Бурлака - Карпенко-Карий Иван Карпович (электронную книгу бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Старшина. Отож-то бо й бiда, що ти смiливий тiлько, як треба Петра або кого ще смирнiщого взять, а як прийшлося Бурлаку, то й тпру.
Сидiр. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кiлком чи каменем по головi? У мене ж дiти є!
Старшина. Мабуть, менi самому треба прийняться за нього, бо ти нiчого не зробиш, тiлько хвалиться умiєш та совiти давать! Розбери дiло: як тiлько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то вiн завтра буде у воїнському при-сутствiю, - тодi за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, вiн докаже, що вiльготний. А тiлько вiн вигра цю справу, тодi пиши усе пропало. От тобi одно, а друге - писар совiтує держать його пiд арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсiм з села. Тепер вiн не покине нас, поки свого не доб'ється. То й нехай посидить, а приговор, - i гайда! Бач, харпак, волость щитать захотiв, скрiзь йому дiло!
Сидiр. А так, так! Його треба десь дiть, вiн не тiлько щитать волость, а пiдбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
Старшина. Та ти менi не кажи, я його знаю добре, - збiрщиком при ньому був, - як собака на сiнi: сам не їсть i другому не дає. Вредний iрод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт пiдкинув його матерi замiсть настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з дiда-прадiда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.
Сидiр. На бiсового ж батька зачiпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дiвку…
Старшина. Сидоре, знай же честь. Тобi тiлько дозволь за стiл, то ти й на стiл… Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлацi, а не дiжде! Який би я тодi був старшина, хто б мене боявся, всi б знали: що Бурлака скаже, так i буде.
Сидiр. Робiть, як знаєте, ви - голова.
Старшина. Отже, слухай сюди: Бурлака на тiм боцi, на весiллi, то вiн неминуче буде йти цiєю вулицею назад.
Сидiр. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього пiдступать, - смертоубiйство буде!
Старшина. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
Сидiр. Ну, то кажiть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
Старшина. Вiн пiде спать п'яненький, а ми назирцi за ним та сонного його зв'яжемо - i у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалi; а там - вiдер десять горiлки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор i пошлемо Бурлаку подальш вiдцiля, - нехай там волость щита чи, про мене, хоч i старшиною буде! Тямиш? Де тобi! А ми всяку резолюцiю вже з писарем поклали.
Сидiр. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-рiше пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
Тим часом десятники залаштували вiкно.
Десятник. Готово!
Старшина (огляда). Так добре! Тепер два чоловiка iдiть шукать Олексу i хоч з-пiд землi викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посiдаймо отам бiля рову. Надворi темно, нiхто не примiтить.
Розходяться.
Сидiр. Стривайте; чуєте - хтось спiва.
Старшина. Еге. Ходiм! Я тебе провчу, я тобi покажу - щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить).
Семен (п'яний, спiва).
Крутився, крутився i не попав на той бiк! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща). Моя!.. Га? (Оглядається навкруги). Хтось звав, а нiкого не видко… Так, так! (Приглядається). Клуня, iменно клуня! Он i чорногуз! Тут i ляжу… (Стає на колiна i хоче скинуть свиту). О, хтось гомонить, мабуть, жiнка вийшла! (Надiва свиту). Пiду у хату! (Хоче пiдняться i сiда).
Бурлака (за лаштунками спiває).
Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весiлля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пiшов? Чи не зайшов вiн до Дмитра? Випив i забув, що удосвiта треба їхать в город. (Натикається на Семена.) О, чи не Петро?
Семен. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клунi холодно.
Бурлака. Семен! Чи тобi ж пить горiлку? Гай-гай! Вже й не тямить, де вiн.
Семен. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене лякаєш, перемiнила голос… Ач, яка хитра, ну, не вража баба… (Смiється). Яка!.. Диви, ще й пустує. Веди мене у хату.
Бурлака (смiється). Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо надворi темно, ще хто-небудь наїде. (Пiдходить i пiдводить Семена). Ходiм, ходiм, овечко, додому!
Семен (цiлує Панаса). Жiнко моя, голубко, Ярино, спасибi, спасибi!
Бурлака. О мiй баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, нiж горiлку, - бач, як намок, насилу пiднiму. (Бере на руки, як дитину, i виходить з ним.)
Старшина, Сидiр два десятники крадуться з другого боку.
Старшина (показує). Бачили, хлопцi? Ходiмо ж назирцi за ним. Як тiлько засне, то ми його тодi насядемо, зв'яжемо i в холодну вiдтарабанимо. Нехай там посидить зв'язаний до ранку, а вранцi ми йому хлосту дамо.
Ходiм!
Пiшли. Яка хвиля - тиша, здалеку чуть знову - скрипка i бубон грають.
Олекса (крадеться). Скрiзь тихо! Здається, нiкого нема! Був дома i не застав дядька, пiшов пiдводу шукать у город. От напасть! Утiк з холодної, щоб хоч побачиться з Галею. Пiшов би на весiлля - страшно: чого доброго, там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повиннi дiвчата йти з того боку, так я тут i побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодої дiвчини, та ще найкращої! Думав, як бiдна, то й поквапиться. Не в тi взувся! Ще… бог змилувався, хоч дядько Панас надiйшли, тo не дадуть пропасти, а то прямо хоч живий у землю лiзь, та й годi. Сьогодня Петро в холоднiй розказував, що дядько завтра поїдуть до справника. Постривай, лисий, коли б менi тiлько вiдбуть цю оказiю, я тобi бебехи надсаджу, пiймаю я тебе у дячихи!