Вбивці на борту - Продель Гюнтер (полные книги .TXT) 📗
— Чи давно вона з ним знайома?
— З того часу, як я веду тут господарство. Чи, може, й раніш.
—І ви ніколи не чули, як його звати?
— Може й чула, але не звертала уваги. Інакше мені довелося б запам'ятовувати чимало імен.
Кілька секунд оберкомісар допитливо дивився на служницю, ніби хотів прочитати по її обличчю, чи правду вона говорить. Потім показав їй інші фото.
— Знаєте цих людей?
— Побіжно. І жодного за прізвищем.
— Всі вони були друзями Нітрібіт?
— Звичайно. Навіщо б в іншому разі дарувати свої портрети?
Мершель потасував фотографії, як колоду карт, зрештою склав їх і сунув у кишеню. Здавалося, розмову закінчено. Тому Ерна Крюгер підвелася і заходилась пакувати вазу та квіти.
— На жаль, пане комісар, більшого вам не можу сказати.
— Хвилиночку, пані Крюгер. Хочу попередити вас, щоб про нашу розмову не знала жодна людина. Інакше ви завадите розслідуванню, та ще й себе вплутаєте у справу.
Проте, хоч Мершель намагався надати своїм словам якнайбільшої ваги і старанно наголосив заключні, на служницю вони не справили ніякого враження. Вона лише одмовила байдуже:
— З ким маю балакати про це? Кого, окрім поліції, це цікавить?
І, заховавши у сумку свої речі, запитала:
— Тепер я можу йти, пане комісар?
Мершель похитав головою.
— На жаль, ні, пані Крюгер. Я змушений запропонувати вам поїхати зі мною до поліції.
— Зараз? Але мені ще треба дещо купити. Невдовзі позачиняють магазини. А до поліції я можу прийти й завтра вранці,— розхвилювалася служниця. — До того ж, нічого суттєвого додати не можу.
І пішла до дверей. Та Маршель затримав її за руку.
— Хвилиночку, пані Крюгер. Здається, ви пригадаєте ще багато чого, якщо захочете.
— Як так? Чи не думаєте, що я брешу?
— Принаймні, ви сказали неправду про те, чому Нітрібіт викинула вас геть. Розбита ваза — то не підстава для такої серйозної кари.
— Але ж ви не знали Розі! Вона була здатна вигнати за щонайменшу дрібницю. Я до цього звикла.
— Отже, якщо звикли, чому не прийшли до неї вже наступного дня?
Оторопіло глянувши на оберкомісара, Ерна Крюгер мимоволі відсахнулася. Її губи тремтіли.
— Он воно що! Бачу, ви хочете роздути мою сварку з Розі, щоб довести, ніби я причетна до її загибелі!
— Я хочу знати лише одне: чому ви не прийшли наступного дня?
— Чому, чому! Коли б знала, що тут скоїться таке, то неодмінно прийшла б!
— Відповідайте, будь ласка, на моє запитання, пані Крюгер!
— Боже милосердний! Та я ж вам товчу й товчу: ми полаялись, і я хотіла шукати іншої роботи.
Мершель присів на низеньку табуретку. Тепер він дивився на служницю знизу вгору.
— Кажучи відверто, я не розумію вас, пані Крюгер. Поміж вами та панночкою Нітрібіт нічого особливого не сталося. Розбита ваза — то ж пустощі! Нітрібіт вигнала вас — знов нічого надзвичайного, ви самі про це казали. Отже, навіщо вам було роздумувати про інше місце?
Ерна Крюгер знесилено впала на стілець і поляскала себе по лобі, що мало означати: от телепень, чого він не розуміє простих речей! Та Мершель не давав їй спокою.
— Чому це ви раптово вирішили кинути таке тепленьке місце? Адже ви тут добре заробляли?
— Так, непогано. І я зовсім не хотіла залишати місця. Просто була дуже роздратована тим, що Розі так погано ставиться до мене, особливо, коли не в настрої! — вигукнула жінка. В її очах стояли сльози. Немов не помічаючи цього, Мершель спокійно бавився виделкою, яка лежала на столі.
— Ось бачите, ви самі визнали, що ніякого нового місця й не хотіли шукати.
— Хотіла! — скрикнула Ерна.
— Тоді назвіть мені адреси людей, до яких ви зверталися в пошуках роботи.
— Та я ж лише хотіла! Ні до кого не зверталася. Лише думала.
— Аж три доби?
Ерна Крюгер не могла більше стримуватися: схилилась над столом і розридалася. Мершель неквапливо підвівся, підійшов до неї, поклав руку на її плече.
— Отже, пані Крюгер, вже час розповісти правду. Я збагнув, як воно було. І облиште ту розбиту вазу: вона потрібна вам лише задля того, щоб якось викрутитися, чи не так?
Служниця підвела голову. Видобула з сумки маленький носовичок, витерла сльози. Дивилась на Мершеля, мовчала. Тоді оберкомісар, обережно й лагідно, немов батько, який застерігає доньку від першого хибного кроку, почав викладати, як саме пані Крюгер вбила свою господиню.
— Ваша Розі завжди зберігала вдома чимало грошей, так само й прикраси. І хоч ви добре тут заробляли, проте не так багато, щоб бути в змозі придбати щось коштовне. Тоді якогось дня ви поцупили грошенята або обручку. Саме у вівторок Нітрібіт викрила крадіжку, звинуватила вас. Поміж вас зчинилася сварка, потім бійка, під час якої ви торохнули господиню по голові, а потім придушили її. Хіба не так було, пані Крюгер?
Служниця втупилась у Мершеля, як кролик у полоза. Оберкомісар м'яко посміхнувся до неї.
— Мої колеги знайшли річ, якою було вбито Нітрібіт: на ній є кров та відбитки ваших пальців. І після цього ви ще криєтесь від мене?
Ерна Крюгер сиділа непорушно. Лише тряслися губи.
— Якщо ви скажете правду, пані Крюгер, усе це може вийти на інше. Я свідчитиму, що ви виявили розсудливість, покаялися, тоді ваш вчинок розглядатимуть під іншим кутом зору. Мабуть, як вбивство в стані афекту. До того ж ви — жінка нічим не опорочена, а Нітрібіт справді не була янголом. Отже, присяжні все це врахують і проявлять до вас максимум поблажливості.
Ніби прокинувшись після тяжкого, тривалого сну, Ерна раптом гарячково запротестувала:
— Ой лишенько! Що це ви там верзете! Не вбивала я її, бачить всевишній. І Польманчик ще приходив… Він залишився, я пішла…
Мершель зневажливо хитнув головою:
— То вже самонавіяння, пані Крюгер: ви хотіли, щоб воно було так. Насправді ж ніякого Польмана не існує, хіба що у вашій уяві. От завтра ми перевіримо всіх чоловіків у місті, що мають подібне прізвище, і випливе: жоден з них і гадки не має про Нітрібіт. Отак. А тепер їдьмо до поліції і там продовжимо нашу розмову.
Приголомшена Ерна Крюгер попленталася за Мершелем. Вона була вкрай розгублена, навіть не помітила, як її фотографують репортери, як у натовпі, що й досі обложував будинок, залунали вигуки:
— Ось! Вони вже мають здобич! Диви, виявляється, це служниця! Хто б міг подумати!..
Хитромудрий Мершель саме на це й розраховував. Адже треба було вжити негайних заходів для того, щоб не пішли чутки, ніби за вбивством Нітрібіт ховається щось більше, таємниче. Воно таке саме, як десятки, сотні інших, найзвичайнісіньке, отже — ним не варто й цікавитися.
Того ж вечора після тривалого й докладного допиту Ерну Крюгер було відпущено додому. Причиною її звільнення була, крім іншого, й ініціатива, що її виявив оберкомісар Брайтер. Він зібрав усіх мешканців будинку № 36 і поставив лише одне запитання: коли вони бачили востаннє Розмарі Нітрібіт?
Немолода секретарка, що мешкала на першому поверсі, сповістила, що бачила Нітрібіт біля дверей будинку 29 жовтня поміж 16.30 та 17 годиною 30 хвилин. З цією заявою збіглося свідчення продавщиці з м'ясної крамнички, в якій Нітрібіт купувала печінку для свого пуделька. Двоє наборщиків з друкарні, що навпроти, одностайно твердили, ніби бачили вбиту 29 жовтня поміж 21.30 та 22 годиною, коли вона залишала свій дім.
Найбільш важливим було свідчення сусідки з квартири, розташованої якраз під мешканням Нітрібіт. Вона присягалася, що в середу, 30 жовтня, десь поміж 13.30 та 14 годиною, з верхньої квартири почувся чоловічий голос, потім пронизливий крик і щось глухо впало. «Але я, — додала жінка, — не взяла цього до уваги: адже в Нітрібіт подібне траплялося часто».
Зрештою, двірник будинку розповів, що у вівторок о 16 годині 30 хвилин якийсь чорнявий, років 36 чоловік, що його двірник кілька разів бачив у товаристві вбитої, квапливо збіг сходами вниз, сів у чорний автомобіль і поїхав. Прикмети цього чоловіка збігалися з тими, що їх Ерна Крюгер зазначила в другові Нітрібіт. Вона також написала в протоколі: «Високий, широкоплечий, чорнявий, приблизно 35 років».
