Переслідуваний - Кінг Стівен (полная версия книги txt) 📗

Знову заторохтів автомат, куля влучила в ліву руку, відкинула його вбік. Важка машина вихнула за ним, і на мить він побачив чіткий силует водія. Річардс вистрілив, посипалось розбите скло. Завиваючи, машина стала повільно перекидатися, потім підлетіла вгору й, перевернувшись у повітрі, гримнулась кузовом і врешті лягла на бік. Мотор заглух, і в несподіваній тиші гучно затріскотіла поліційна радіостанція.

Неспроможний звестися на ноги, Річардс поповз до своєї машини. Парракіс уже сидів за кермом і намагався завести її, але зопалу, мабуть, забув відкрити кран помпи: за кожним поворотом ключа запалювання мотор лише глухо кахикав.

Нічна темрява почала виповнюватися звуками сирен.

Річардс був ще кроків за п'ятдесят від машини, коли Елтон, зрозумівши, в чім річ, смикнув за важіль крана. Потім крутнув ключем; мотор уривчасто чхнув кілька разів, і машина понеслась до Річардса.

Той уже ждав, наполовину звівшись на ноги, а тоді рвонув праві дверцята і впав на сидіння. Парракіс звернув ліворуч на шосе № 77, яке перетинало Стейт-стріт за парком. Машина трималася за дюйм від поверхні; досить було їй опуститися трохи нижче, і їх повикидало б на дорогу.

Елтон сапав так, що губи його тріпотіли, наче віконні штори на вітрі. Позаду з-за рогу, завиваючи, вихопились ще дві поліційні машини й, блискаючи синіми мигавками, погнались за ними.

— Наздоганяють! — вигукнув Елтон. — Наздога...

— Вони ж на колесах! — крикнув у відповідь Річардс. — Давай навпростець, через оту порожню стоянку!

Вони звернули ліворуч. Над краєм тротуару машину труснуло, потім стиснене повітря кинуло її далі вперед.

Позаду знову вигулькнули поліційні машини, з яких почали стріляти. Річардс чув, як сталеві пальці протикають наскрізь кузов їхньої машини. За кілька хвилин розлетілося на друзки заднє скло, їх обсипало скалками.

Елтон закричав і почав кидати машину то ліворуч, то праворуч.

Одна з поліційних машин перескочила через тротуар на швидкості понад шістдесят миль, її занесло, і машина, розтинаючи темряву несамовитими синіми блискавками, гримнула на бік. Вона за інерцією просунулася ще трохи, прооравши гарячу доріжку крізь купи сміття на порожній стоянці, поки до бензобака долетіла іскра. Машина вибухнула сліпучо-білим полум'ям.

Друга машина переслідувала їх дорогою. Елтон перехитрив полісменів. Йому пощастило відірватись од них, проте вони могли незабаром скоротити відстань. Колісні авто з бензиновими двигунами були майже втричі швидші, ніж машини на повітряній подушці. А коли така машина з'їжджала з дороги на нерівну поверхню, її могло й перекинути стисненим повітрям, як це мало не сталося з утікачами при переїзді через тротуар.

— Звертай праворуч! — гукнув Річардс.

Парракіс так крутнув кермо, що в них мало шлунки не повивертало. Виїхали на шосе № 1. Річардс зиркнув перед собою: ще трохи, і їх заженуть на під'їзну дорогу до узбережної автостради. А там вивернутись буде неможливо; там можлива лише смерть.

— Звертай! Звертай, бісова душо! Туди, в провулок! — На мить поліційна машина лишилася за поворотом і її не було видно.

— Ні! Ні! — забелькотів Парракіс. — Там ми будемо, як щури в пастці!

Річардс нахилився й крутнув кермо, збивши Елтонову руку з кнопки газу.

Машину занесло на майже прямокутному повороті, вона стукнулась об бетонний будинок на розі, відскочила від нього й, петляючи, заїхала у провулок, її тупий ніс урізався в купу сміття, помийних баків та потрощених ящиків. Далі була цегляна стіна.

Річардса жбурнуло на приладовий щиток; ніс хруснув, з нього линула кров.

Машина стояла, трохи похилившись набік, один циліндр і далі стиха покашлював. Парракіс безживною купою повис на кермі, але його час іще не настав.

Річардс ударив плечем у погнуті дверцята. Вони відскочили, він вибрався з машини й поскакав на одній нозі назад до повороту. Діставши з прим'ятої коробки патрони, які дав йому Бредлі, він перезарядив пістолета. Патрони були масні й холодні на дотик. Він упустив кілька штук додолу. Руку почало сіпати, мов зіпсований зуб, від болю аж нудило.

Фари освітили порожню автостраду, й стало видно, мов удень. На повороті патрульну машину занесло, задні колеса шалено крутилися, чіплялись за поверхню, в повітрі смерділо смаленою гумою. На бічній щебінковій смузі лишилися дві чорні параболи. В ту ж мить машина рвонула вперед. Прихилившись лівим боком до будинку, Річардс чекав, тримаючи пістолета обіруч. За хвилину вони побачать, що машини попереду немає. Той, що з автоматом, помітить провулок і зрозуміє...

Шморгаючи носом, з якого лилася кров, Річардс почав стріляти. Стріляв майже впритул, і на такій відстані кулі проходили крізь броньоване скло, мов крізь папір. За кожним пострілом Річардс скрикував од болю в пораненій руці.

Машина з ревінням вискочила на тротуар, злетіла в повітря і врізалась у глуху стіну на протилежному боці вулиці. "Фірма ЕКО. Ремонт безплатних телевізорів,— повідомляла поблякла реклама на стіні. — Ви дивитеся нас, тож ми не підведемо вас".

Поліційна машина так і не опустилась на землю — вибухнула відразу, тільки-но гахнулася об стіну.

Але зараз над'їдуть інші, машин у них вистачає.

Важко сапаючи, Річардс поскакав до своєї машини. Він страшенно натрудив здорову ногу.

— Мене поранило,— глухо простогнав Парракіс. — Мене дуже тяжко поранило. Де мамуся? Де моя мамуся?

Річардс упав на коліна, тоді перевернувся горілиць, звиваючись, підповз на спині під машину й заходився гарячково очищати від сміття повітряні камери. З перебитого носа щоками струмувала кров, утворюючи під вухами калюжі.

Тепер працюватимуть п'ять із шести циліндрів, швидкість не перевищуватиме сорока миль на годину, і машину хилитиме на один бік, наче п'яну.

Річардс перетяг Парракіса на праве сидіння — той мав показувати дорогу. Кермова колонка ввігналась йому в живіт, і Річардс думав, що Парракіс помирає. Ще тепла кров на кермі липла до Річардсових долонь.

— Мені дуже шкода... — промовив Парракіс. — Тут праворуч... Я сам винен. Я мав би це передбачити. Вона... вона неспроможна тверезо мислити. Вона не... — Парракіс кашлянув і байдужно виплюнув собі на коліна згусток крові.

Ніч виповнилася завиванням сирен, але воно долинало здалеку, десь із заходу. Втікачі з'їхали з окружної дороги, і Парракіс направив Річардса на путівець. Виїхали на дорогу № 9, шаснули назад передмістя Портленда, їх змінила сільська місцевість, по-осінньому голі чагарі. Колись тут сараною пройшли лісоруби, і, як наслідок, лишилась дивна суміш порослевого лісу та болота.

— Ти знаєш, куди ми їдемо? — спитав Річардс. Од болю він увесь горів, наче головешка. Кісточка на нозі була напевне зламана, про ніс годі й говорити — дихати стало важче.

— Знаю,— відповів Парракіс і знову харкнув кров'ю. — Вона, бувало, казала мені, що найкращим другом для хлопця є його мамуся. Ти в це віриш? А я вірив. Вони битимуть її? Кинуть до в'язниці?

— Ні,— коротко відповів Річардс, сам не знаючи, що з нею буде, а чого не буде. Зараз двадцять хвилин до восьмої. Вони з Елтоном залишили "Блакитні двері" о сьомій десять. А здавалося, ніби минули десятиліття.

Десь далеко до загального хору приєдналося ще кілька сирен. "Ненависні переслідують не'істівних,— зненацька майнуло Річардсові. — Якщо не витримуєш жару, забирайся з кухні". Він сам упорався з двома поліційними машинами. Додаткова премія для Шійли. Гроші за пролиту кров. А Кеті? Чи не погіршає доньці, чи не помре вона від молока, купленого на гроші, зароблені вбивством отих хижаків? "Вітаю вас, кохані мої. Я люблю вас. Тут, на цій звивистій, урвистій дорозі, яка годиться хіба що для мисливців та для парочок, що шукають затишного місця, я кажу, що люблю вас і бажаю вам солодких снів. Я бажаю..."

— Ліворуч!.. — пробурмотів Елтон.

Річардс крутнув кермо, і вони вискочили на гладеньке гудроноване шосе, що стрілою простяглося поміж голих сумахів та берестів, сосен, ялин і диких чагарникових заростей. У ніс ударив сірчаний дух забрудненої промисловими відходами річки. Поминули вивіску: "Соснова алея. Будівельні роботи. Не підходити! За порушення — карна відповідальність!!!"