Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Ужасы и мистика » Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗

Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗. Жанр: Ужасы и мистика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Хотілося помститися за двох — за себе і за маму. Боже, як хотілося помститися!

Потім найняв якогось Дарсова. Сакрала абсолютно не хвилювало, чи станеться з нею щось у темних підземних лабіринтах з крижаною водою.

Це означало лише закінчення гри.

Але так не цікаво. І він підсилає свою суперакторку Рому. «Рятівницю», що вивела з лабіринтів. За планом, Рома годує її легендою-брехнею задля виключення сумнівів у реальності подій. Скоти!

Як можна вчинити так із живою людиною? В голову не кладеться!

Тереза підсвідомо натиснула на газ, від чого авто додало швидкості, долаючи погано видимий шлях. Щітки не встигали зливати зі скла небесну воду, і залишалося тільки молитися, щоб на шосе не з'явилася людина.

Але ж яким добреньким прикидався! Такі красиві казочки розповідав. Особливо запам'яталася ота — про квіти й кохання. Талановитий катюга.

— Гадина, — процідила Тереза, забираючи з очей пасмо волосся.

Унікальний психолог. Залякав так, що повірила в неможливе. Духи, демони. Навіть повірила в переслідування одним із них. А сам виконував роль рятівника. Фу, як гидко, вона сама себе йому запропонувала, цілувала, запросила в ліжко…

Нудотна огида клубком підійшла до горла.

Батько. Навряд чи він сам помер. Без Сакрала тут не минулося. Без сумніву, щось утнув!

— Відімщу, — шепотіла Тереза. — За всіх відімщу!

У нього, мабуть, були дуже оригінальні плани на майбутнє. Але десь проколовся. Не врахував Валентина. Недооцінив його Сакрал. Думав, всі такі дурні, як він мудрий.

Холодний гострий розум, мов саме лезо. Він хворий. Одружитися на Діні, щоб убити її? Хто ще може до такого додуматися, як не Сакрал? Діні не пощастило — у неї не було Валентина!

Треба придумати, як врятуватися від Сакрала. Хто попереджений, той озброєний.

Тереза сама не тямила, чому іде до Межі. Мабуть, гнало серце, бажаючи отримати останнє підтвердження. А розум питав: «Може, Сакрал уже все прорахував, і поведінку Валентина в тому числі, а тепер просто чекає там — за Межею…»

* * *

Щойно отримавши справжню адресу Бориса Сокольського, Валентин відразу помчав за наданими координатами. Сергій обіцяв під'їхати з хлопцями і настирливо просив почекати на решту, не йти одному в будинок маніяка. Але хіба можна спокійнісінько чекати під ворітьми, — адже це значить важити життям Терези.

Ну, і куди вона помчала?!

Цілісінький день просидів у неї на квартирі і, лише коли стемніло, нарешті зрозумів, що вона не прийде. Мабуть, у Сакрала. Вона кохає його. А коли кохаєш, так сліпо віриш людині!

Іноді довіра позбавляє життя…

Ризикувати так заради грошей старого Януша? А може, отой малесенький черв'ячок усередині — це все ж таки любов, а не сумління?

Ворота і височенький паркан, що оточував будинок Сакрала, здавалися аж занадто надійними. Пройти можна, але доведеться помордуватися. Жаль, слабкі місця диво-огорожі ховала ніч і тут вона зіграла проти Валентина. Обійшовши добру половину периметра, Валентин таки знайшов слабинку. Біля самого паркана стояв великий старий смітник без дна, давно порослий травою та лопухами, але, дякуючи Богу, міг правити за драбину, чи за трамплін, аби зміг подолати перешкоду.

Валентин, що не звик до таких подвигів, учепився в цемент паркана, спробував підтягнутися і врешті виліз на смітник, тоді видряпався на паркан і зістрибнув на подвір'я.

Відразу оцінив, що Сакрал володіє неабиякими коштами. Тереза не могла зазіхнути на менше. І звідки, не маючи бізнесу? Може, це кошти жертв? Якщо він вибирає багатеньких, то з Терезою не помилився. Саме тому і хотів одружитися. Отже, для Сакрала вбивство не лише насолода, а й непоганий заробіток.

Пройшовши в темряві між насаджень, Валентин вийшов на алейку. Господар був удома, але явно збирався в дорогу. І то далеко, бо пакував в «Ніссан» багато речей.

Поклавши в авто наступну сумку, Борис знову побіг до будинку, двері якого були відчинені навстіж. Валентин пішов слідом.

Сакрал його не помітив, але, мабуть, відчув погляд у спину. Стояв в одній із кімнат, спаковував якісь гострі залізяки в чохли і скручував усе в купу. Квапився. Щось не виходило, нервувався, а потім раптом завмер і озирнувся на Валентина.

— Цікаво, а що роблять отими гострими прутами, Сакрале? — спитав Валентин, вказуючи на розкидані по дивану залізяки.

Та, схоже, Сакрала більше хвилювали розгорнуті на столі книжки та розкидані аркуші. Він тихо, неприродно спокійно підійшов до столу і позгрібав записи.

— Добрі люди без запрошення не заходять.

— Добрі люди не розкидають по хаті знаряддя вбивства.

Прищурений погляд Сакрала метнувся на непроханого гостя.

— Валентине, не заважай мені.

— Ти знаєш, як мене звати? — протягнув Валентин.

— Вона моя, розумієш? Не ставай у мене на шляху.

— Так просто? А де чарівне слово «будь ласка»?

— Будь ласка.

Валентин розреготався. Але то був істеричний сміх. Досі він не мав справи з хворими і не мав уяви, що так просто можна попросити дозволу на вбивство. Від нервового напруження губи затремтіли, і Валентин несвідомо потягнувся за схованим під піджаком пістолетом.

— Сакрале, де Тереза?

— Я збираюся до неї. Все буде гаразд.

— Ти вмієш заспокоювати.

Неспокійний вигляд Сакрала бентежив, він нервувався і вочевидь дуже поспішав. Аж надто. Рухи стали різкими, коли все ж таки почав пакувати книжки в сумки.

— Де моя наречена, Сакрале? — не витримав Валентин.

— Забудь про неї. Знайди собі іншу ляльку.

— Вона для тебе лялька.

— Ні, вона жінка, яку я кохаю і якій потрібний!

— А з чого ти взяв, що ти їй зараз потрібний?!

— Діна сказала, що…

— Діна?! — вражено вигукнув Валентин. — Ти хоч чуєш себе збоку? Тобі мертва дружина щось розповідає, так?!

Сакрал похитав головою, мовляв, нічого ти не зрозумієш, і, схопивши залізного прута з дивану, пригрозив.

— Згинь, мені треба до неї, бо буде пізно. Ти нічого зараз не зрозумієш. Якщо хочеш, поясню пізніше. В мене немає часу!

Але у відповідь на прохання в руках у Валентина з'явився пістолет. Нервове напруження сягнуло апогею, і як тільки Сакрал рвонувся вбік, пролунав постріл і краплини його крові обросили Валентинове обличчя.

* * *

Лило, мов із відра. Дороги практично не видно, і щітки вже більше заважали, ніж допомагали. Світло фар ледь пробивало темряву і воду, а нога все тиснула і тиснула на газ. Це допомагало розслабитися. Тим паче, що який ідіот додумається їхати в таку негоду в Карпати чи повертатися звідти. І яким же було здивування, коли на шляху, прямо на шосе, раптом з'явився силует людини. Жіночий силует, на швидкості неможливо розгледіти хто, але в образі вбачалося щось знайоме. Особа не збиралася сходити з дороги, і гальмівного шляху ледь вистачило, аби не збити її машиною. Може, кілька сантиметрів залишилося до ніг промоклої під зливою Роми-Жасмін, коли авто зупинилося.

— Про вовка промовка, а вовк і в двері, — прошепотіла Тереза, сидячи за кермом авто і вдивляючись у розмитий силует.

А раптом вона теж маніячка, напарниця Сакрала?

Мабуть, Сакрал таки все прорахував.

Попід шкірою пройшов мороз. Рома і гадки не мала відходити геть. Стояла під зливою, мокра і незворушна, і вдивлялася в Терезу довгим рівним поглядом. Хоч би на мить сплющила очі.

Перемкнувши коробку передач, Тереза спробувала від'їхати назад. Рома пішла слідом.

— Терезо! — покликала вона. — Терезо, послухай!

Певно, так би й бігла далі, якби Тереза не зупинила машину. Впускати в салон «Жасмін» не хотілося. Вийти самій чи що?

Краплі зливи виявилися холодними-холоднючими, і як ота Рома стоїть стільки часу незворушно?

— Чого тобі? — різко спитала Тереза і відчула, як ураз на ній намокає одяг.

— Мене просив Борис…

— Ти маєш на увазі Сакрала?

Ромині очі від здивування розплющилися ширше.

— Авжеж знаю, — відповіла на німе питання Тереза. — А ти, напевно, разом з ним?

Перейти на страницу:

Хомин Iрина читать все книги автора по порядку

Хомин Iрина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Сакрал отзывы

Отзывы читателей о книге Сакрал, автор: Хомин Iрина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*