Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

Так . Я вас зрозуміла Дмитро Олексійович. – Я сподіваюсь, що сказала це з достоїнством, якого явно не відчувала. У нього став якийсь розгублений вираз обличчя. Видно не повірив в своє щастя. – До зустрічі на роботі. – І я швидко вискочила з машини. Відкрила двері, скинула речі куди попало пройшла в душ і стала під струмені гарячої води, потім завернулась в м’який довжелезний халат налила собі вина і перебралась на диван біля телевізора. Спокою мені не дали в двері наполегливо дзвонили , довелося встати і відкрити двері.

А я вже думала через вікно лізти. – На порозі стояла Ярослава.

А знаєш я тебе дуже рада бачити.

Я твій кращий друг. Це нормальна реакція. А ти я бачу вже вино п’єш?

П’ю. – Покаялась я.

І мене не звеш…Так. Так. – Вона пройшла на кухню дістала собі бокал і розпакувала цукерки, що принесла з собою.

І що ж трапилося?

Ну, спочатку ми з Дмитром Олексійовичем поїхали на зустріч з турагенством , потім повертались назад попали в потоп в селі Сонячному, потім ми когось рятували, на моєму рахунку собака, кіт, корова потім виявилось, що міст розмито, дорога під завалом і ми не могли виїхати, потім я переспала з Дмитром Олексійовичем, далі дорогу розчистили і ми повернулись.

І що він?

Довіз додому, сказав, що то була помилка і більше таке не повториться.

Він ідіот. – Рявкнула Ярослава, двома ковтками допила вино і налила собі ще. – Знаєш , я рада, що ти закохалась, після Петра я вже за тебе стала переживати. Кохання це чудово. Щоб досягти чогось по справжньому значущого, потрібно наважитись наважитися ризикнути, тому, що найгірше для людини – ніколи і нічим не ризикувати. Наші сумніви часто змушують нас програвати там , де ми могли б виграти. Можна уникати страждань і горя, але водночас не можна вчитися, любити, творити і жити на повні легені. Основою активності є наша життєва сила. А ця сила втілюється переважно у формі сексуальності . Сексуальне бажання найсильніше людське прагнення, яке розвиває уяву, сміливість , силу волі,наполегливість, творчі здібності. Кохання – універсальна енергія життя, що дає людині силу творити і підняти людину на вершину думки і духу.

Це що? – Тільки й змогла видихнути я пригнічена силою думки.

Була на тренінгу емоційно-вольова сфера особистості.

Я ще надто вражена глибиною думки.

Насміхаєшся?

Справді слід в душі залишила. Пам’ять у тебе завжди була хороша.

І що ти збираєшся робити?

Віднайти вище перелічений стан і насолоджуватись своїми досягненнями на вершині думки і духу.

Що насміхаєшся навіть з кохання? А якщо серйозно? Придурковате твоє кохання на всю голову, йому б психіатра хорошого, а не твою вразливу душу. І чому тільки так, як дівчина хороша, то обов’язково , якесь падло біля неї, а як мужик стоячий то…є, поряд якесь нещастя.

Для рівноваги. – Люб’язно підказала я. – В світі повинна бути гармонія. А в цілому один з законів твердить, що як тільки зачиняються одні двері, відчиняються інші. Але вся проблема в тому, що ми дивимось на зачинені двері і не звертаємо уваги на ті, що відчинились . Так, що буду леліяти, спокушати і підлещувати ідею жити далі і бажано добре.

Ганно, а якщо він просто боїться?

По ньому не скажеш.

Знаєш не всі можуть висловлювати свої почуття.

З почуттями у нього все добре , рівно і гладенько, незворушний, як скеля і бурхливий як шторм в залежності , чого в ту мить прагне досягти.

От, чорт. – Вилаялась вона.

Ходімо спати. Буде новий день і він покаже, що нам готує життя.

В готель я приїхала з маєтою на душі і болем в голові. Перш за все пішла шукати медсестру з її таблетками . Та на радостях мені і тиск зміряла і таблетки дала і чай зробила. Я саме поверталась в кабінет, коли побачила як Дмитро Олексійович широким кроком підійшов до адміністратора.

Ганна Василівна вже прийшла?

Так. Вона в кабінеті. – З нервовою посмішкою відповіла адміністратор. Камери видно стоять даремно, що мене в коридорі не видно, незадоволено хмикнула я і вирішила пізніше влаштувати на цю тему перемови з персоналом. Спустившись я побачила Дмитра Олексійовича перед кабінетом, він піджак осмикнув і пригладив волосся, видно чекає на мене якась не дуже приємна розмова і я зайшла слідом, мало не налетівши на нього.

Доброго ранку Дмитро Олексійович!

Доброго ….ранку Ганно Василівно. А мені сказали, що ви в кабінеті.

Я вийшла. Але тепер я вже в кабінеті.

Я хотів обговорити постачальників. – Нахмурився він.

Прошу. – Запросила жестом його до столу простягнула йому папку. – В даній теці перелік постачальників нашого регіону і постачальників логістика яких дозволяє робити доставки з Україні. Також окремо виведені зарубіжні постачальники. Нагадую, що в даний момент постачання продуктів харчування здійснює моя компанія.

Так, щось нагадую. То ви ще й займаєтесь продуктами?

Довелось. Коли, на перших порах я зіткнулась з нестачею продукції, по-друге з її поганою якості. Тоді ми почали робити першу теплицю, згодом добавили розведення птиці, потім свиней, овець і корови. Майже уся продукція постачається в готелі окрім винного погреба і певних сортів сиру, фруктів і ще ряду продукції. – Я перевела погляд на Соломатіна, він розглядав мої губи, помітивши , що я на нього дивлюсь заглянув мені в очі. Його погляд я витримала спокійно, сподіваючись, що як калатає моє серце йому не чути.

Що ви мене так розглядаєте? – Раптом запитав він.

Вибачте. – Промовила я, опустивши очі до столу.

Я…. У мене справи закінчимо пізніше. – І він квапливо вийшов. Я потерла лоба. – Якщо все так і піде далі, то залишиться тільки застрілитись. – Пробурмотіла я. – Або зайнятись вирішенням громадських справ. І про дорогу щось ми давно з нашим мером не розмовляли.

Дружба – це найбільший дарунок у світі. Цікаво, бо послідуючі дві неділі ми з Соломатіним дружили. Ми проводили багато часу разом, розмовляли на різні теми, доходили порозуміння у поглядах на вирішення певних питань, пили каву і працювали. Він був вимогливий і ставив амбітні цілі і обсяги робіт росли, як на дрожах. Коли я вже думала, що результативніше і напруженіше уже працювати не можна Соломатін відкривав нові вершини. Я з посмішкою згадала нашу вчорашню суперечку, основану на принципах і з запалу процитувала йому. «Два Лінкори вийшли на учбові маневри потрапили в шторм, провели декілька днів в відкритому морі, після сутінків дозорний доклав.

Справа по курсу корабля вогонь.

Нерухомий, чи що рухається?

Нерухомий . – Відповів дозорний, що означало можливо зіткнення. Капітан передав сигнальникові.

Є небезпека зіткнення . Рекомендую вам змінити курс на 20градусів. – Пролунала відповідь.

Рекомендуємо вам змінити курс на 20 градусів. – На те, капітан наказав передати.

Я капітан такого-то такого рангу . Вимагаю змінити курс. – Відповідь була.

Я моряк 2-го класу. Змініть курс на 20 градусів. – Капітан кипів від обурення.

Передайте. Я Лінкор. Вимагаю змінити курс на 20 градусів. У відповідь просигналили.

Я маяк.

Я поставила машину і не встигла вийти ,як до мене підбіг охоронець.

Ганно Василівно, там з Дмитром Олексійовичем скандалить якась жінка.

Чому з ним? – Нічого не зрозуміла я. – Де адміністратор?

Він їх знає. – Прошепотів охоронець.

Що ще за фігня? – Пробурмотіла я і пішла до готелю. Та не встигла зайти в хол, як несамовиті крики почула і я і весь готель і частина цікавих відпочиваючих уже стала збиратись зграйкою. Я пішла на крик до кабінету. Статна висока жінка з перекошеним від люті лицем волала на Соломатіна

Ти її вбив. Ти. І. Це. Тобі. Зійшло з рук. Та я тобі це так не залишу. – І щось таке що було важко розчути бо панночка аж захлиналась від яду, поряд неї я помітила зігнутого чоловіка, якому явно було ніяково і Соломатіна , він стояв незворушно з міцно стиснутими губами.

Іван – Рявкнула я так, що зуміла привернути увагу усіх до себе. Начальник охорони матеріалізувався біля мене.