Вбивці на борту - Продель Гюнтер (полные книги .TXT) 📗

— Ти певен, що саме він вів машину?

— Так, містер. Я бачив.

— А був ще хто-небудь у літаку?

— Атож. Був. Ще один. Але він не міг би вести літак. Він лежав, прив'язаний до нош, блідий такий. Я навіть подумав — чи не мертвий.

Мортон вийняв з кишені фотографію, на якій Галіндес був знятий з групою своїх студентів, простягнув її механікові.

— Знайди-но тут того, хто «лежав на ношах!

Негр взяв фотографію обома руками, уважно придивився й вигукнув:

— Ось він, у центрі! Це точно він!

— Ти певен?

— Атож!

І негр знову вказав пальцем на Галіндеса,

—І ти повториш своє свідчення перед слідчим ФБР та перед судом? І напишеш усе, що розповів мені?

— Так, містер, і повторю, і напишу. Я все зроблю. Це точно він!

«Вчора опівдні на приватному аеродромі Лантана (Флоріда) приземлився літак з пошкодженим пропелером. 47-річний негр Джон Лі, механік аеродрому, почав ремонтувати його. Несподівано мотор завівся, і механікові пропелером знесло голову. Поліція веде розслідування.»

Мортон кинув газету, люто вилаявся.

— Що ти скажеш, Нормане?

Вони сиділи на високих стільцях в барі готелю «Харагуа» — найфешенебельнішому в столиці Домініканської Республіки Сьюдад-Трухільйо: [6] американець Майк Мортон, за документами — інженер-меліоратор «Юнайтед фрут компані», і канадець Норман Кертіс, ревізор «Роял Бенк оф Кенада». Насправді Кертіс був агентом поліції, який прибув сюди, щоб розслідувати обставини пограбування банку. Спільна робота зблизила обох таємних агентів, вони заприятелювали.

Поки Мортон читав газету, Кертіс зосереджено крутив крижинку в своїй склянці з віскі. Тепер він одсунув склянку, повернув до Мортона веснянкувате обличчя й усміхнувся:

— Ну, годі, заспокойся вже, Майк! Я обіцяв тобі, що за тиждень ти знатимеш ім'я отого пілота в окулярах. В мене тут є кілька знайомих військових льотчиків. Тільки обіцяй: щоб тебе не спіткала доля твоїх свідків, ти протягом цього тижня сидітимеш у своєму номері тихо, як миша. Зрозумів?

— О'кей!

Через три дні вони знову сиділи поряд на високих стільцях за стойкою. Крім них, у барі не було ні душі; бармен, щось наспівуючи собі під ніс, порався в сусідній кімнаті. Ще раз уважно озирнувшись довкола, Норман витяг з кишені й простягнув Мортону аркушик паперу.

— Ось, читай!

«Джеррі Тед Мерфі,—прочитав той. — 41 рік. Двічі розлучений. Курить опіум. Під час війни — командир екіпажу «Б-27». Збитий і поранений над Францією. Після війни служить приватним фірмам. Часто перевозить контрабанду: зброю, наркотики, алкоголь. За Галіндеса одержав 10 тисяч».

Після того, як Мортон двічі перебіг очима записку, Кертіс відібрав її в нього й спалив у попільничці. Потім обернувся до Мортона.

— У нас цей тип — частий гість, і його тут добре знають. Принаймні, мої знайомі. Щодо платні за Галіндеса, то вчора Мерфі, будучи напідпитку, похвалявся перед одним з них, що одержав десять тисяч преміальних. Розумієш?

В цю мить до бару ввійшла висока струнка дівчина в тісній зеленій сукні. Вона всміхнулася Мортону.

— Ось ключ від твого номера. Я не хотіла віддавати його портьє, нехай не знає, хто в тебе був.

Коли дівчина, подарувавши Кертісу кокетливий погляд, попрямувала до виходу, канадець суворо глянув на приятеля.

— Де ти з нею познайомився?

— Підчепив тут, у барі,— знизав плечима Мортон.

— Щось вона мені не подобається, — похитав головою Кертіс—Сюди, до бару, дівчат такого гатунку не пускають. Чи не підіслали її, часом, до тебе?

— Ет, якщо вже підсилати, то чому саме її, а не звичайнісінького найманого вбивцю?!

Кертіс похитав головою й повів далі:

— «Бічкрафт» номер 61800 досі стоїть на аеродромі в Монте-Крісті. Отже, Мерфі доставив Галіндеса саме туди. Звідти професора перенесли до військового літака, яким керував особистий пілот Трухільйо Октавіо де ла Маса.

— А Галіндес живий?

— Так. Принаймні, був живий, коли його привезли.

— Де ж він зараз?

— Тут, у місті, в порту. На власній яхті диктатора «Президент Трухільйо». До речі, я добре знайомий з Октавіо де ла Маса. Він може бути прекрасним джерелом інформації.

— Ти певен цього? Невже Трухільйо такий дурний, що зробив ворога своїм особистим пілотом?

— Ла Маса зовсім не політичний противник Трухільйо. Він — ворог сина президента, Рафаеля. Цей негідник свого часу звів рідну сестру пілота й покинув її з дитиною.

— То цей твій ла Маса — просто знахідка для нас!

— Атож. Але поки що ти повинен зробити інше: побалакати з Мерфі.

— Ти що, здурів?

— Анітрохи. Поговори з ним, як американець з американцем. Доведи йому, що Трухільйо завжди ліквідовує свідків своїх злочинів. Що цьому Мерфі треба негайно повернутися в Штати.

Мортон замислився. Він довго мовчав, зважуючи свої шанси на успіх. Потім кинув:

— Гаразд. Я побалакаю з містером Мерфі.

— Чудово! За півгодини він буде тут. Я запросив його.

…Після другої чарки віскі Мерфі, нарешті, запитав:

— Чого ви покликали мене сюди, Кертіс?

— Для серйозної розмови. Ось Майк хоче порадити вам щось.

Мортон вирішив одразу взяти бика за роги.

— То це ви, приятелю, привезли сюди Галіндеса? Мерфі здригнувся, озирнувся довкола, втупився очима в Кертіса.

— Звідки він це знає?

— Від мене, Тед. Заспокойтеся, ми зичимо вам тільки добра.

— Хто ще знає про це?

— Багато хто, містер Мерфі. Зокрема, все населення Сполучених Штатів. Ось, подивіться.

Мортон видобув з кишені старий номер «Нью-Йорк геральд трібюн», простягнув газету пілотові. Великий заголовок на першій сторінці сповіщав: «Викрадення людини! Професор Галіндес зник!». Мерфі схопив газету, підніс до окулярів. Поки читав, руки його тремтіли. Потім відкинув її вбік.

— Бачите, Тед, — голос Мортона зазвучав лагідно, приязно, — ви вскочили в халепу. За спиною тих, хто доручив вам перевезти Галіндеса, діє домініканський уряд. Щоб уникнути можливого міжнародного скандалу, Трухільйо усуне всіх свідків. І, звичайно, головного з них, тобто — вас. Тим-то вам треба якнайшвидше тікати звідси. Ми пропонуємо вам вилетіти разом з нами. В Штатах ви підете до прокурора, як свідок обвинувачення. Закон на вашому боці: адже ви не знали, кого везете. Вас не судитимуть. Будете лише свідком обвинувачення. На лаву підсудних сядуть справжні злочинці.

Мортон поклав руку пілотові на плече. Той обережно зняв її, підвівся і, звертаючись до Кертіса, сказав:

— На все добре, містер Кертіс. Дуже приємно було зустрітися з вами. Але ваш приятель мені не сподобався: він надто полюбляє дешеві жарти.

Коли двері за ним зачинилися, Кертіс вилаявся, завалив сигарету і, затягнувшись, сказав:

— Ну, що ж, єдина наша надія тепер — це ла Маса.

Цього разу їм пощастило: історія викрадення професора Галіндеса обурила капітана Октавіо де ла Маса.

— Я б давно залишив цей клятий острів, — сказав він Мортону. — Тільки у мене на руках мати й сестра з дитиною.

— Ну, це ми легко владнаємо, — перебив його Мортон. — Обіцяю, що й вам, і їм дадуть американське громадянство, їх треба буде відправити в Сполучені Штати завтра ж — скажімо, як туристів. Тепер щодо Мерфі. У вас бувають тренувальні польоти?

— Мало не щодня.

— От і чудово. Як тільки надійде звістка про прибуття ваших родичів у США, ви візьмете свого помічника Мерфі до себе в літак другим пілотом і…

— Приземлюся в Майамі! Все ясно, містер Мортон. Ла Маса підвівся, простягнув руку, але американець зупинив його.

— Ще хвилинку, містер ла Маса. Як ви гадаєте, чи є хоч якась можливість визволити Галіндеса?

— Боюся, що ніякої. Я не раз бував на яхті «Президент Трухільйо», добре знайомий з її капітаном. Яхту охороняє ціла рота головорізів. Проте, спробую щось узнати…