Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗

На випадок збройного виступу проти радянської влади бойові дії планувалося вести силами двох армій: 1-ї, регулярної армії УНР, і 2-ї - Окремої повстанської армії. Остання мала складатися з повстанських дивізій. Було вироблено організаційно-штатну структуру повстанської армії. ЇЇ управління складали командуючий, начальник штабу, ад'ютанти, булавний старшина для доручень.

Штаб армії поділявся на такі відділи: організаційний, з канцелярією та організаційною, обліковою й персональною секціями; розвідувальний: секції офензиви і дефензиви; оперативний, секції: наказна, планово-ситуаційна, залізничних комунікацій, вартових офіцерів; зв'язку, секції: телеграфно-телефонна, радіо; підрозділи: піших і кінних зв'язкових, мотоциклетний, авіаційний; комендантський, у складі квартир'єра, скарбника, завгоспа, сотні польової варти (військової поліції); інтендантський, секції: харчова, одягу і взуття, грошова. До штату штабу входили також армійські прокурор і священик. Крім того, планувалися такі штабні підрозділи, як артилерійський, технічний, санітарний, ветеринарний, цивільне управління, начальник якого керував тилом армії [707].

Варто ще раз зауважити, що в усіх діючих, а також передбачених на час збройного виступу структурах повстансько-підпільного руху в Україні важливе місце відводилось їх спеціальним органам (секціям, пляцувкам, частинам, референтам), котрі мали назву розвідчих, хоча повинні були займатися як розвідувальною, так і контррозвідувальною діяльністю. В штабах повстанських груп і районів, куренях і підпільних організаціях розвідники і контррозвідники, окрім виконання своїх основних обов'язків, вели роз'яснювальну роботу щодо принципів і правил конспірації, надавали допомогу в проведенні диверсійних та інших підривних акцій на окупованій території, сприяли забезпеченню безперебійного зв'язку між штабами, консультували стосовно пропагандистських заходів, виконували інші відповідальні завдання.

ППШ неодноразово призначав дату загального виступу, який відкладався з різних причин. За рішенням Головного Отамана фаза підготовки мала завершитися до 1 вересня 1921 р. [708]. Постійно пророблялися варіанти і складалися плани загального виступу Армії УНР спільно з повстанськими силами в УСРР. Ці плани узгоджувалися з армійським командуванням і керівництвом спецслужби Польщі. Вже 9 серпня 1921 р. представник польської військової розвідки у Львові майор Флерек інформував Варшаву, що він ухвалив укладений ППШ план антирадянського повстання [709]

22 жовтня 1921 р. начальник Партизансько-Повстанського Штабу Ю.Тютюнник підписав наказ "Про організацію Кордонної охорони", за яким начальники Повстанських районів прикордонної смуги повинні були створити Кордонну охорону на терені підлеглих їм районів. Це мав бути тимчасовий орган, поки не буде організована спеціальна прикордонна жандармерія згідно з законом від 28.09.21 р. Організувати роботу Кордонної охорони пропонувалося в такий спосіб, щоб вона в межах своєї компетенції могла виконувати як завдання у сфері фінансово-торговельного обігу, так і політичні, згідно з доданими інструкціями. За невиконання або порушення цього наказу передбачалася відповідальність, як за невиконання бойового наказу [710]. Але, як відомо, через низку об'єктивних причин цей наказ так і не набув чинності.

23 жовтня 1921 р. Ю.Тютюнник видав органзаційний "Наказ Повстанській Армії", де оголосив, що він вступив у командування Повстанською Армією (далі ПА), а начальником штабу призначив полковника Ю.Отмарштайна. ППШ при Головній команді військ УНР розформовується і замість нього залишається Пресово-Інформаційне бюро. Всі командуючі групами та районами в Україні переходять з безпосередньої підлеглості Головному Отаманові в підлеглість командуючому ПА через її штаб. Командуючим 2-ою повстанською групою призначається полковник Л.Ступницький. Всі частини, які прибули з таборів у район Рівне-Костопіль-Міцк і Копичинці, переходять до складу ПА. Із цих частин генерал-хорунжому Янченкові пропонується сформувати Київську дивізію, а підполковнику Палієві - спеціальний відділ [711]. Викладені вище документи свідчать про серйозність намірів С.Петлюри та Ю.Тютюнника.

Регулярні частини мали зосереджуватися під виглядом проведення "будівельних робіт" і "лісових розробок на Волині" у прикордонній смузі. Йшла відповідна робота в таборах для інтернованих вояків. Так, у таборі Олександрів-Куявський з вояків 4-ї дивізії формувалася бригада з 3-х батальйонів, кінного полку, артдивізіону і технічної сотні. 30 жовтня 1921 р. зі Львова прибув до району Рівне-Сарни ешелон з 1 тис. вояків Армії УНР, кількома вагонами зброї для повстанців, а також з польовим штабом на чолі з Ю.Тютюнником. Усього до польсько-українського кордону було підтягнуто до 7 тис. бійців Армії УНР [712].

Планувалося, що частини головної групи вторгнення прибувають на рубіж розгортання, швидко вивантажуються з ешелонів, отримують бойовий наказ і протягом доби приводяться у повну готовність до виступу. План початку бойових дій, вироблений Ю.Тютюнником, передбачав демонстративно-провокаційні акти щодо польських військ, аж до імітації "розграбування" військових складів і нападів на прикордонні застави. На думку Ю.Тютюнника, це дозволило б Польщі формально дотримуватися "нейтралітету", пояснюючи радянській стороні цей виступ самочинними діями Армії УНР. Крім того, повстанці повинні були "напасти" на польських прикордонників з радянського боку і дати Польщі привід для протестів радянській стороні.

Дії регулярної Армії УНР повинні були підтримати повстанські формування. З них належало сформувати вже згадувану Окрему повстанську армію. Планувалося посилити її штаб найбільш здібними офіцерами ППШ. Комплектування штабної сотні передбачалося за рахунок слухачів розвідувальних курсів в таборі у Водовицях.

Для проведення масштабних бойових дій та диверсійно-підривної роботи в разі початку повстання ППШ виробив конкретні завдання повстанським групам: I група - захопити свій район, перервати зв'язок між частинами РСЧА на кордоні з Польщею і в глибині радянської території, знищити залізничні мости і вивести з ладу залізничні колії в районі Бірзула-Вапнярка-Знам'янка-Кременчук; II група відрізає радянським військам відхід на північ, рве зв'язок між частинами РСЧА і штабом КВО, бере під контроль шляхи в Поліссі, нищить залізничні мости і колії; III група займає Полтаву, ізолює з північно-східного напрямку радянські війська, захоплює залізничний вузол Кременчука, веде диверсійну роботу на комунікаціях, захоплює Харків; IV і V групи захоплюють Катеринослав, руйнують мости і переправи через Дніпро. Усі повстанські групи отримали спільні завдання: руйнувати мости, залізниці, телефонні й телеграфні лінії таким чином, щоб їх неможливо було ввести у дію протягом 2-4 тижнів, захопити склади зброї і боєприпасів, одночасно організувати систему зв'язку для власних сил, користуючись радіо, телефонно-телеграфними засобами, саморобними маяками із соломи чи смоли [713].

29 жовтня Ю.Тютюнник виїхав зі Львова до Рівного, туди де завершувалось формування ядра майбутньої Повстанської Армії. До його складу входили три групи: Волинська - головна, під командуванням генерал-хорунжого Ю.Тютюнника, Подільська - під командуванням підполковника М.Палія і Бессарабська - генерала А.Гулого-Гуленка. Загалом вони нараховували до 1500 осіб. Бойовий стан війська був такий: Подільська група (380 козаків і старшин) мала на озброєнні лише 140 рушниць і 2 тис. набоїв до них; Волинська (900 осіб) - 400 рушниць, 44 кулемети зі 120 тис. набоїв, 500 шабель, 100 гранат і 4 пуди вибухівки. В умовах ранньої зими лише половина козаків була відповідно взута та одягнена. Польська сторона не надала і потрібної кількості обіцяних коней. З таким озброєнням та спорядженням важко було сподіватися на успішне завершення походу. Але це не зупинило Ю.Тютюнника й не викликало належної реакції С.Петлюри, який, безперечно, знав про стан військ. Рейд розпочався.