Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..
"Давно створились ріки повноводні"
* * *
Давно створились ріки повноводні.
На картах намальована їх путь.
Хоч обміліли деякі, —
сьогодні
їх все-таки великими ще звуть.
Чи сила звички,
чи гіпноз наймення, —
яка різниця? Тільки б мілина
не затискала у піщаних жменях
борти човнів і лопаті судна.
Давно створились ріки повноводні.
Та й зараз пробиваються струмки.
Десь, може, починається сьогодні
русло нової на землі ріки.
Дзвенять потоки в дощовому квітні.
Булькоче нетривале джерело!..
І тільки ті джерела непомітні,
які глибоке створюють русло.
«Вітрила», 1958 р.
"Далеко там в полях за вітряками"
* * *
Далеко там в полях за вітряками
за смутком за туманом за роками —
За смутком за туманом за роками —
Немає там ні станцій ані пошт —
Стоїть мати моя при дорозі
заплітає у коси дощ
"Двори стоять у хуртовині айстр"
* * *
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, —
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
"День за днем, вони вже звуться — дати..."
* * *
День за днем, вони вже звуться — дати.
Густо смутків чорного литва.
Дні мої, а чим же вас згадати,
всі мої зацьковані слова.
Люди мої, рідна моя рідність!
Щось мені так сумно, аж лякаюсь.
Щось приходжу я в невідповідність,
і чомусь, злочинниця, не каюсь.
Хтось там галасує, голосує.
Хтось танцює ритуальний танець.
Час — він мудрий, фікції скасує,
а, між іншим, я таки зостанусь.
"День світився, як свята Цецилія"
* * *
День світився, як свята Цецилія.
Дерся плющ на сходи і стіну.
Два ченці, на те ж вона й Сицилія, —
обробляли нивку кам’яну.
Вітер віяв з моря і з Тунісу.
Час ішов античний, навпаки.
В кам’яному вусі Діоніса
гомоніли люди і віки.
Тут жили мандрівники й поети.
Тут колись причалив Одіссей.
На моєму клаптику планети
землю не виборюють у скель.
Там ґрунти родючі і надійні,
є де розгулятись бур’яну.
У якому, Боже, провидінні
показав ти нивку кам’яну?!
"Дерева йшли над річкою додому"
* * *
Дерева йшли над річкою додому.
Стояло сонце в радісній воді.
Сосна березі руку подала,
і тихо йдуть, так наче в полонезі.
І альфа-часточки, як ельфи,
над бур’янами порхають в полях.
2.06.2004
«Мадонна перехресть», 2011
ДЕРЖАВА КУГЕЛЬ-МУГЕЛЬ
Залізний коник заіржав,
крутнувсь на ніжці флюгер.
Найсимпатичніша з держав —
держава Кугель-Мугель.
І грав у ній велику роль
один само вигнанець,
що був і сам собі король,
і сам собі підданець.
Із цілим світом тет-а-тет,
піднявши пива кухоль,
він пив за су-ве-ре-ні-тет
держави Кугель-Мугель.
Він був філософ і травник,
і мав амбітні плани.
І навіть Гіннеса уник
бо не любив реклами.
Усіх на світі поважав,
та мав шлагбаум в смуги.
Найпрогресивніша з держав —
держава Кугель-Мугель.
18.08.1996
"Мадонна перехресть", 2011 р.
"Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці"
