Українофобія: «П'ята колона» та її ляльководи - Рог Віктор (книги онлайн без регистрации полностью txt) 📗
Все це нагадує персонажів відомої байки Глібова про тварину під дубом, і перспектива полягає в тому, чи знайде етнічний господар української землі сили волі та рішучості відтягнути ту верескливу хамовиту тварину від рідного коріння, як би вона при цьому не кувікала.
РУПОРИ УКРАЇНОФОБІЇ
Вплив на свідомість суспільства був, є і буде основною задачею різноманітних політтехнологів, які за допомогою маніпулювання фактами і тенденційною подачею інформації намагаються сформувати суспільну думку в потрібному для них напрямі. Українське інформаційне поле вже віддавна є об’єктом для опрацювання відверто антиукраїнських чинників. І слід визнати, що на цьому поприщі вони досягли неабияких успіхів.
Не є секретом, що наш телевізійний простір практично окупований російським телебаченням, яке, м’яко кажучи, дуже далеке від лояльності до української державності, радіо ефір також заполонений різного роду антиукраїнськими радіостанціями, жовчними залпами в бік України гримить Інтернет, та і друкована продукція, як то газети, журнали, книжкові видання задіюються в інформаційній війні проти України «на повну котушку». Не лише так звані «українські клони» російських газет на зразок «Комсомольская правда в Украине», але й багато «вітчизняних» видань, зокрема комуністичної орієнтації, стали відвертими рупорами брутального україноненависництва. Флагманами в цьому рейді на свідомість українців є такі газети як «Сєгодня», «Кіевскій тєлєграф», «2000», «Киевский вестник», «Коммунист», «Рабочая газета». Гортаючи сторінки цих видань, годі знайти добре слово про українську державу, українську історію чи українську владу. Дискредитація і паплюження всього, що пов'язане з процесами державотворення, з національно-визвольною боротьбою, українською символікою стало «візитною карточкою» цієї, з дозволу сказати, преси. Основними мішенями нападок стають стратегічні цілі: цінності та інституції, які об’єднують і тримають націю, державу, а саме українська мова, єдина церква, територіальна соборність, історія національно-визвольних змагань та їх провідники, національна символіка, національна безпека і державна влада. Не відстають від «лідерів» і окремі регіональні видання, зокрема в Криму, Донецьку, Луганську, Одесі. «Сєґодня лістовка, а завтра вінтовка»?
Пригадуєте відомий анекдот про двох кумів, який завершується обуреним запитанням, — «Куме, то я не розумію, чий Ви кум, мій чи ведмедя!?» Виглядає, що видавці та автори такої «преси» однозначно є «кумами» саме «ведмедя», ведмедя російського. Їхнє зміїне єство так і випирає з тематики публікацій, заголовків статей, змісту заяв і виступів, котрі стають все більш агресивнішими і радикальнішими, несучи вже безпосередню загрозу національній безпеці та територіальній цілості нашої країни.
Мені важко назвати ще якусь державу, яка би дозволяла зовсім безкарно поливати брудом ідеї суверенітету і соборності своєї країни. Невже наші правоохоронні органи, структури, які покликані дбати про захист держави, не усвідомлюють реальної небезпеки підривних дій печерних українофобів, щедро підживлюваних іноземними спецслужбами, власне Москвою, яка давно плекає, розробляє і не приховує плани демонтажу нашої державності?
Толерування отруйної змії біля українського серця не має ніякого оправдання, зволікання з її радикальним знешкодженням є смертельно небезпечним.
ЩО ТАКЕ «П'ЯТА КОЛОНА» І ЯК З НЕЮ БОРОТИСЯ
Видатний науковець Іван Діяк у своєму дослідженні «П’ята колона в Україні: загроза державності», продовжує розвивати тему, над якою працює вже довгий час. Його книги «Хто захистить наш народ і державу: штрихи до історії та сьогодення Компартії України?» (2000), «Україна — Росія. Історія та сучасність» (2001), «Національне відродження чи нова русифікація?» (2000) та інші мали би стати настільними посібниками для всіх, хто цікавиться історією нашої держави та переймається її долею тепер і в майбутньому.
Отже, поняття «п’ята колона» увійшло в широкий обіг з часів громадянської війни в Іспанії. На початку жовтня 1936 року, коли війська генерала Франческо Франко чотирма колонами охоплювали Мадрид, столицю Іспанії, генерал з числа франкістів Еміліо Мола у виступі по радіо зазначив, що наступ розпочне п’ята колона, яка вже знаходиться в Мадриді й яка вирішить долю битви.
З того часу означення внутрішнього ворога, ворожої агентури, яка веде підривну роботу всередині своєї країни отримало цю назву. «Випадкова комбінація слів «п’ята колона» перетворилася на визначений термін, котрий використовується поряд із поняттями «троянський кінь» або «комінтерн», — зазначає Іван Діяк.
Книга складається з чотирьох розділів: історія питання, склад п’ятої колони, п’ята колона в сучасній Україні та способи протидії. Як зазначено в анотації, «слідуючи усім вимогам, які ставляться перед науковою роботою, одночасно автор спробував написати книгу так, щоб зробити її цікавою та доступною для широкого кола читачів».
Науковець, реально оцінюючи загрозу «п’ятої колони» для майбутнього України і виразно усвідомлюючи, що жоден зовнішній ворог не страшний, якщо всередині країни знешкоджено його явну й приховану агентуру, детально досліджує проблему нинішньої загрози державності з боку тих, хто втративши страх і рештки совісті, підпрягся до імперського воза, вірнопіддано служачи тим, хто стверджує, що «або Україна знову приєднається до Росії, або війна». Ці слова належать Сергію Бабуріну, відомому російському політику, до речі, вірним союзником якого в Україні є ПСПУ та її лідерка Наталя Вітренко. У своїй праці Іван Діяк наводить історичні приклади як зі світової, так і з вітчизняної історії, на основі глибокого аналізу фактів та документів прямо вказує на ті сили, котрі намагаються заперечити українську державність та розхитати її єдність як в політичному, так і в територіальному аспекті. Сміливо вказує автор і на ляльководів, котрі вже особливо й не ховаються за лаштунками «театру масок», а практично цілком відверто і цинічно декларують свої цілі та задіюють механізми їх реалізації. Напевно доцільно навести хоча б кілька цитат як російських діячів, так і їх «українських» (важко підібрати слово) …«шісток». Ось наприклад слова Леоніда Грача (КПУ): «Вобщем то мы все в политической команде России. В том числе и те, кто находится в Киеве. Они отдают себе отчет: Украина сегодня расколота на две части, но Украину можно заарканить в результате выборов…» (стор. 90). А ось слова Жиріновського: «Вы на Украине обнаглели, а Ющенко будет наказан, это уже сказалось на его здоровье, это сделали украинские патриоты…» (стор. 106). Кирил Фролов, головний експерт по Україні затулінського так званого інституту країн СНГ рекомендує: «Россия должна действовать без комплексов. Поддержка православия должна осуществляться в форме поддержки православних информационно-политических проектов… Соответственно, Синод Украинской православной церкви Московского патриархата призывает, чтобы православное большинство Украины также организованно выступило против Ющенко» (стор. 70). «…Востребовать кадровый потенциал русских, православных, русинских, пророссийских организаций, предоставив их лидерам и експертам достойные места в политической, политтехнологической, экспертной и информационной сферах, дать им шанс на ТВ, в крупних печатных и сетевых изданиях, административных и партийных структурах» (стор. 89–90). Та й сам Затулін не приховує своєї місії: «Я курирую в «Единой России» отношения с Партией Регионов, это мое партийное и депутатское поручение» (стор.97). І таких відвертих цитат у книзі Іванa Діяка аж задосить.
Автор, ретельно дослідивши механізми, засоби, методику дій «п’ятої колони» в Україні, визначивши її складові (бюрократична, комерційна, етнополітична, слов’янська, колишня номенклатура, комуністична, церковно-політична, ренегатська, іноземна військова присутність), виводить її роль і завдання, поставлені кремлівськими господарями. «За її допомогою по розробленим московськими політтехнологами планам ця колона повинна відіграти головну роль в наступному:
