Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗

Є підстави вважати, що найбільш повними щодо наявності матеріалів з історії національних спецслужб України 1917-1921 рр. є архівні фонди, котрі містять документи військових відомств та інституцій українських державних формацій цього періоду. Слід сказати про їхню драматичну долю.

Збір, первинне вивчення і систематизація архівних документів військових інституцій почалися вже за часів Центральної Ради. За умов зміни політичного режиму необхідно було зберегти архівну спадщину військово-історичної спрямованості. Такі заходи були далеко не зайвими: колишні царські військові чиновники, наприклад, знищили майже весь архівний фонд Київського військового округу до 1917 р. Щоправда, збереглася частина матеріалів про функціонування військової розвідки Центральної Ради, але мало відомостей щодо праці військової контррозвідки [62].

При новоствореному Генштабі українських збройних сил був відкритий військово-науковий відділ, ядро якого склали члени Київського військово-історичного товариства. Цей відділ мав у своєму складі військово-історичну частину, архів і наукову бібліотеку. 1 квітня 1918 р. військове міністерство УНР видало наказ про передачу всіх документів військових частин, які підлягали розформуванню, до військово-історичного архіву. Документи щодо особового складу передавалися в архів Генштабу або в державні архіви [63].

У період гетьманування П.Скоропадського працював військово-науковий відділ Генштабу, виходили журнали "Армія і Фльота", "Військово-науковий вісник армії і фльоти" [64], тривало накопичення архівного військово-історичного матеріалу.

Увага до збору документації українського війська посилилась у період Директорії УНР. При Культурно-освітній управі Генштабу Армії УНР планувалося створити комісію для перегляду і збереження архівних справ. Під загрозою повної окупації України більшовицькими військами було прийнято рішення про вивезення військових архівів до однієї з нейтральних країн [65].

Під час евакуації державних установ Директорії УНР до Польщі наприкінці 1920 р. частина архівних військових фондів залишилася в Україні, а решта потрапила до Головного воєнно-історичного музею при Головній Команді військ УНР в екзилі. За постановою Раднаркому УСРР від 31 жовтня 1922 р. уся наявна в Україні військова документація урядів різних формацій національної державності була передана до Військово-наукового архіву Центроархіву РСФРР [66].

Значна частина українських військових архівів зберігалася при наукових установах української еміграції в Чехословаччині. Власне архівосховище мав Музей визвольної боротьби України. В 1923 р. був створений Український архів з метою збирання, накопичення й збереження документів визвольних змагань 1917-1921 рр. У 1932 р. його фонди були передані до Українського історичного кабінету (створений у 1930 р.) [67].

Після 1945 р. "Празькі архіви" потрапляють до СРСР. У 1945 р. офіційно припиняє роботу МВБУ, хоча до 1948 р. він ще існував як "Український музей". Архівні матеріали МВБУ у 1945-1983 рр. поступово передаються до ЦДАВО України й перебувають там на збереженні. У той же архів передаються і фонди Українського історичного кабінету [68].

До ЦДАВО України у складі "Празьких архівів" потрапив великий масив документів силових відомств українських урядів 1917-1920 рр. [69].

Оскільки спеціальні служби України в період, що розглядається, розвивалися переважно під впливом потреб оперативного забезпечення збройної боротьби України за незалежність, для дослідження їх історії першочергове значення мають архівні фонди військових відомств національних державних формацій.

В архівах цих відомств можна знайти документи щодо організації центрального апарату військової розвідки та кадрового забезпечення армійських спецслужб, розвідувальні звіти, що дозволяють наочно побачити їх надбання, стосунки апарату розвідки з іншими силовими структурами або іноземними спецслужбами (наприклад, зі спецслужбами країн австро-німецького блоку у 1918 р.) [70].

Чимало документів у згаданих фондах торкається справ військової дипломатії України. Це - пропозиції щодо організаційно-штатної структури військового аташату, його службові директиви, настанови по вдосконаленню форм і методів роботи, підбору й підготовці кадрів, матеріали конкретних операцій за кордоном, які свідчать про складні проблеми, що з ними стикалася молода військова дипломатія. Проте слід зазначити, що повне уявлення про діяльність військового аташату України дало вивчення документів з фондів відомств іноземних справ Української Держави Гетьмана П.Скоропадського і Директорії УНР [71]. Так, у фонді МЗС УНР містяться розгорнуті звіти про роботу військових дипломатів при дипмісіях УНР в Польщі й Румунії [72].

Надзвичайно корисні для вивчення історії спецслужб періоду Директорії УНР документи знайдені у фонді Генштабу Армії УНР [73]. Насамперед це добірка, у якій ідеться про поточну роботу військової дипломатії й військової розвідки УНР. Серед документів військової розвідки містяться матеріали про організаційно-штатний устрій її центрального апарату і спецпідрозділів частин і з'єднань армії, про структуру й конкретні акції Інформаційного бюро Генштабу, інструкції для військової розвідки та контррозвідки, дані про їх спеціальний навчальний заклад тощо [74].

Документи військових фондів дали можливість побачити еволюцію, розвиток організаційних форм, методів роботи, нормативної бази діяльності військових спецслужб України, зіткнення різних поглядів щодо їх розбудови, поточні проблеми та пошук шляхів їх вирішення.

У 1921 р. центром організації збройної боротьби за національну державність на теренах України став Партизансько-Повстанський Штаб Головної Команди військ УНР в екзилі. Матеріалів про його функціонування виявлено і використано досить багато.

Доля архівних документів тих силових структур України, що опинилися під контролем Польщі після 1920 р., склалася так. У міжвоєнний період у відділі рукописів бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (НТШ) зберігалася значна кількість документів з історії збройних змагань в Україні. У 1944 р. під час відступу німецько-фашистських військ зі Львова була здійснена спроба вивезти частину цих документів до Німеччини. Однак на території Польщі транспорт з ними потрапив під бомбардування, й документи залишилися в цій країні. Згодом вони потрапили до Бібліотеки Народової у Варшаві, де зберігалися під назвою "Військового архіву", до якого увійшли документи ППШ, військових відомств ЗУНР і УНР, штабу УГА, Легіону Січових Стрільців, військові мемуари [75].

Завдяки зусиллям співробітників ЦДІА України у м.Львові до України надійшли мікрофільми з документів ППШ, що знаходяться у Бібліотеці Народовій. Їх вивчення дає досить повне уявлення про організацію роботи Штабу. Для дослідження порушеної проблеми особливе значення мають ті з документів, що відображають працю розвідувальних і контррозвідувальних підрозділів ППШ та повстанських формувань в Україні.

До їх числа можна віднести матеріали про організаційно-штатну структуру цих підрозділів, їх інструктивні документи, звіти про керівництво з боку ППШ розвідувально-підривною роботою спеціальних ланок при штабах повстанських угруповань на території радянської України та активну працю прикордонних осередків ППШ. Цікавими є і численні розвідувальні звіти ППШ, донесення агентів з території УСРР, їх аналітичні обробки. Такі документи дають уявлення про пріоритетні напрями збору розвідувальної інформації в інтересах підготовки загального збройного повстання в Україні проти радянського режиму.