Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
— Ні.
— Модерніст?
— А хтозна.
— Реаліст? Романтик? Хто ж він, га?
— Кров у мистецтва сьогодні венозна,
А він окремо. Він — Дега.
"Діти передражнюють зозулю"
* * *
Діти передражнюють зозулю
голосами хитрими в гаю.
а вона відгукується щиро,
мов зустріла подругу свою.
Чи вона, довірлива пташина,
голосів не вміє розрізнить?
Чи вона в гаю цьому — єдина,
і схотілось їй поговорить?
«Вітрила», 1958 р.
"Доборолися! Добалакались"
* * *
Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б’ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!
Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!
Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки без голів’я вогонь, —
хай він спалить усе це нікчемство,
українського пекла вогонь!
ДОБРА ОЗНАКА
Неспокій, туга і нудьга шалена.
А друзям нудьгувати не з руки —
навшпиньки не блукають біля мене,
не співчувають слізно...
Навпаки:
вони сміються молодо і щиро,
розповідають тисячі пригод,
не губляться і не втрачають віри
при темній хмарі відчаю мого.
І це ознака найпевніша, милий,
що не навік ми розлучились, ні!
Інакше наші друзі б не зуміли
так весело сміятись при мені.
«Проміння землі», 1957 р.
ДОБРЕ ЖИЮ
Звичай — гордість або прикмета...
У Карпатах,
гірському краю,
на питання:
— Як ви живете?
кожен мовить:
— Добре жию.
Може, вмерло дитя єдине,
ворожнеча з другом зайшла,
чи унадився вовк в полонину,
а чи поле вода пойняла, —
все одно в гірському краю
кожен мовить:
— Добре жию!
«Проміння землі», 1957 р.
"Добре, що нічого ви не знаєте"
* * *
Добре, що нічого ви не знаєте,
добре, о майбутнє уві млі.
Всі ми, всі ми в цьому світі знайди, —
нас приніс лелека на крилі.
Все це знає Той, хто нас придумав,
хто поклав життя на Терези,
у чиїх безмежних каракумах
Вічність грає в довгої лози.
Юний предок дивиться з портрета.
Сиве сонце сходить у вікні.
Вчора, пролітаючи комета
підморгнула приязно мені.
20.06.2009
"Мадонна перехресть", 2011 р.
ДОЛЯ
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.
"Літературна газета", 26 січня 1962
"До мене в хату заповзла гадюка"
* * *
До мене в хату заповзла гадюка.
Кажу: — Сідайте. Кави чи вина?
Та й не туди, що тут би треба дрюка,
бо вже по підрах шастає вона.
В її очах болотяна сітчатка,
її язик — роздвоєне жало.
Вина ж сичить, сичала і сичатиме
і розворушить все своє кубло.
Воно ж кишить, і пнеться, і звивається,
і жалить всіх і вся наперебій.
Бо це ж гадючки прості, не вульґаріс,
тут не поможе заклинатель змій.
Кому ж таке потрібно страховидло,
що розвело круг себе мошкару?
Пора сказати: — Все. Кінець. Набридло.
Тепер вже пані, Здвиження. В нору!
16.10.1999
«Мадонна перехресть», 2011
"Домовичкам незатишно у місті"
* * *
Домовичкам незатишно у місті.
Нема горища й комина. А ніч.
Немає хати, що їй років двісті,
і не зітхає челюстями піч.
Нема колиски, щоб поколихати,
а як і є, то зовсім не така.
І навіть сон не ходить коло хати
і не співає "люлі" і "Котка".
На Страсть не пишуть хрестика свічками.
З екранів щось стріляє і реве.
Біда сьогодні буть домовичками,
у інтер'єрах казка не живе.
17.01.2003
"Мадонна перехресть", 2011 р.
ДОН ПІППО ЛІРОЗІ
Сицілія. Етна. Душа як в гіпнозі.
І море, і скелі, і тиша терас.
Дон Піппо Лірозі, ми завжди в дорозі.
Я вперше Вас бачу. Я згадую Вас.
Ми десь розминулись. Мабуть, в Сарагосі.
А може, колись Ви були й на Русі.
Дон Поппо Ліроз, я згадую й досі
троянду і шпагу у Вашій руці.
Цей дзвін цього слова — не ваша терцина?
Цей лицар в пустелі — не Ви вдалині?
