Гетьманська Україна - Чухліб Тарас (книга жизни txt) 📗
Більш вдалим для Османської імперії був другий Чигиринський похід улітку наступного року, під час якого Ю.Хмельницький у листі до Яна III Собеського з табору турецької армії під Бендерами вимагав: "... Щоб з Кальника і Немирова і інших міст війська вивели. Полк Кальницький нам належить.., ще раз прошу дотримуватись пактів, які воєвода київський підписав". До Варшави з посольством був відправлений козацький полковник Губар-Бершадський, який перед тим отримав призначення у Брацлавський полк. Представником Хмельницького в Туреччині тимчасово став Є.Астаматій. Султан підтримував ці заходи українського гетьмана, але був дуже незадоволений, отримавши відомості про те, що замість 2 тис. обіцяних для турецького війська козаків Хмельницький дав тільки "старого Астаматія, Івана Хмельницького, Коваленка, Яненка (?), Апостола" з кількома сотнями людей.
У липні полковник Коваленко вирушив здобувати Немирів і Кальник. Наприкінці місяця загін Ю.Хмельницького перейшов через Дністер, а вже 7 серпня сотні Є.Астаматія та І.Яненка-Хмельницько-го "вогняними кулями місто (Чигирин - авт.) і замок запалили". Перед головним штурмом Чигирина турецьке командування на чолі з візирем Кара-Мустафою заявило, що не хоче воювати з козаками лівобережного гетьмана І.Самойловича, а має намір лише вигнати із столиці гетьманської України московські війська. Спаливши після багатоденного штурму Чигирин, Кара-Мустафа відправив Ю.Хмельницького завойовувати інші райони Правобережжя. 23 серпня в універсалі до жителів Канева "сарматський князь" наказував підкоритися новопризначеному наказному гетьману І.Яненку-Хмельницькому, а також звинувачував московські війська у спустошенні правобережних земель. Такий же універсал був відправлений до жителів Черкас і всього населення "задніпровської" України. Владі наказного гетьмана І.Яненка невдовзі підкорилися Черкаси, Корсунь, Мошни і Жаботин.
Гетьман Юрій Хмельницький
Перебуваючи у Немирові, Хмельницький весь час нагадував польському уряду про його зобов'язання перед Туреччиною звільнити південно-східні землі Київщини та всієї Браплавщини. Його вимогливі листи до Варшави викликали обурення королівської влади, яка затягувала повернення правобережних земель під управління гетьмана. Головною підставою для такої затримки, з погляду короля, було хибне титулування Ю.Хмельницького. Зважаючи на протест Яна III, турецький султан невдовзі заборонив своєму підданому "писати неучтиві листи до польського короля", а також наказав, щоб він не претендував на зайняття Білої Церкви і Паволочі доти, доки не відбудеться турецько-польська комісія з розподілу території. Можливо, що наприкінці 1678 p. Ю.Хмельницький був відкликаний до Стамбула. Польський резидент повідомляв із турецької столиці, що українському гетьману "дуже погано тут, навіть житла не має". Щоправда, згідно з даними інших джерел, він у той час перебував у Немирові.
Наступного року Ю.Хмельницький вирішив заселити спустошені правобережні землі людьми, які втікли або були "зігнані" І.Самойловичем у Лівобережну Україну. Ще на початку січня наказний гетьман І.Яненко, перейшовши на лівий берег Дніпра, перегнав частину населення з-під Козельця і Носівки до Корсуня. Через кілька тижнів війська Ю.Хмельницького разом із загонами Білгородської орди захопили лівобережні містечка Жовнин, Городище, Горошино, після чого Ю.Хмельницький наказав перегнати їхніх жителів у Чигирин та Жаботин. Відділи І.Яненка оволоділи Пісками, Яблуневом, Золотоношею, але 2 лютого були розбиті під Лубнами. Побоюючись наступу турецько-татарських військ та полків Хмельницького на Київ, І.Самойлович навіть наказав будувати фортецю біля Межигірського монастиря. Проте похід правобережного гетьмана на Київ не відбувся. Протягом року з Немирова на Лівобережжя ним висилалися лише окремі загони для переселення людей і підпалення лівобережних українських містечок.
На жаль, досить обмеженою є документальна база про діяльність Ю.Хмельницького у 1680-1681 pp. Відомо, що у квітні 1680 p. він знову вимагав від коменданта Білої Церкви здачі фортеці, а також погрожував польському королеві війною. У червні того ж року на службу до Речі Посполитої перейшли дві корогви мультянів, що перед тим перебували у військах Хмельницького. 9 червня 1681 р. С.Куницький повідомляв, що у Немирові вже управляв "намісник" Хмельницького Таращенко (Тарасенко), який у цей час затримав якогось польського капітана.
Отже, не викликає сумніву той факт, що десь на початку літа Ю.Хмельницького відкликали до Туреччини. Можливо, по дорозі до Стамбула він помер чи був страчений, хоча існує кілька версій його смерті (свідчення С.Величка про повернення Хмельницького в Правобережну Україну в 1685 p. поки що не підтверджуються документальними джерелами).
Після відібрання у Ю.Хмельницького "князівства" турецький султан призначив Правобережну Україну до володінь молдавського господаря Г.Дуки. Це відбулося в червні 1681 p. Дії Магомеда IV вкотре підтвердили тверді наміри Порти щодо утвердження її впливу в даному регіоні Східної Європи. З другого боку, ці заходи турецького уряду засвідчували визнання державної автономії більшої частини правобережних земель. Адже обов'язком "господаря земель Молдавських і України" (так іменувався Г.Дука) перед султаном було лише надання певної кількості військ для турецької армії та успішна колонізація краю. Отримавши Правобережну Україну, господар звернувся до традиційних форм управління регіоном, призначивши від свого імені наказним гетьманом Я.Драгинича (Гредіновича). "Вчора підтверджено господаря на державі, віддано йому Україну, щоб під його урядом була; має вислати господар до Немирова гетьмана... Сам господар виїжджає в тих днях до Порти, щоб лицем своїм впасти під ноги цезарські при одібранні нової держави, за звичаєм турецьким (підкреслення наше - авт.)", - повідомляв шляхтич О. Балабан у листі до Варшави від 26 червня 1681 р. Г.Дука оголосив про заснування багаторічних "слобід", у зв'язку з чим, за висловом М.Костомарова, народ "посунув натовпом у Правобережну Україну. Люди, головно, приходили з Лівобережжя. На гнівні листи І.Самойловича з вимогою не переманювати його підданих Дука відповідав, що він тільки переводить людей на попереднє місце проживання. Господар аргументував це тим, що, згідно з Бахчисарайським договором 1681 р., українці, які були виведені Самойловичем з Правобережжя в попередні роки, вже стали підданими турецького султана.
Татарський вершник кінця XVII cт.
Через деякий час, улітку 1684 р., Порта проголосила новим гетьманом "турецької" частини Правобережної України козацького полковника Теодора Сулименка (Сулимку). Перед цим полковник Сулимен-ко підкорявся "польському" гетьману С.Куницькому. У грудні 1683 р., під час походу на Молдавію, він був захоплений у полон і визнав протекцію турецького султана. Витіснення з Правобережжя Дуки та його намісника у Немирові Драгинича було значною втратою для Османської імперії. Тому найголовнішим завданням новопроголошеного гетьмана Т.Сулименка стало відвоювання Немирова, який, з огляду на вдале географічне розташування, був важливим стратегічним центром Правобережжя. У листопаді 1684 р. Сулименко разом із татарськими військами сина хана Селім-Гірея І протягом близько трьох тижнів намагався відбити Немирівську фортецю у гетьмана А.Могили. Водночас "турецький" гетьман розповсюджував серед населення універсали, в яких закликав підкорятися своїй владі на тій підставі, що султан надав йому право володіти Правобережною Україною. Деякі правобережні села і містечка, побоюючись турецько-татарської загрози, визнавали зверхність Т.Сулименка. Навіть серед населення Немирова існувала непевність у вирішенні питання, якому гетьману слід підкорятися - "козацькому" чи "турецькому". Однак Сулименко, незважаючи на допомогу татар, так і не зміг оволодіти Немировом.
