Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
... З типом високої культури на місце « воно» приходить сильне і єдина тенденція. Піднесеними істотами в середині примітивної культури незалежно від людини є лише племена і сім’ї. Тут, проте, піднесена сама культура. Все примітивне лише агрегат, причому агрегат форм вираження примітивних союзів. Висока культура – це бадьорості одного єдиного гігантського організму, роблячи носіями єдино образної мови форм з єдино образною історією, не тільки звичай, міф, техніку і мистецтва, але навіть і увійшовши в нього народи і співслова. Найдревніша історія мови відноситься до примітивної культури і має свою особисту, залишену правил долі, яку не можливо вивести із долі орнаменту чи, наприклад, із історії шлюбу.
Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
Таблиця 1. “ Одночасні ” епохи духовного життя
Індійська культура Антична культура Арабська культура Західна культура
З 1500 р. до Р.Х. З 1100р. до Р.Х. з 0 р. з 900р.
Весна.Ґрунтовно-інтуїтивний період. Величні створення прокидаючоїся обгорнутої сновидіннями душі. Зверх особисті єдність і повнота.
Літо.Близька до зрілості свідомість. Найдревніші міські і критичні рухи.
Осінь.Інтелігенція великого місця. Найвища точка суворого розумового мистецтва.
Зима.Початок цивілізації світового міста. Згасання душевної творчої сили. Саме життя стає проблематичним. Етико практичні тенденції іррелігійних і не метафізичних уявлень мешканців світового міста.
Таблиця 2. “ Одночасні ” епохи мистецтва.
Єгипетська культура Антична культура Арабська культура Західна культура
“ Культура ” :історія життя стилю, надаючи форми всьому внутрішньому буттю. Мова форм глибиної символічної необхідності.
Цивілізація:буття без внутрішньої форми. Мистецтво великих міст як предмет розкоші, спорту, привички. Змінні модні стилі (запозичувані з минулого, змішані, винайдені), намаючи символічного змісту.
Таблиця 3. “ Одночасні ” політичні епохи
Єгипетська культура Антична культура Західна культура
Культура:групи народностей визначено вираженого стилю, володіючих однотипним світовідчуттям. Вплив іманентної державної ідеї.
Цивілізація:розчинення орієнтуючогося тепер кардинально на місто тіла народу в інтернаціональних масах, маючих переважно практичні інтереси. Світове місто і провінції: четверте співслово (“маса”), неорганічне космополітичне.
Шпенглер Освальд. В ведение . Табл и ц ы . См ы сл чисел. Проблема мировой истории. . Макрокосм. Картина души и чувство жизни. //Закат Европы. Очерки морфологи мировой истории. Т.1. Образ и действительность.
Пер. с нем. - Мн. 1998. - С.: 6 - 540. - Т.2. Всемирно-исторические перспективы. С. 39 - 531.
Гейзинга, Йоган
(1872 – 1945)
Датський історик, філософ культури. Творчі пошуки Гейзинга були найбільшою мірою зосереджені на дослідженні форм світовідношення і мислення у пізньому Середньовіччі та філософському аналізі проблем гри. У трактаті “ Homo Ludens “ (“Людина граюча”) обґрунтував наскрізне значення гри у розвитку основних культурних форм людства – не лише у мистецтві, а й філософії, науці, політиці, юриспруденції, військовому ремеслі. Філософ демонструє неможливість редукції буттєвого феномена гри до фактів пізнавального і психічного життя, а також виявляє визначну роль гри в людській історії.
ПРИРОДА І ЗНАЧЕННЯ ГРИ ЯК ЯВИЩА КУЛЬТУРИ .
Гра давніша за культуру, адже культура, хоч які неадекватні її визначення, неодмінно передбачає наявність людського суспільства, а тварини ж не чекали, поки-то прийде людина та навчить її гратися. Можна навіть сміливо стверджувати, що людська цивілізація не додала жодної істотної риси до загальної ідеї гри.
...Трактуючи гру як один із виявів культури, а не як прості забавки в житті тварин та дітей, ми починаємо там, де кінчаються біологія та психологія. У сфері культури ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури й що супроводжувала, проймала її від першопочатків аж до цієї фази культури, в якій ми живемо нині. Ми переконуємось, що гра присутня скрізь як цілком визначена й відмінна від “буденного” життя якість.
...Усяка гра є добровільною діяльністю. Гра за наказом – це вже не гра, а в найкращому випадку, її силувана імітація. Вже завдяки самому цьому вільному характерові гра виходить за межі природного процесу.
...Потреба в ній буває нагальною лише настільки, наскільки потребує радості від гри. Гру можна відкласти чи в будь-який момент урвати. Вона ніколи не диктується фізичною необхідністю чи моральним обов’язком. Вона не може бути завданням. Відбувається вона на дозвіллі, у вільний час. Аж коли гра стає загальновизнаною культурною функцією – ритуалом, – церемонією, лиш тоді вона пов’язується з поняттями обов’язку, повинності.
Таким чином ми маємо першу з основних ознак гри: вона вільна, вона – сама свобода. З цією ознакою безпосередньо пов’язана й друга: гра не є ”звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід із рамок “справжнього” життя в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони.
Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії, і тривалістю. Ось і третя важлива ознака гри: її обмеженість, відрубність. Вона “розігрується” в певних часових і просторових рамках. Її перебіг і сенс містяться у ній самій.
Гра починається і в певний момент закінчується. Вона дограється до того чи іншого кінця. А поки вона триває, в ній панує рух, зміна, черговість, поступовість, об’єднання і відокремлення. Але з її часовою обмеженістю безпосередньо пов’язана ще одна цікава особливість: гра зразу ж прибирає усталених форм як вище культури. Зіграна одного разу, вона залишається в памяті як дорогоцінна знахідка, як новий витвір духу. Гра передається далі, стає традицією. Гра може бути повторена в будь-який час, якщо це дитяча забава чи шахова партія, або через усталений період, якщо це культова містерія. Ця повторюваність є однією з найістотніших властивостей гри. Вона характеризує не лише гру в цілому, але й її внутрішню структуру. В майже всіх розвинених ігрових ігрових формах елементи повтору й чергування уподібнюються тканині з її основою та пітканням.
Ще дивовижніше, ніж обмеження часове, є обмеження гри в просторі. Всяка гра відбувається в межах свого ігрового простору, визначеного заздалегідь матеріальними чи ідеальними засобами, за домовленістю гравців чи як само собою зрозуміле. Подібно до того, як формально відсутня всяка різниця між грою і ритуалом, так і освячене місце неможливо відрізнити формально від ігрового простору. Арена цирку, картярський стіл, чарівне коло, храм, сцена, кінотеатр, тенісний корт, приміщення суду тощо – всі вони за формою та функцією є ігрові простори, тобто відчужені місця, відокремлені, обгороджені, освячені території, де діють особливі, власні правила.
...Підсумовуючи формальні ознаки гри, ми можемо назвати її вільною діяльністю, яка, бувши “несерйозною“, цілком свідомо стає поза “звичайним життям”, але водночас дуже, а то й повністю захоплює гравця. Ця діяльність не спрямована на здобуття матеріального інтересу, нею займаються не заради риску. Вона відбувається у своїх власних часових та просторових межах відповідно до певних установлених правил, у певному порядку. Вона сприяє утворенню суспільних угруповань, схильних оточувати себе таємницею і підкреслювати свою відмінність від звичайного світу маскуванням та іншими засобами.
Функція гри в її вищих формах, про які йде тут мова, здебільшого може бути виведена з двох найголовніших аспектів, у яких вона виявляється. Гра – це змагання за що-небудь або ж представлення чого-небудь. Обидві щ функції легко поєднуються таким чином, що гра представляє змагання за щось або ж стає змаганням, хто краще за інших щось представить.
