ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА - Смолич Юрий Корнеевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗

“ЩЕ, ЩЕ І ЩЕ РУКА МОСКВИ!”

В самій інформації коротко переповідався процес інциденту: виступ Нен-Сагора, реагування залу, ганебний вискок (газети саме так висловлювалися) місіс Ліліан, але ні словом не згадувалося про суть самого виступу Нен-Сагора, про тези його доповіді, про сенс його наукових винаходів і пропозицій. Кореспонденти газет виправдувалися браком місця і обіцяли про все це найдокладніше подати в ранішніх виданнях. Лише мимохідь згадувалося де-не-де в обуреній саркастичній формі про низьке походження лікаря Нен-Сагора і про те, що кров його батьків таки виказала себе в науковій теорії нащадків. В одній газеті недвозначно писалося про те, що своєю науковою гіпотезою (цей вислів, певна річ, писався в лапках) божевільний індус Нен-Сагор не хотів нічого іншого, як спропагувати ветху єресь злочинної секти індійських чи то вогнепоклонників, чи то сонцепоклонників. Але найбільше приділяли місця газети, певна річ, скандальній заяві самого Нен-Сагора та його онуки, в якій вони неприховано заявили свої симпатії до східного варвара. Зміст цієї заяви також не переказувався, лише коментувався здогадами про шляхи зв’язку між лікарем Нен-Сагором та радянським торгпредством, про революцію в Індії та її “залежність” від Москви.

Соціалістичний листок, куди подав інформацію Джералд Вейс, дав своїй інформації інший заголовок. Він назвав її так: “Підозріле єднання чистої науки з нечистою політикою”. Крім усіх інших відомостей, аналогічних до таких же і в інших газетах, соціалістичний листок нагадував про те, що маєток лікаря Нен-Сагора в Північному Індостані — Нурі знаходиться надто близько від радянських кордонів. Соціалістичний листок, як і личить “соціалістичному” листкові, закликав військове міністерство й інтелідженс сервіс [5] бути пильними…

Місіс Ліліан не читала вечірніх газет. Пообідавши, вона сіла до бювара й написала довгого листа. Листа вона заадресувала Ансарі Манаті, її чоловікові, в Пешавар. “До швидкого побачення, друже”, - закінчувала вона свого листа.

Після того місіс Ліліан загасила світло і, зібравшися лягти тут-таки, в приймальні діда, зазирнула спочатку у його спальню.

Старий лікар Нен-Сагор не спав. Він лежав горілиць і широкими очима дивився в стелю, його вісімдесят четвертий рік глибоко вирізбився на худому, смуглявому і досі майже молодому обличчі.

Точно о десятій Джесі, служниця при номері лікаря Нен-Сагора, подзвонила до місіс Ліліан.

— Місіс, — сказала вона, — у вестибюлі готелю цілий натовп чекає на згоду сера Нен-Сагора побалакати з ним. Накажете принести до вас картки чи вийдете до відвідувачів самі?

— Принесіть картки, Джесі, - відповіла місіс Ліліан.

Джесі негайно прийшла з книгою для відвідувачів. Місіс Ліліан розгорнула сьогоднішню сторінку. На сторінці було сорок три записи.

“Ого! — подумала місіс Ліліан, — а я вже гадала, що більше ніколи ні одного запису не буде в приймальній книзі дому Нен-Сагорів. “Темпора мутантур” — стара Англія зраджує себе”.

Вона присунула книжку до себе і почала серед ряботиння прізвищ шукати друзів.

Перші тридцять дев’ять записів були дуже подібні один до одного: за кожним, прізвищем стояла ще назва якогось видання чи газетного агентства. Це тридцять дев’ять репортерів, у порядку живої черги, добивалися бачити лікаря Нен-Сагора або місіс Ліліан Нен-Сагор. “У справах преси” — дописано було до кожного запису. Місіс Ліліан проминула їх усіх гуртом. Сороковим був записаний кравець Нен-Сагора, він прийшов одержати на свої рахунки: дійшлий брюкмахер уже прочув про події вчорашнього дня і не хотів рискувати своїм заробітком, він мав досвід на оскандалених джентльменах.

— Передайте йому, — сказала місіс Ліліан, відраховуючи Джесі з свого портмоне всю суму, проставлену в рахунках.

— Стривайте, Джесі, - спинила її місіс Ліліан, коли Джесі рушила до дверей, — сорок перший тут швець, він також прийшов по гроші. Передайте і йому.

Місіс Ліліан відрахувала ще грошей і повернулася до книги.

Сорок другим був записаний містер Конрад Каней, поставщик хімікалій і агент торгового дому “Вебл, Ульман і Каней у Лондоні”. Він прийшов з договорами й векселями Тооговий дім “Вебл, Ульман і Каней” постійно постачав матеріал в Нурі.

- І цей злякався, — посміхнулася місіс Ліліан. — Джесі, ви попросите містера Канея почекати у вестибюлі десять хвилин: я прийму його сама.

Нарешті, сорок третім і останнім був записаний сер Ів Монтеві, перший і генеральний секретар Королівського медичного товариства, “разом з шостим секретарем, Альбертом Сю, — стояло в дужках, — у справах обох сторін”. Місіс Ліліан на мить замислилася над підписом сера Іва Монтеві.

— Вони прийшли повернути мені й дідові наші членські візи…

І місіс Ліліан звелася.

— Джесі, скажіть серові Івові Монтеві, що не далі як за десять хвилин сер Нен-Сагор буде до послуг. Попросіть сера Іва Монтеві прийти сюди.

Після цього місіс Ліліан взяла вранішні газети.

Ось що писав “Таймс”:

“Вчорашній скандал у Королівському медичному товаристві збудоражив цілий науковий світ. Сьогодні вранці наша редакція одержала понад триста листів від славних діячів науки з протестом проти ганебного й зрадницького виступу індуського знахаря Нен-Сагора. Наукова громада з обуренням викреслює із своїх списків комінтернівського запроданця, що нечесним шляхом проліз був у чесні кола славетного Королівського товариства медиків”.

Це було все.

В “Дейлі телеграф” місіс Ліліан знайшла ще інформацію про те, що божевільні ворожбитські Сагорові ідеї зустріті були на засіданні гомеричним реготом усіх зборів, його безглузді гіпотези й висновки доводять тільки одне, що громадянин Сагор взагалі не лікар і шість десятків літ тільки дурив суспільність, шахрайськи пролізши в члени медичного товариства.

Приблизно те саме було ще в півдесятку вранішніх видань. Всі вони дуже охоче натякали на якесь темне минуле лікаря Нен-Сагора, робили здогади про його зв’язки з революційними колами, з робітничою опозицією, комуністами й анархістами, інші — навіть з кримінальним елементом. Але жодна з газет не згадувала й півсловом про суть самої наукової доповіді Нен-Сагора, її постулатів. Нен-Сагора ганьбили й чорнили перед усім світом за його нібито зрадницьку заяву, але ні цієї заяви, ані, головне, матеріалів, що на їх підставі лікар Нен-Сагор зробив цю заяву — його наукових висновків, — жодна з газет не подавала.

Це було зрозуміло. Видавці потурбувались викреслити переказ наукової теорії Нен-Сагора, справедливо побоюючись, що, перечитавши її, і найгірший дурень королівства може самохіть дійти тих політичних висновків, що їх дійшов тихий і, за всіма попередніми ознаками, аполітичний лікар у далекій Індії.

Про місіс Ліліан газети висловлювалися ще стриманіше. “Таймс” і зовсім обережно, навіть благородно, оцінював її виступ. Кореспондент газети “Таймс” в тонах глибокого жалкування писав про те, що Лондон добре знає гарячу, експансивну й не завжди стриману вдачу цієї популярної і навіть модної лікарки. Її нестримні й трохи навіть скандальні виступи минулих років проти свого ж діда з його науковою теорією — тому найкращий доказ. Певна річ, що ці ж таки виступи можуть промовляти лише на користь місіс Ліліан, реабілітуючи її перед науковим світом: кожному ж джентльменові зрозуміло, що, бувши і лишаючись запеклим ворогом дідових знахарських теорій, місіс Ліліан на цей раз виступала на оборону дідової доповіді тільки через свою експансивність та через глибокі родинні почуття, — в родинному засліпленні воліючи будь-як затушкувати скандальний виступ свого діда. Певна річ, що й ганебної підтримки зрадницької політичної заяви Нен-Сагора місіс Ліліан допустилася тільки в тому ж родинному засліпленні…

Місіс Ліліан розгнівано зім’яла зошит газети і жбурнула його додолу.

Але інші газети не посідали такої доброзичливої позиції до місіс Ліліан. Вони ганьбили її поруч із дідом, і називали знахаркою, шахраєм і запроданцем. Місіс Ліліан з більшим душевним спокоєм перечитала ці побрехеньки. Вони навіть розважили її і дещо звеселили.