Мертва зона - Кінг Стівен (читать книги полностью .TXT) 📗
— Тоді й ти постав, — мовив Джонні до Сейри і дав їй одну із своїх дев’яти монет, складених стовпчиком.
Трохи повагавшись, вона поклала її на 21. Як сповіщав напис на дошці, чистий виграш на окремі номери становив десять до одного.
— А ви й далі на свій сектор, юначе?
Джонні поглянув на стовпчик з восьми двадцятип’ятицентовиків, що стояв на кону, тоді знову потер рукою чоло, так наче в нього починався головний біль. І раптом згріб з дошки монети й побряжчав ними між стулених долонь.
— Ні. Крутніть для дами. Я подивлюся.
Сейра здивовано позирнула на нього.
— Джонні, ти чого?
Він знизав плечима.
— Та так, просто передчуття.
Хазяїн закотив очі, немов хотів сказати: «Боже, дай мені сили знести цих дурнів», — і знову запустив своє колесо. Воно покрутилося, сповільнило оберти й стало. На двох нулях.
— Свій номерочок, свій номерочок, — проспівав хазяїн, і Сейрин двадцятип’ятицентовик зник у кишені його фартуха.
— Так чесно, Джонні? — ображено спитала Сейра.
— Нуль і два нулі — номери на користь закладу.
— То ти хитрий — свої гроші забрав.
— Виходить, так.
— Ну що, крутитимем далі чи я піду пити каву?
— Крутіть, — сказав Джонні й поставив свої монети двома стовпчиками по чотири на третій сектор.
Поки колесо дзижчало в своєму замкнутому кільці з лампочок, Сейра, не зводячи з нього очей, запитала в Джонні:
— І скільки прибутку може дати такий заклад за вечір?
Тим часом до підлітків, що спостерігали гру, приєдналося четверо дорослих — два чоловіки й дві жінки.
Кремезний чолов’яга, що мав вигляд робітника-будівельника, сказав:
— Десь від п’ятисот до семисот доларів. Хазяїн колеса знову закотив очі догори.
— Е, чоловіче, якби ж то…
— Ну, нема чого прибіднятися, — урвав його чолов’яга, схожий на будівельника. — Років двадцять тому я сам працював у такому закладі. П’ять-сім сотень за вечір, а в суботу дві тисячі за іграшку. І то крутячи чесно, без усяких штук.
Джонні вів очима за колесом, яке оберталося вже досить повільно, так що можна було розрізнити окремі номери. Промайнув нуль, два нулі, повільніше — перший сектор, ще повільніше — другий.
— Завеликий розгін, — обізвався один з підлітків.
— Постривай, — мовив Джонні якимсь не своїм голосом.
Сейра поглянула на нього. Його приємне довгасте обличчя було тепер дивно напружене, голубі очі потемніли, стали далекі й відчужені.
Колесо зупинилося на 30 і завмерло.
— Велика гра, зисковна гра, — скрушно проспівав хазяїн.
Невеликий гурт позаду Джонні та Сейри захоплено охнув. Чолов’яга, схожий на будівельника, ляснув Джонні по спині, так що той аж похитнувся. Хазяїн сягнув рукою під прилавок, дістав із сигарної коробки чотири срібних долари й поклав їх поруч з вісьмома двадцятип’ятицентовиками Джонні.
— Годі вже? — спитала Сейра.
— Ще один раз, — відказав Джонні. — Якщо виграю, цей добродій відшкодує нам ярмаркові витрати і твій бензин. А програю — ми втратимо всього пів-долара чи близько того.
— Гей-гей, налітай! — проспівав хазяїн. Він уже збадьорився і знову заторохтів: — Ставте куди кому до вподоби. І ви там ззаду, приставайте до гри. Цей спорт не для глядачів. Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться!
Чолов’яга, схожий на будівельника, й двоє підлітків ступили вперед і стали поряд із Джонні та Сейрою. Підлітки, пошепотівшись, назбирали по кишенях пів-долара дрібняками й поставили на другий сектор. Схожий на будівельника чолов’яга, що назвався Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з позначкою «чіт».
— А ви, юначе? — звернувся хазяїн до Джонні. — Залишаєте все на місці?
— Так, — відповів Джонні.
— Ой містере, — сказав один з підлітків, — спокушаєте долю.
— Та мабуть, — відказав Джонні, і Сейра всміхнулася до нього.
Бернгардт пильно подивився на Джонні й раптом пересунув свій долар на його третій сектор.
— Е, будь що буде, — зітхнув підліток, котрий сказав, що Джонні спокушає долю, і переклав туди ж таки п’ятдесят центів, що їх нашкрябав разом з приятелем.
— Усі яєчка в одному кошичку, — проспівав хазяїн. — То така ваша воля?
Гравці мовчки стояли на своєму. До гурту споглядачів прибилися два ярмаркові різнороби, один із них з подружкою, і тепер у напівтемній алеї перед Колесом Фортуни скупчилося чималеньке товариство. Хазяїн чимдуж крутнув колесо. Дванадцять пар очей спостерігали, як воно обертається. Та невдовзі Сейра впіймала себе на тому, що знов дивиться на Джонні, й подумала, яке чудне в нього обличчя в цьому ясному, та водночас і трохи примарному світлі. І їй знов пригадалася та маска — Джекіл і Хайд, чіт і нечіт. У животі щось знову перевернулось, і вона відчула легку млість. Колесо уповільнило свій кругообіг і почало поклацувати. Підлітки закричали, підганяючи його далі.
— Ну ще трохи, любеньке, — примовляв і Стів Бернгардт. — Ще, ще далі, дорогеньке.
Колесо, повільно клацаючи, дійшло до третього сектора й спинилося на 24. З усіх горлянок вихопився радісний крик:
— Ти виграв, Джонні, виграв!
Хазяїн похмуро свиснув крізь зуби й виплатив виграші. Долар підліткам, два — Бернгардтові, десятку і два долари — Джонні. Тепер на кону перед Джонні лежало вісімнадцять доларів.
— Велика гра, зисковна гра. Гей-гей, налітай! Ще разочок, друже? Сьогодні колесо тебе любить.
Джонні подивився на Сейру.
— Як хочеш, Джонні, — сказала вона, але раптом відчула якийсь неспокій.
— Давайте, містере, — підбурював Джонні підліток із значком Джіммі Хендрікса. — Це ж така втіха — бачити, як ви його обдираєте.
— Гаразд, — мовив Джонні. — Останній раз.
— Ставте куди кому до вподоби…
Усі втупили очі в Джонні, а він стояв, замислено потираючи чоло. Його звичайно добродушне обличчя було тепер серйозне і зосереджене. Він дивився на колесо в облямівці лампочок, і пальці його невпинно ковзали по гладенькій шкірі над правою бровою.
— На місці, — мовив він зрештою.
З гурту споглядачів долинуло збуджене шепотіння.
— Ой, містере, це ви вже дражните долю.
— Розходився, — невпевнено сказав Бернгардт. Тоді озирнувся на дружину, але та лише знизала плечима, даючи зрозуміти, що все це для неї незбагненна річ. — Ет, де наше не пропадало, і я туди ж.
Підліток із значком поглянув на свого приятеля, і той здвигнув плечима й кивнув головою.
— Гаразд, — мовив перший, обертаючись до хазяїна. — І ми теж.
Колесо закрутилося. Сейра чула, як позаду один з різноробів заклався на п’ять доларів, що третій сектор більше не випаде. У животі в неї знову завирувало, але цього разу так не минуло, а щось там і далі переверталось, аж поки вона збагнула, що їй стає погано. На обличчі в неї проступив холодний піт.
Колесо, спиняючись, почало клацати на першому секторові, і один із підлітків аж руками махнув із злості. Проте нікуди не пішов. Колесо проклацало повз 11, 12, 13. Хазяїн нарешті повеселішав. Цок, цок, цок — 14, 15, 16.
— Ти диви, йде далі, — мовив Бернгардт. Голос його звучав уважено.
Хазяїн дивився на своє колесо так, наче от-от ладен був кинутись і зупинити його. А колесо вже відклацало 20, 21 і врешті спинилося на позначці 22.
І знову в натовпі глядачів, який тим часом зріс чоловік до двадцяти, розлігся переможний крик. Здавалося, всі, хто ще був на ярмарку, зійшлися сюди. Сейра наче здалеку почула, як різнороб, що програв свій заклад, віддаючи гроші, пробурчав: «Таким бісовим дурням завжди ведеться». У голові в неї стугоніло. Аж раптом і ноги стали наче ватяні, усі м’язи дрібно тремтіли й не корилися їй. Вона закліпала очима, та від того їй тільки запаморочилось у голові й до горла підступила нудота. Весь світ гойднувся і похилився, так наче вона й досі була на круговерті, а тоді поволі став на місце.
То я з’їла несвіжу сосиску, пригнічено подумала вона. Оце тобі, Сейро, розплата за щасливий вечір на провінційному ярмарку.
— Гей-гей, налітай, — промовив хазяїн колеса без особливого завзяття й роздав виграші.
