ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ - Смолич Юрий Корнеевич (книга бесплатный формат .TXT) 📗

Палісадник весь сяяв у яскравому світлі. Великі дугові ліхтарі-прожектори світили з горішніх вікон. Кутні вежі з тихим рипінням оберталися і мацали довгим промінням у гущавині саду. На півгодини довкола було ясно як удень.

Просто через палісадник, де не можна було й сховатися, Сахно побігла до високих дерев. Туди не сягало світло прожекторів. Вона бігла щосили, але, здавалося, ціла вічність минула, поки перебігла вона цих сто метрів. Озирнувшися вже з гущавини дерев, вона помітила темний силует, що стояв на терасі, схилившися до столу. Це був доктор Гальванеску. Але він не хапався з погонею і нерухомо стояв на місці. Сахно ще глянула, здивована з його спокою, і аж тепер роздивилася, що він нахилився над своїм апаратом і спішно щось вибиває на ньому…

Передихнувши в тіні, Сахно знову побігла. Куди? До паркана, до муру. До гаражів, де мало стояти її авто. За всяку ціну треба було перелізти через мур, сісти в машину і прохопитися крізь головну браму. Як це зробити, як перейти два мури, обпйутані електричним дротом, — цього Сахно не знала. Але іншого виходу не було, і Сахно одчайдушно бігла.

До першого муру вже було недалеко — ще перебігти дві-три алеї. Але бігти навпростець чимдалі було важче: дерева густішали, і в пітьмі Сахно раз у раз наштовхувалася на стовбури. Тоді вона звернула і побігла алеєю. Раптом вона почула якийсь звук. Наче тупотіння багатьох ніг назустріч. Вона пристала. Справді, тупотіло багато ніг: он тут, двадцять кроків, за рогом алеї. Сахно метнулася. Але було вже пізно. Вона не встигла відбігти з алеї. З-за рогу просто на неї вибіг гурт людей. Може, двадцять, може, тридцять чоловік… Гурт насунувся просто на неї і, не розступившися, проминув. Поки Сахно отямилася, люди були вже за двадцять кроків позаду. Хутко й силуети їхні пропали за деревами. Тільки тупотіли ще деякий час глухо й м’яко важкі гумові чоботи… Та тільки завмер цей тупіт, як знову з-за рогу виринув ще один гурт. На цей раз Сахно обачно поступилася і принишкла біля товстого стовбура. Другий гурт — також двадцять-тридцять чоловік — щільними лавами по чотири в ряд — пробіг так же швидко, як і перший. Це були робітники в коротких сірих робочих хламидах і великих гумових чоботах. Вони бігли, як один, притуливши зігнуті руки до грудей, наче спортсмени в марафонському бігові, рівно й розмірено відбиваючи такт своїми важкими чобітьми. В рідкому сутінку просвітів алеї могла розглянути Сахно й їхні голови. Це були голі матові черепи та одутлі, прозорі личини медуз…

Нарешті й мур. Високий, рівний, і не вгадати, де пронизано його електричним дротом.

Сахно кинулася туди-сюди. Ні драбини, ні жердини, ні мотузка. Стала, прислухалася. Парк відповів пітьмою та сторожкою, нашорошеною, повною шелестів тишею. Де-не-де на верхів’ях сріблилися відблиски прожекторів. З палацу нічого не чулося. Ця таємнича принишклість лякала більше, ніж гомін і галас погоні. Але Сахно знала, що погоня є, що погоня мусить бути, — недарма ж стільки незвичайних людей побігло до палацу, очевидно, на виклик свого можновладного господаря. Може, погоня ця вже десь близько, ось тут, за цими деревами, нишком скрадається, щоб зненацька вдарити на втікача й вхопити його м’якими, прозорими й холодними руками?

Сахно метнулася…

Якийсь час бігла вона вздовж муру, поки з розгону вдарилася об товстенний дуб, що ріс під самісіньким парканом. Стрімкий стовбур здіймався вгору і високо розкидав свої крислаті шати над гострим пругом муру. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами й полізла догори. Відразу стовбуром, потім на бічні гілляки, чимраз вище, аж поки пруг муру забілів унизу під ногами тоненькою рівною смужкою. Тоді — на тонші віти, на довгу віть, що сягала на той бік від муру. На середині Сахно спинилася, обережно спустилася на руках і витяглася струною, як гімнаст на турніку перед відповідальним номером. Вона виглядала, куди зручніше стрибнути. Під ногами, на відстані кількох метрів, біліло шосе, ближче сюди — між шосе й муром — чорніла фоса. [20] На дні її полискувало багнище. Сахно вибрала друге… Злегка розгойдавшися, затамувавши віддих, вона пустила гілку й шубовснула просто в жабуриння…

Хмара бризок і зграя жаб приснули на всі боки. Ноги вгрузли в липку багнюку. По шию стало смердючої густої рідини.

Видряпавшись з калабані, Сахно щосили припустила по шосе. Шлях цей колом оперізував малий парк — обіч муру — і ліворуч від головної брами мали бути гаражі. Це Сахно добре знала з генерального плану маєтку, що висів на стінці в кабінеті доктора Гальванеску. Бігти довелося недовго. Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший. Дерева розступилися, і в вічі вдарило яскраве світло. Шість чи сім великих, довгих, із скла та заліза будівель півколом вінчали кінець розлогого віадука. Через розчинені двері в яскравому світлі вилискували металеві частини десятка різних моторів. Сахно підбігла до першого і скочила до кабіни. Хвилини вистачило на те, щоб пересвідчитися, що мотор цілком справний і цілком готовий їхати.

Вивівши його на віадук, Сахно на мить стала. Її ніхто не спиняв. Навкруги було тихо й мертво. Жодної людини. Очевидно, на виклик доктора Гальванеску побігли й гаражні робітники.

Сахно увімкнула мотор. Ця тиша й безлюддя лякали її. Авто гримнуло і винесло Сахно через віадук.

Саме в цей час позаду, в одному з гаражів, раптом розітнувся розпачливий людський зойк. Потім брязнуло скло і залізо…

Сахно перевела регулятор на найбільшу швидкість.

Переплигуючи через рівчаки, заточуючись на поворотах, загрожуючи от-от перекинутися, авто вмить вибігло на головний шлях і завищало просто в глиб нічної пітьми. На розі ще побачила Сахно, як хтось біг від гаражів, вимахуючи руками, гукаючи і, здається, стріляючи з револьвера. Потім постать ураз спинилася, швидко обернулася і побігла назад до гаражів.

— За машиною! — догадалася Сахно і дала повний газ.

Велетенський парк, що з його краси так милувалася Сахно, приїхавши, промайнув за дві-три хвилини.

В скаженому льоті Сахно ледве встигла вчасно спинитися перед головною брамою. Ще крок-і всією своєю силою машина була б врізалася в залізо броньових воріт.

Сахно виплигнула з машини і вбігла до варти. Там було порожньо. Марно шукала вона й двигунів чи вимикачів. Ніде не було нічогісінько, що навчило б, як відчинити браму. Брама, очевидно, відкривалася автоматично з палацу. Два мідні дроти відходили від спідніх шарнірів і зникали в пластичних ізоляційних трубках, що зникали зразу ж під землею.

Сахно вхопила лопатку, що валялася долі, і розлючено вдарила по дротах. Сильний сухий тріск із спалахом синіх іскор блискавкою розірвав тишу і темінь ночі. Лопатка випала з рук Сахно, і вона злякано заточилася… Значить, це була таки правда: потужний електрострум вартував при виході з проклятого палацу! Значить, виходу їй не було?

В тиші виразно почулося здаля напружене дудіння багатьох моторів. Воно росло й наближалося з шаленою швидкістю.

Сахно знову вхопилася за лопатку.

Вона взяла її за самісінький кінчик дерев’яного держачка і щосили вдарила в браму. Залізо лунко загуло, і з тихим рипом шарнірів половинка брами почала відхилятися… Браму беріг електрострум, але вона не мала жодних замків. Її не можна було торкнутися, але…

Сахно відштовхнула другу половинку. Залізні половинки розійшлися, і контакт був порушений. Кожна з половинок брами була не страшна…

Сахно кинулася до машини… Фар вона не світила. Темне авто вихором линуло просто вперед по дорозі, що ледве відсвічувала сивим порохом проти темного шатра неба і хмар. Ні почути, ні побачити погоні вона не могла. Погоня теж не світила вогнів. Повз мерехтіли в очах темні поля, силуети лісків, рідкі вогники селищ. Машина линула, як метеор, у вихорі та куряві.

Довго — Сахно не могла лічити час — тривали ці страшні, одчайдушні перегони. Було вже, мабуть, десь опівночі, бо з-за обрію виплигнув пізній повний місяць. У його червоній заграві спалахнув степ і виразно визначилася дорога. Їхати стало легше. Принаймні менше шансів було на те, щоб перекинутися на повороті або розбитися об придорожній камінь. Але й для погоні з’явилася чимала вигода. Вона бачила тепер втікача, і ззаду залунали часті постріли. На одному з поворотів і Сахно побачила погоню. Не далі ста метрів наздоганяла її довга перегонова машина. Ще метрів із сто за нею линув цілий загін з п’яти чи шести автомобілів і стількох же мотоциклів. В цьому місці дорога круто, майже під прямим кутом, завертала ліворуч. Сахно побачила, як мотоцикли відокремились від гурту, звернули з дороги на цілину й побігли їй навперейми. У той же час рясніше залунали постріли. Заторохкотів і кулемет. Кулі, що досі линули мимо, тепер, коли авто повернуло до погоні боком, могли влучити в зручну ціль. Треба було берегтися. Сахно й собі звернула на цілину, тільки праворуч. Але зразу ж пожалкувала. Степ заріс тирсою, і хоч була вона невисока, проте плуталася в колеса і дуже гальмувала біг. Вертати було вже пізно. Обдурені мотоцикли тим часом уже виїхали знову на вторований грунт і були вже зовсім близько від Сахно, майже поруч із переднім перегоновим авто.