи усвiдомили ви, що i себе, i нас наражаєте на велику небезпеку?
- Навпаки, ми показали вам шлях, дослiдивши на собi, що атмосфера Кварти для людини безпечна. Якби ви знали, як нам чудово дихається!
- А ви забули, що, можливо, разом з повiтрям вдихаєте смертоноснi мiкроби? Категорично вимагаю, щоб ви знову надiли скафандри!
Грубер i Краус неохоче скорились.
- Чи дозволите продовжувати роботу? - запитав Грубер з вiдтiнком iронiї.
Навратiл, не вiдповiдаючи, попрямував до лiтака, щоб допомогти переносити ящики з деталями вертольота. Вiй був прикро вражений i не хотiв продовжувати неприємну розмову.
***
Вертолiт ще не було змонтовано й наполовину, а найбiльше сонце вже зайшло за обрiй. Небо потемнiло, набуло кольору iндиго. Невисоко над горизонтом тьмяно сяяла кривава Проксима. Третє сонце досi не з'являлось.
Щоб виднiше було працювати, увiмкнули головнi прожектори лiтака. Монтаж тепер iшов повiльнiше, але п'ятеро вчених роботи не припиняли. Вони навiть не помiтили, як над морем пiднялась густа iмла, що запнула червоне сонце, поступово затягнула все небо i огорнула узбережжя пiтьмою.
Раптом високо над головами вчених пролунав вибух.
Всi злякано пiдвели голови i помiтили велику вогненно-фiолетову кулю, яка повiльно пливла в повiтрi.
Ще один вибух - i нова куля...
- Електрична буря! - вигукнув Мадараш i побiг до лiтака. Iншi подались за ним. Щойно за останнiм втiкачем зачинилися дверi, як пролунав ще один удар неймовiрної сили.
Не втрачаючи самовладання, Северсон схопив кiноапарат - зафiксувати це дивне явище. Але довго знiмати не вдалось. За кiлька секунд налетiв шквал. Вiн пiдняв "Стрiлу", мов пiр'їнку, i кинув її на голий пiсок, аж до заростей.
Море розбушувалось. Величезнi хвилi, набiгаючи на берег, настирливо били об стiни лiтака, який зачепився поплавками за кущi. Вiтер вив i лютував. Небом хрест-навхрест, освiтлюючи його, як ракети, з громовим гуркотом лiтали вогненнi кулi.
Об стiни лiтака розбивались все новi й новi хвилi. Мандрiвникiв кидало в кабiнi з боку на бiк; вони судорожно хапались за предмети. А "Стрiла", як на диво, все ще витримувала натиск.
- Наш вертолiт! - вигукнув у розпачi Северсон. - Та вiн же...
Слова застряли у нього в горлi. Недалеко вiд лiтака з шаленим гуркотом розiрвалась куляста блискавка неймовiрної яскравостi.
Мандрiвники знепритомнiли.
Коли вони прийшли до пам'ятi, навколо було тихо. На обрiї знов зловiсно сяяла Проксима, а в її сяйвi червонувато поблискував на березi мокрий пiсок.
Роздiл IV
Першi
кроки
- Це можна назвати хрещенням вогнем. Небезпечний фейєрверк! - похмуро сказав Северсон.
- Так... - нахилившись до вiкна, академiк Навратiл уважно вивчав темне небо. - Все заспокоїлось, проте краще лишитись у лiтаку. Якщо буря налетить знову, все може скiнчитися значно гiрше.
- Але як там нашi прилади та вертолiт?.. Дозвольте пiти подивитись.
- Нi, краще почекаємо до ранку, - заперечив Навратiл.
Грубер страдницьки посмiхнувся:
- До ранку?.. А як довго триватиме нiч?.. Хiба ми знаємо, коли яке сонце сходить, а коли заходить? В календарi тут коїтиметься таке, як у божевiльнi!
- Ви торкнулись дуже важливого питання, - серйозно сказав Навратiл. Нам справдi треба якнайшвидше скласти календар на майбутнє. Це не так просто, як на Землi, бо тут тривалiсть днiв i ночей, в залежностi вiд розташування усiх трьох сонць, безперервно змiнюватиметься, а це, безумовно, матиме великий вплив i на погоду. Несподiванi атмосфернi змiни для нас найнебезпечнiшi. Ми повиннi якомога швидше органiзувати на Квартi кiлька метеорологiчних станцiй, щоб передбачити погоду.
- Мабуть, є ще невiдкладнiше завдання: побудувати десь тут бiльш зручне i безпечне примiщення, анiж наша "Стрiла", - заперечила Алена Свозилова. - Нам дуже пощастило, що вона не розбилась пiд час бурi.
- Стривайте, стривайте! - пробурчав Краус. - Я ще не скiнчив огляду.
Зелений вогник на пультi управлiння свiдчив, що реактор працює. Однак ракетнi двигуни мовчали, що не робив Краус.
- Тiльки цього ще нам бракувало! - сказав вiн пригнiчено й похнюпив голову.
- Ну, не занепадайте духом! - пiдбадьорював Навратiл засмучених супутникiв. - Можливо, пошкодження вдасться легко усунути. Завтра буде виднiше!
Сiла за обрiй i червона Проксима. Все узбережжя потонуло в темрявi ночi. Сяк-так вмостившись на крiслах, мандрiвники поснули.
Коли за дальнiми горами зарожевiла ранкова зоря, професор Мадараш прокинувся. Вiн напружено очiкував, яке з свiтил випливе на небозвiд першим.
В пишному сяйвi з'явилось найбiльше й найяскравiше сонце - Альфа Центавра А.
Мадараш обережно вiдчинив дверцята i з хвилину уважно прислухався... Тихо-тихiсiнько... На Землi радiсно зустрiчає схiд Сонця пташиний спiв, а тут мертво, як у домовинi... Яка гнiтюча тиша!
