Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
О. А Оксану, це та з якою ти хочеш одружитись?
Ну, так. І от він мене попередив, що знає про неї і не дозволить мені лізти в твоє життя. Таким переконливим був. По-моєму він тебе страшно ревнує. Вибач.
А вибач за що?
Ну, що я начебто привід дав. Ти ж нічого не розповідала про свого олігарха .- У мене напевне з’явився не добрий вираз обличчя, бо Женька щось знову кинувся вибачатись.
Вибач. Не хотів створювати тобі проблеми.
Женька помовчи будь-ласка а? З’їж краще цукерку. Можу тобі банальних котлет дати. Хочеш?
Ти ж не злишся на мене? – Якось невпевнено запитав він.
Ні. Я злюсь на декого іншого. – Проскрипіла я зубами.
Він усе не так зрозумів.
Так. Байдуже, що він там зрозумів чи не зрозумів, це вже просто виходить за будь-які рамки.
Ганно, може ти просто… -
Пий каву і бажано мовчки. – Перебила я його.
А ти, що збираєшся робити?
Планую залізти в ванну, а потім читати чудовий збірник готелі світу. А потім перейду ще до О. Генрі маленькі повісті.
Я серйозно. – Осудливо сказав Женька.
І я серйозно. Я на лікарняному. Я їм, сплю і нічого не роблю. І скажу тобі по-секрету, це просто божественний стан.
Але…я ж тебе знаю…
Женя, я навіть саму себе не знаю. – Згадуючи себе останнім часом сумно зітхнула я.
А знаєш, ти змінилась.
І в чому ж?
В тобі з’явилось щось таке…жіночне, коли тебе бачиш то просто не можна відвести очей.
А раніше, що в мені було?
Не знаю як пояснити, раніше ти була де завгодно та тільки не зі мною, а тепер ти дивишся і прямо до кісток пробирає.
Жень, а ти таки добре себе почуваєш?
Знущаєшся?
Ні. – Я заперечливо похитала головою. – Я тебе лоботрясом пам’ятала,а ти нині серйозна молода людина, яка думає про створення сім’ї, яка мені не так давно розповідала про сенс життя в коханні. Розумієш і ти змінився. Ти на гітарі грав і пісні співав і щиро вважав, що сьогодні ця, а завтра інша це чудове різноманіття, можливість спробувати більшого. Тепер у тебе інші цінності, які уже не вимірюються кількістю жінок і випитого спиртного . Тепер ти вже можеш зрозуміти ту нудну дівчинку, яку гризла грані науки по-ночах і займалась своєю роботою до метеликів в очах.
Що я можу сказати…
Нічого, ти не можеш сказати. Все так як є і як повинно бути. Ти зустрів ту жінку і прийшов час змін. В цьому і чарівність нашого життя. А мене ти просто ніколи не любив, певно як і я тебе. Ми просто росли разом певно звичка і гормони спрацювали.
Це не правда. Я просто ніколи не почувався, що потрібен тобі, що вартий тебе. І я тебе любив з класу 8-го любив. Хуліган і двієчник і сильна, незалежна, розумна принцеса. Ти для мене була просто недосяжною зіркою.
А мені шалено імпонувала твоя безбашеність, готовність переступити межу, твоє хуліганство. І я думала, що просто тобі не цікава.
Ти ненормальна да? Де твої очі жінко?
Пробач. – Крізь сльози розсміялась я.
Ти ідіотка і такою залишишся, якщо не поговориш з ним. Може, якби це зробили ми, усе було б по-іншому.
А якже від долі не втечеш?
Ох, Ганна, я радий що ми поговорили. І радий, що зустрілись. Знаєш, я щасливий і тобі бажаю щастя.
Дякую Жень. На взаємини.
Переховуватись від світу, мені сподобалось. Я чудово розуміла, що в моїй поведінці є щось дитяче, але я дико втомилась і вже просто не мала сил іди далі. А життя тривало далі. Правда зовсім розслабитись заважали усі довкола одні з самими найкращими турботливими намірами, їжу носили, ну просто,як для слона, інші з інформаційними, чомусь в готелі Соломатіна усі дружно взялися за необхідне доповідати про кожен крок Соломатіна. Сьогодні дзвонила бухгалтер Ірина і злегка тремтячим голосом доповіла, що Дмитро Олексійович влаштував їй страшний рознос. За нею подзвонила адміністратор Раїса з тією ж проблемою, тільки додала, що він чашкою об стіну запустив. Я всіх заспокоювала як могла, а з Дмитром Олексійовичем обіцяла поговорити. Вершиною абсурду був дзвінок начальника охорони, який акуратно пробував у мене вияснити, чи нічого мені не відомо про проблему від якої так нервує Дмитро Олексійович. Завірила, що проблем у компанії немає. Причин для жахливого настрою шефа не знаю. На телефон подивилась з долею суму і для підняття настрою і кращого способу ні про що не думати пішла на кухню з наміром створити якийсь кулінарний шедевр. Правда і сам Дмитро Олексійович, себе довго чекати не заставив і вже ближче до вечора, коли м’ясо, що просто танула в роті в мене вийшло з третьої спроби було готове з’явився на порозі мого дому.
Привіт! Я проїздив мимо і вирішив зайти. – Насторожено дивлячись на мене сказав він. Він виглядав похмурий, як тигр, якому не вдалося вполювати обід. І при вигляді такого щастя я тільки важко зітхнула.
Привіт! Заходь. – Посторонилась я, пропускаючи його в дім. Якийсь час ми мовчали. Між нами наче була стіна і він був немов би чужий. Хоча чому немовби, це так і було.
Будеш чай чи каву?
Буду ..чай. – З заминкою сказав він.
Тоді пішли на кухню. – Я зайнялась чаєм. А Соломатін приткнув себе за стіл. І просто як колись став мене розглядати, а коли я зустрічалась з ним поглядом він знітився і відводив погляд. А я розлила чай, дістала хліб, м’ясо, сир і зайняла руки бутербродами, а Соломатіна зайняла запитання про стави в готелі.
Все нормально. Працюємо. – Вкрай лаконічно відповів він.
Це те, чого ти хотів?
Ні, це не те. Я хотів більшого. – Він раптом замовк – А ти як себе почуваєш?
Дякую. Добре. – Щось розмова у нас не клеїлась.
Я напевне піду. – Раптом піднявся він. Я навіть розгубилась.
Дмитро Олексійович, чай у мене неймовірно смачний, а ви його навіть не спробували.
Пам’ятаєш село Сонячне?
Пам’ятаю.
Я хочу продовження. – Тепер його очі палали полум’ям і це цей жар був направлений на мене. Я навіть пискнути не встигла як його руки міцно притиснули мене до його тіла, а він мене поцілував, я смикнулась скоріше від несподіванки, а він притиснув ще міцніше. Його запах, смак, жар тіла, я хотіла його, усі мої клітиночки і щось давнє і прадавнє, що підіймалося по жилам темною кров’ю, що жило задовго до мого народження і волало віками потягом до чоловіка, прагнуло отримати його всього і без залишків. Він здригнувся, коли я висмикнула сорочку і торкнулася його голого тіла, застогнав коли я ледь прикусила мочку вуха. І здається зміг остаточно розслабитьсь, коли якимось дивом ми таки дісталися мого ліжка. Його цілунки і пестощі були наповнені неймовірної ласки і підганяли мене отримати більшого. І я брала і віддавала. Відповідала і просила. І нічого не хотіла бачити окрім його затуманених очей пристрастю. Якийсь час ми лежали просто важко дихаючи, не знаю, як він, а я була просто ошелешена відчуттям. Я хотіла доторкнутися до нього, положити голову йому на плече, та він різко підхопився і на мій здивований погляд промовив.
Я мокрий весь. Я в душ.
Рушник і халат поряд в шафці. – І я розвалилась на все ліжко, бігти в душ мені не хотілось, а полежати так ще й з задоволенням. І навіть думати не буду про даний низький старт в душ. Соломатін з душу показався через хвилину, обгорнутий у веселенький персиковий рушник на стегнах і з настороженим виразом обличчя.
Нічого так, мені подобається. Виявляється тобі неабияк до лиця персиковий колір. – Розсміялась я перекотила на бік ліжка.
У тебе лампочка перегоріла . Запасної немає?
Лампочки немає. Ідея є. Правда доведеться поміняти душ на ванну. – По господарські я ввімкнула воду в ванну і пішла за свічками. Свічки я знайшла і з пачкою сирників повернулась в ванну. – Залишились за часів попередньої лампочки. – І я вправно запалила декілька свічок і з насолодою залізла в ванну.
Ідеш до мене?
Добре. – Якось невпевнено відповів він і обережно опустився в інший край ванни. Мерехтливий блиск свічок відбивав відблиски на його волоссі, шкірі, наповнював ванну тріскотом.
Як бачиш, я цілком романтична натура. Особливо, що стосується вчасної заміни лампочки. Після того, як одного разу вкрутила лампочку, сталося маленьке замикання прибіг електрик дядя Вася довго і смачно так кричав на мене і лагідно вмовляв нічого своїми ручками не чіпати. Сказав, що сам прийде і все зробить.
