Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗
— Сьогодні, — спокійно мовив Борис, — ота кімната, де ти приймала ванну, твоя. Нам обом треба відпочити. На добраніч.
— Дякую. Тобі теж.
Тереза зникла, а Борис все ще продовжував сидіти на підлозі перед каміном, спершись спиною на крісло. Поговорив про кохання і знову лавиною нахлинули спогади минулого.
Отак любили філософствувати з Діною. Вона взагалі любила якісь міфи, старовину, історію… Власне, це захоплення її й занапастило. їхня історія, тобто історія їхнього кохання, ділилася надвоє. На «до» і «після». «До» все було чудово. Вони мріяли, планували. В чомусь їх далекоглядні плани збігалися, в чомусь ні. Але про такий будинок, як цей…
— Він би тобі сподобався, — сказав Борис тиші.
Діна мріяла про камін. Щоразу, коли мова заходила про житло, вона марила каміном. Так, Борис погоджувався, що це красиво. Але одного разу спитав у неї:
— Для чого тобі камін?
— «Щоб розпалити в нім багаття, налити в келихи вина, а потім кохатися з тобою», — було відповіддю.
Він запам'ятав ці слова назавжди.
Він навіть придбав величезну шкуру ведмедя і постелив її перед каміном. Тільки… Діни немає.
Завжди така загадкова, така життєрадісна, весела, дуже ділова і неймовірно гарна. Грайлива. Вона б ніколи так цинічно не перекрутила красиву розповідь-міф, як це зробило молоде мистецьке дівчисько.
Терезі тільки двадцять два, а вона вже така… байдужа до навколишнього світу.
Діна померла молодшою — у двадцять…
І «після» почалося інше життя, інша частина історії їхнього кохання — безкінечні монологи на могилі та клятви вічного неземного кохання.
Бо вона і була єдиним коханням у його житті. Два з половиною роки, проведені з нею, важили набагато більше, ніж решта життя.
Це в ім'я їхнього кохання він став хранителем, упродовж років, досі вивчає манускрипти, давні писання, шифровки, священні книжки. Все, аби спинити ЙОГО.
Вірно виконує клятву, проголошену на пролитій крові коханої.
ВОНО не має спокою і має надто велику силу. ЙОГО неможливо стримати, можна лише простежити за діями і дорогою ціною щось «підправити»…
Тепер ВОНО шукає свого апостола, людське тіло, що стане частиною його єства. Цікаво, чи це не Тереза? Надто вже вона заклопотана і черства. Але є різні характери в людей. Може, в цієї дівчинки справді надто багато проблем? Зрештою, Марта просила передати хрестик. Символ захисту. Вона просила захистити її дитину. Марта знала, чого треба остерігатися. Вона була шостою.
Але як так сталося? Ритуал був розрахований на п'ятьох. Вона була зайвою!
Ось чому він так довго не міг відповісти на багато запитань. Так багато кінців не сходилося! Тривалий час думав, що сталася помилка або неправильно розшифровано записи… Помилка справді сталася — їх було шестеро!..
— Допоможи, Діно, — втомлено попросив Борис. — Якщо все ще кохаєш, допоможи!
Сріблясте «Ауді» стало чудовою заміною побитій «Таврії». Виявилося, в будинку окрім трьох поверхів є ще й підвал, власне гараж. І крім «Ауді» там стояв ще й гарненький джип «Ніссан». Борис послався, що останній йому потрібний для негайної поїздки в Карпати, то ж без права вибору вручив Терезі ключі від сріблястого.
Саме на «Ауді» Тереза й під'їхала під під'їзд будинку, в якому мешкала. Так вона й думала — поряд стояло авто батька, і, без сумніву, він зараз перебував в її квартирі. Намічалася ще одна неприємна розмова.
Безшумно відчинилися двері, і Тереза хотіла непомітно пробратися, аби застати тата зненацька. Та даремно. Олександр сидів у вітальні на дивані і крізь відчинені двері кімнати спостерігав, як донька намагається прокрастися всередину.
— Йди сюди.
Жорсткий голос батька не віщував нічого доброго.
Тереза стала перед ним, наче нічого не трапилося, просто учениця отримала двійку на уроці і тепер треба послухати трішки теревенів.
— Мені здавалося, ти вже виросла і здатна відповідати за свої слова і вчинки, — почав батько. — Ти таки підібрала книжку. — Він кинув погляд — книжка лежала на столі. — А вчора влаштувала справжній допит тітці з дядьком. Може, запитаєш мене, що тебе цікавить?
— Я тебе питала. Ти не слухав.
— Мені здається, я відповів на всі твої запитання.
— Збрехав.
— Про матір. А ти хотіла почути справжню причину її ізоляції? Я хотів врятувати тебе. Ти — моя дитина, моя донечка. Але зробив помилку. Я не зміг тебе виховати сам. Потрібно було одружитися, щоб ти мала якийсь приклад сім'ї… Жаль. Спочатку сподівався, що Марта видужає і повернеться до нас, а потім… Я надто кохав її, розумієш, і все життя відчував провину. Але все, що я робив, робив заради тебе…
— Треба було сказати. Хоч колись.
Він виглядав нещасним. У солідному дорогому костюмі, з розщепнутим верхнім ґудзиком сорочки і зім'ятим галстуком у руках. Нервував, помітно нервував, хоч не хотів цього показувати, видавали ледь напружена міміка і стиснуті кулаки, в одному з яких виднівся кінчик галстука.
Сівши на стілець біля журнального столика, Тереза насуплено глянула на обличчя батька і відвернулася. Ніколи так гостро не відчувала відсутності родинного тепла. їй начебто і жаль було тата, але… образи було більше.
— Я хотів тебе вберегти.
— Від чого?
— Від неї. З Мартою діялося щось не те. Вона нібито була при здоровому глузді, але верзла якісь… дурниці. Про духів, про смерть, раптом почала читати досить дивну літературу, практично відьомські енциклопедії. Щось на зразок цього, — він кивнув на книжку. — Перестала спілкуватися з людьми, всього боялася. Кожен звук чи телефонний дзвінок — все доводило її до паніки, навіть істерики. Потім вона завагітніла, і я сподівався, що нарешті все стане на свої місця і життя увійде в свою колію. Але не так сталось, як гадалось. — Батько розщепнув ще один ґудзик, склалося враження, наче йому бракує повітря. — Поки вона виношувала тебе, я дуже хвилювався за її постійні неврози, стреси, вже навіть сумнівався, що вона таки народить тебе. Але диво сталося, і ти з'явилася на світ. — Потім батько замовк, ніби щось опускаючи, не знав, чи варто розповідати дитині, що рідна мати відрікалася її, не хотіла бачити. — А коли тобі виповнився місяць і до нас прийшли гості… Марта тоді тільки вийшла з лікарні… Ми залишили вас ненадовго… — Олександр благально глянув на доньку. — Я не можу! Розумієш, не можу!
— Розумію, — тихо відповіла Тереза.
Їй просто було дуже кривдно і невиплескану злість виливала на батька. Хоча він ні в чім не був винен. у нього не було вибору.
Тереза нікого не хотіла бачити. Болючий клубок злості застряг у горлі і не давав змоги вирватися жодному слову. Полум'я сліз обпікало очі, від образи, від безсилля, від…
Скільки всього несказаного!
Хотілося спитати в батька, дорікнути, чому ж він не допоміг їй, матері, у вирішенні проблем. Чи намагався хоч раз зрозуміти її? Схоже, це їхній з Валентином варіант. Валентин також не стане докопуватися до суті, а так само відправить її у божевільню.
Виходить, щось невидиме і сильне існує. Воно небезпечне. Марта знала. Вона боялася.
Тереза знову глянула на батька. Як би там не було, а він врятував їй життя.
— Зробити чаю або кави? Може, щось поїсти?
— Ні, я не спав цілу ніч, тебе чекав і зараз поїду додому. В мене одне-єдине прохання, Терезо.
— Яке?
— Не пірнай у це.
— У що?
— В окультизм. Я коли побачив книжку… В мені щось урвалося. Здалося, час повернувся назад і під ногами все обвалюється… не пірнай у не. Це загибель!
— Можливо, й порятунок. Ти ніколи не питав, чому мама читала подібне? Може, вона хотіла врятуватися? Ти ніколи не задумувався над тим, що ВОНО, може, існує?
— Що це — ВОНО?
— Я ще сама не збагнула.
Олександр у розпачі схопився руками за голову.
— Боже мій! Таке враження, що слухаю Марту! О Боже!..
— ВОНО існує, — сама собі підтвердила Тереза. — І ти можеш запхати мене в клініку, як маму. Тоді ВОНО мене знищить. А можеш допомогти, розповівши більше, чим займалася моя мама, як жила…