Дефіляда в Москві - Кожелянко Василь (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
ТРОХИ ІСТОРІЇ
1972 року в Київському видавництві «Українська школа» вийшло п'яте видання посібника для 9-10 класів «Історія України. За редакцією професора Ф.Оленя». Там є розділ «Україна в роки Великої Визвольної війни». На жаль, до наших рук потрапив лише початок цього розділу «Україна у період відступу і оборонних боїв Червоної армії». Решта розділу, як і цього підручника назагал, щезла безслідно в умовах сумного існування непотрібної книжки по сільських садибах при наявності відсутности вітчизняного туалетного паперу. А може, ту решту спіткала краща доля. І добре висохлі легкозаймисті листочки, списані історичними викладами об'єктивного професора Оленя, просто пішли на розпал селянських грубок. Цього ніхто не знає. Але дещиця збереглась, і гріх би її не навести у цьому правдивому дослідженні. Отже: Мобілізація українського народу на боротьбу з ворогом
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Совєтську країну. Німецькі фашисти мали на меті знищити соціалістичний лад і перетворити совєтських людей на рабів німецьких імперіалістів. Відповідно до розробленого плану ударні фашистські угруповання розгорнули навальний наступ «Північ» — у напрямі на Ленінград, «Центр» — на Москву, «Південь» — на Київ. Жорстокі бої почались на всьому західному кордоні. Радянські війська трохи стримували противника в районі Львова, Рівного, Луцька. Але під тиском переважаючих сил ворога Червона армія змушена була відступити. 30 червня у Львові було проголошено відновлення Української Держави, вождь ОУН Степан Бандера доручив Ярославу Стецькові сформувати уряд.
Військовим міністром було призначено Романа Шухевича, який розпочав розбудову Українського війська.
Захопивши всю Західну Европу з її економічними ресурсами, фашистська Німеччина мала потужнішу воєнно-промислову базу, ніж Україна. Вона перебудувала на військовий лад усю свою економіку задовго до Другої світової війни і мала вже значний досвід ведення сучасної війни. З першого дня кампанії разом із Німеччиною воювали Італія, Фінляндія, Угорщина та Румунія, а також допомагали їй Японія, Еспанія, Болгарія і Туреччина. Україна ж оголосила війну Совєтському Союзу 3 липня 1941 року.
Економіка СССР, в яку до 30 червня входила й Україна, була підпорядкована інтересам мирного будівництва. Хоча в нашій країні й була могутня воєнна промисловість, технічне оснащення Українського війська ще тільки налагоджувалось.
Для швидкої мобілізації всіх сил було створено Державний Комітет Оборони, в руках якого зосереджувалась уся повнота влади в країні.
Народне господарство, робота партійних, державних і громадських організацій за умов війни перебудувалися для обслуговування фронту. Провід ОУН закликав український народ самовіддано здобувати кожну п'ядь рідної землі. Разом із союзними народами Антикомінтернівського пакту на війну з Союзом ССР піднявся й український народ.
Під загрозою ворожої окупації евакуювались на схід найважливіші промислові підприємства України. ЦК КП(б)У створював підпільні обкоми, райкоми партії, комсомольські організації. Одночасно формувалися партизанські загони, закладалися бази зброї і продовольства. Новостворена Національна Ґвардія України успішно запобігала евакуації промислових підприємств, викривала підпільні обкоми, роззброювала партизанські банди.
На початку липня передові частини союзницьких сил прорвалися до Києва. Ще задовго до наступу цих військ комуністичні керівники під конвоєм військ НКВД зігнали 160 тисяч киян споруджувати укріплення навколо міста.
Після тяжких боїв опір ворога був зломлений. Тут поряд із німецькими військами відзначалися в боях загони українських ополченців. В особливо запеклих серпневих боях винятковий героїзм виявила повітрянодесантна бриґада на чолі з О. Родимчуком, козацький загін «Перемога або смерть» під командуванням старого націоналіста С. Трепети, козацький курінь на чолі з Б. Буровиком, сформований із юних пластунів Донбасу.
Після того, як останні частини радянських військ утекли з міста, союзники 19 серпня урочисто ввійшли в Київ. Першими в звитяжному марші йшли частини військ спеціального призначення Українського війська.
Вічно живою і хвилюючою подією ввійшло в історію нашої країни взяття Києва. Указом Президії Верховної Ради України столиці України присвоєно почесне звання міста-звитяжця, на відзнаку цієї звитяги було встановлено медаль «За відродження Києва».
На початку серпня розгорнулись бої на одеському напрямі, де наступали 18 румунських дивізій, підсилених німецько-фашистськими військами. Одесу захищала Окрема Приморська армія, підтримана Червоноармійським військовим флотом. Постачати місту озброєння, боєприпаси, поповнення військ і продовольство можна було тільки морем, тому постала потреба створити українські Військово-морські сили. Під конвоєм сил НКВД більш як 100 тисяч жителів Одеси споруджувало оборонні укріплення.
Під Одесою бойове хрещення отримали літаки українських Військово-повітряних сил, які 360 разів бомбардували позиції комуністичних військ. Невмирущою славою вкрив себе полк морської піхоти під командуванням Я. Осипенка. Півтисячі ворожих солдатів знищила кулеметниця Н. Ниленко, влучно вціляла у сталінців снайпер Н. Павленко. Десант, висаджений із кораблів українського Чорноморського флоту біля Одеси, знищив 6 тисяч сталінських солдатів.
У боях під Одесою вороги втратили близько 200 тисяч осіб убитими й пораненими, а також багато техніки. 16 серпня совєтські війська було вщент розбито, й українські, румунські та німецькі звитяжні полки ввійшли в Одесу. Це розчистило шлях на Крим, Донбас і Кавказ.
Під час запеклих боїв загинули командувач Південно-Східною групою українських військ генерал-хорунжий Д. Прямоніс, член Проводу ОУН М. Берштейненко. Восени союзні війська визволили всю Україну, деякий опір чинив лише обложений Севастопіль. В Україні ще влітку сталінські опричники зустріли масовий опір українського народу. Робітники відмовлялись працювати на сталінський режим, селяни ухилялись від сплати податків і поставок продовольства, ремонту доріг, мостів.
