Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗
— А що, може, пообідаєш у мене? — улесливо спитала підстаркувата сусідка. — Я зварила борщу.
— Не хочу. Дякую.
— Ти ж не снідала, певно.
— Снідала, — збрехала Тереза.
Вона чудово розуміла, що стара намагається підкреслити її непрацьовитість. Цю жінку завжди пекло, що Тереза не гне спину на городах, не господарює, а тільки пріє над своїми картинами.
А сьогодні й до картин не береться. Ходить подвір'ям, бліда, мов сновида. Може, не виспалась? Завжди спить до обіду і нічим не переймається. Мабуть, з глузду з'їхала, бо тиняється кругами від воріт до порога.
— Як удома, Терезо? — кралася в душу.
— Усе гаразд.
— Ти казала, наречений у Києві?
— Саме так.
— А хто той мужчина, що ти з ним приїхала?
Терезу аж пересмикнуло. Ну звичайно, на що сподіватися, коли приїздиш серед ночі і фарами освітлюєш подвір'я. Сусідка прокинулася і за всім спостерігала.
— До речі, де він?
Тереза порожнім поглядом глянула на стару і відверто відповіла:
— У пеклі.
Більше забракло сили слухати це. Кинулася в хату. Сіла на веранді і розплакалася. Слізьми не допоможеш, але так значно краще.
Десь загавкали собаки.
Може, він?
Даремно, півгодини минуло, а Борис не прийшов. Чи прийде взагалі?
Тільки б почути його голос! Усе б віддала. Не знала, чому раніше такого не траплялося. Але в Борисі їй подобалося все — і сильні руки, і суто чоловіча манера висловлювання, і його здатність вирішувати проблеми, і навіть вірність мертвій дружині, хоч раніше вона не могла цього визнати. І плакала зараз тому, що не могла його побачити.
Сонце повільно котилося через небозвід, мабуть, золотоголовий Ра вирішив затягнути муки людей, змучивши спекою. Але для більшості селян то був чудовий привід поратися коло сіна. Господаря видно здалеку — завжди метушиться, завжди пильнує господарство. Така його доля. Тереза ніколи нічим не переймалася. Тепер зрозуміла чому.
Споконвіку людство ділиться на дві категорії — люди, що вирішують справи матеріальні, та духівники — їх праця незрима, вони не допускають до власних таємниць, і якщо вони можуть зрозуміти тих, інших, то матеріалісти навідріз відмовляються осягнути справу «диваків».
Ніхто й не помітить зникнення ще одного дивака. Ніхто у світі не засумує за ним. Одна лише дівчина згадає і заплаче, можливо, колись навіть розповість своїм дітям, що був такий дивак.
Ввечері, коли стемніло, Тереза вже й не сподівалася на прихід коханого. Вона лежала на ліжку, скрутившись калачиком, і чекала, що разом з темрявою прийде ВОНО — мертве і безжалісне. Вона не сумнівалася, що коли-небудь настане мить його приходу. Вона потрібна ЙОМУ. Невідомо для чого, але потрібна.
Коли відчинилися двері в спальню, Тереза заплющила на мить очі, аби не бачити того, що прийшло по неї… А потім почула голос Бориса:
— Мені не вдалося. Потрібне тіло. Те саме тіло.
Вона не розбирала змісту. Видих злився із зойком радості — так щиро вона в житті ще не раділа. Сама не осягала, що зістрибнула з ліжка. Кинулася на шию Борису і почала жадібно його цілувати. Він не противився, навпаки — з такою ж жадібністю відповідав на її цілунки і за мить навіть перейняв ініціативу на себе.
Тільки один раз вона зупинилася, щоб сказати:
— Я знайшла свою квітку, Борисе.
І він усе зрозумів.
Він був лагідним, ніжним, пестливим, більше зважав на її відчуття, ніж на власні. її тіло з особливим трепетом відповідало на кожну ласку і поцілунок. Здавалося, так солодко ще не було ніколи…
Під ранок, коли Борис заснув, а вона пригорнулася до нього, раптом прийшло усвідомлення, що вже ніколи не зможе бути з Валентином.
По суті, вона сама запропонувала себе Борису, і будь-який інший уже б зневажав її. Але не він. Таких слів про кохання вона ще ніколи не чула і ніколи не відчувала стільки ніжності у дотику.
Вона хотіла бути з ним завжди.
…а під вікнами оселі, де ніжилися в обіймах закохані, стояла юна дівчина, так схожа на Жасмін, обійняла себе руками, і з очей нестримно текли сльози…
Вона прокинулася о дев'ятій ранку, Бориса вже не було. Раніше любила, коли Валентин покидав її в ліжку, це давало змогу поніжитися і розслабитися без його присутності. Але Бориса вона хотіла бачити, відчувати, хотіла лягти йому на груди, ніжно поцілувати в шию, прошепотіти якусь нісенітницю. І він обов'язково сказав би «кохаю».
Дивно, ні вчора на шляху до Львова, ні ввечері, коли кохалися біля каміна, він не говорив, що планує відлучитися. Справ більше немає, він, з його досвідом і знанними, не може втихомирити Духа, і залишається тільки спостерігати за розвитком подій. Але одне все ж пообіцяв Терезі:
— Я ніколи не віддам тебе ніякій силі, ти будеш щаслива, станеш відомою художницею і… — і не договорив.
А даремно Тереза не дозволила йому сказати ті слова… затуливши поцілунком вуста. Він хотів сказати, що з Валентином їй буде добре…
Але це було по дорозі додому на невеличкій заправці, коли зайшли в магазин купити води і чогось поїсти. Тоді ще Тереза пустувала, мов маленька дитина. Вона була повною протилежністю Діні — завжди цілеспрямованій і непохитній, яка при своїй зовнішній тендітності мала натуру сильну і далекосяжну.
А поки доїхали до будинку, вже й не виникало бажання говорити про Валентина. Хто він такий, щоб забрати Терезу? Чи зможе він любити її все життя, не зрадити і забезпечити всім необхідним? Відповідь очевидна. Хіба що останнє. Але він, Борис, теж зможе відгородити Терезу від фінансових проблем, і не тільки. Чому він має віддавати комусь кохану людину, коли доля йому вдруге дає шанс знайти щастя? Це така рідкість, і він не сподівався на таку велику Божу милість. Вчора, при світлі каміна, коли він годував її скибочками персика і вона сказала, що персик такий солодкий, мов його кохання, Борис вирішив боротися за неї, вже не тільки з демоном, але й з Валентином.
Залишилося тільки одне, що не давало спокою, — клятва, що її він дав Діні. Поклявся на крові, що вічно кохатиме її одну і помститься. Не зміг помститися — треба бути Богом чи хоча б ангелом, а він тільки людина. Та й з почуттями не вийшло — зустрів іншу. Подвійна зрада. Мертві такого не вибачають.
Але Діна повинна зрозуміти. Вона завжди відрізнялася від інших жінок неабиякою мудрістю. Тож коли Тереза під ранок заснула на його плечі, вкрившись ковдрою, виникло єдине правильне рішення — попросити в Діни пробачення і все пояснити. Свято віруючи, що там, у могилі, Діна чує його, він вирішив зранку відвідати її вічну домівку.
Яким же улюбленим став будинок Бориса! Навіть розкішний батьківський особняк і власна квартира не були такими рідними, як ця оселя, в яку запропонував переселитися коханий.
Його відсутність була якоюсь недоречною. їй не хотілося снідати самій.
Накинувши той самий махровий халат, спустилася в кухню, увімкнула електрочайник і заглянула у величенький сніжно-білий холодильник. Все, що хочеш, навіть готувати не треба — і вуджене м'ясо, і рулети, і напівфабрикати, які варто лише розігріти в мікрохвильовій печі. На противагу її холодильнику — тут цілий магазин.
Але нічого не хочеться.
Взяла з полички рум'яний червоненький персик і з насолодою надкусила його, відразу пригадалася сценка біля каміна, і тиха усмішка заполонила губи.
Поснідала справді по-англійськи, крім персика вмістилася лише кава, та й то невеличка чашка.
Радіо сповіщало останні новини, що трапилися у світі, час від часу перериваючи трагічні повідомлення недоречною веселою музичною заставкою. Для цього світу це норма, хіба можна придумати щось інше? І Тереза, як і тисячі інших людей, не вельми задумувалася над скоромовками дикторів. Хтось черговий раз пророкував загибель світу — як завжди протягом віків; десь пішли мільярди на вирощення клона вівці в пробірці, а десь тисячами вимирали люди від голоду і примітивних вірусів, бо економічна війна забрала в них усе. їм хоч би один мільярд з тих, що віддали вівці.
