Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Приключения » Исторические приключения » Королеви не мають ніг - Нефф Владимир (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗

Королеви не мають ніг - Нефф Владимир (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Королеви не мають ніг - Нефф Владимир (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗. Жанр: Исторические приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Іди з Богом, сину, і згадуй іноді про ці добрі й приємні хвилини, які ми провели з тобою разом, і нехай тобі всміхнеться щастя. Я теж з радістю і вдячністю згадуватиму той благословенний час, коли мені судилося стежити за твоїм зростанням.

Хоча Петр й уявлення не мав, про які добрі й приємні хвилини, проведені разом, згадує батько, але цей прояв великодушного смирення, забарвлений смутком, так його зворушив, що сльози ринули йому з очей, чорних, широко розставлених очей дванадцятирічного архангела Михаїла.

— Я згадуватиму, таточку, — пообіцяв він, — хоч мені й трохи соромно за те, що я дратував вас під час ваших уроків.

— Пусте, Петре, пусте, — махнув рукою пан Янек, усе ще сумно всміхаючись. — Можливо, колись ти зміниш свої погляди й зрозумієш, що на світі немає нічого вищого за філософічну науку. Хоч би як там було, пам’ятай: поки я живий, двері мого дому для тебе завжди відчинені.

Петр зібрав своє манаття й перебрався до графського палацу під Петршином; однак — така вже була іронія долі — ще того самого дня він трохи не скористався батьковою великодушністю й не повернувся до завжди відчиненого для нього дому.

Малий Джованні, графський син, ясноволосе хлопченя, тендітне, як батько, з блідими, м’якенькими щічками і голубими, як незабудки, очима, в свої десять років виглядав на вісім. Поява Петра, войовничого ангела, так настрахала його й привела до такої розгубленості, що він захистився від нього, вдавши із себе байдужого, й дивився кудись у простір, немовби новий компаньйон нітрохи його не цікавив. Справді—бо, дивно, що цей тендітний блондин був італієць, тим часом як смуглявий Петр з його чорними палкими очима не мав ні краплі іншої, не середньоєвропейської крові, але в природи є свої примхи, і з ними нічого не можна вдіяти, тільки взяти до відома.

— Джованні — слабенький, а світ — сильний, — сказав граф Гамбаріні, знайомлячи обох хлопців, — через те я надаю великого значення вправам у спритності й силі, фехтуванню, їзді верхи і так далі. А що мені особисто дуже заважає незнання тутешньої мови, я хочу, Петре, щоб ти розмовляв з Джованні, наскільки це можливо, виключно по—чеському і якнайшвидше навчив його своєї рідної мови. А тепер ідіть, тепер година вільних забав.

Німець—мажордом у чорному, а лакей у червоному, який ніс полотняну торбинку, дві дерев’яні битки і срібну тацю під пахвою, провели обох хлопчаків до парку в французькому стилі, розбитого між заднім крилом палацу й оранжереєю, що замикала систему уступчастих, з’єднаних широкими сходами терас, прикрашених статуями і квітниками, тієї холодної пори року ще вкритими глицею. Звідти, обережно ступаючи по дерев’яному містку, що з’єднував береги пересохлого струмка, вони перейшли на невеликий, посиланий піском простір, обгороджений глодовим живоплотом і розділений на дві частини сіткою, натягненою посередині. Лакей висипав усе, що було в торбині, — як виявилося, там лежали ідеально круглі, обтягнені шкірою м’ячики яскравого забарвлення, — і, вклонившись, вручив Джован—ні й Петру по битці.

— Що це таке? — запитав Петр.

— Це, молодий паничу, класична гра, про яку згадував ще великий Гомер, — повчав його мажордом. — Називається вона paume, це французьке слово, й означає воно «долоня», бо раніше м’ячики відбивали долонею. Нині, завдяки новітньому поступу, з цією метою застосовують битки: як зволите бачити, це дерев’яна рамка з ручкою, на яку натягнено струни, і грають у це так: гравці перекидають один одному через сітку м’ячик, намагаючись якнайдовше утримати його в повітрі.

— А навіщо? — запитав Петр.

Це запитання, хоч воно було просте й діловите, здивувало мажордома.

— Я вже сказав, молодий паничу, що це гра, основне правило якої — якнайдовше утримати м’ячик в повітрі. Грайте на здоров’я, а Йоганн буде вам допомагати й приносити м’ячики. Йоганне, стежте за молодими паничами.

Він уклонився і пішов.

— Ну й нудота, — сказав Петр по—чеському Джованні. — І тобі хочеться грати в таке казна—що?

Джованні, бліде личко якого було позначене виразом тихого смирення, хоч і не второпав жодного Петрового слова, але твердо зрозумів, що в них ішлося про його незгоду з характером вільної розваги, яку їм тут нав’язали. Він відповів милозвучною мовою, наївно гадаючи, що це латина, хоч насправді вона була ближча до мови Боккаччо, ніж Ціцерона:

— Мусимо, а то слуга розкаже падре, і падре розірве нас обох на шматки, розумієш?

Великим і вказівним пальцями він узяв один із м’ячиків і делікатно перекинув його через сітку Петрові, Петр спіймав його і повернув Джованні, відбив і одержав, одержав і відбив; так пристойно вони перекидалися й перекидалися, а коли м’ячик відлітав убік, Йоганн, увічливий худий молодик з довгими чорними бурцями, але гладенько поголений, біг по нього і з поклоном приносив гравцям на срібній таці.

Хвилин через п’ять — десять Петрові ця забава так набридла, і він з такою силою послав м’ячика, що той відлетів крізь крони голих дерев аж кудись до оранжереї, а коли лакей, вірний своєму обов’язку, самовіддано кинувся його шукати, Петр перестрибнув через сітку й підхопив Джованні під пахву.

— А тепер даємо драла, — коротко наказав він і мерщій потяг Джованні, приголомшеного таким поворотом справи, за глодовий живопліт, а звідти — до русла пересохлого струмка.

— Петре, не дурій, це заборонено робити, що скаже Йоганн, коли повернеться? — пручався Джованні, розчер—вонілий від збудження й уражений до глибини душі, бо ще ніколи в житті він не вчинив нічого такого, що суперечило б волі батька. — Це ж особистий footman [11] падре, свинюка із свинюк, він усе падре донесе і ще додасть від себе. Ні, Петре, нам з тобою дадуть такого прочухана, якого ще світ не бачив!

Але Петр не зважав: він мчав уперед. А Джованні — разом з ним, бо не зміг устояти перед його наполегливістю й за хвилину навіть відчув не відоме досі блаженство — привілей героїв і авантурників. «Що ж, — майнуло в його світлій голівці, — я тут ні при чому, це була Петрова ідея, а що мені робити, якщо він старший і сильніший, ніж я?»

Вони підлізли попід ґратками, що закривали діру в мурі, крізь яку струмок, поки там дзюрчала вода, вливався у парк, а звідти смердючою боковою вуличкою, що виходила на Влаську вулицю, подалися на головний Малостранський майдан, де довкола чорного помосту, на якому, склавши на грудях мускулясті руки, біля плахи стояв кат у чорному, з червоним каптуром на голові й чекав на засудженого до страти, а потім до Гандліржського плацика, приблизно туди, де тепер стоїть Вальдштейнський палац і де Петр провів найприємніші хвилини свого дитинства.

— А що ти скажеш падре, коли він почне нас сварити? — запитав своєю італінізованою латиною Джованні, знову пойнятий страхом, бо досі ще ніколи в житті не ходив по місту пішки й без супроводу дорослих. Його все жахало — кат, стратенець, якого привезли в бідці, прив’язаного до лави, напівголого, зі слідами катувань на тілі, жебраки, що, мов жалюгідні купи смердючого дрантя, корчилися на землі й золотушними руками хапали гарно вбраних паничів, благаючи милостиню; брудні кабани, що рохкаючи, рили п’ятачками розм’яклу землю, криваве ремесло цирульника, який перед своїм закладом виривав пацієнтові, що вив від болю, хворого зуба; повії, які виставили у розчинених вікнах підвальних кімнат свої оголені груди; вояки, сторожі і євреї в чорних лапсердаках з жовтим кружалом. Його бліде личко знову набрало звичного виразу вдаваної байдужості, але він хоробро крокував на своїх тонких ніжках, узутих у шпичасті черевики з білої шкіри, лякливо притиснувшись до свого сильнішого й хоробрішого товариша, і скоса поглядав на цей дивний світ, який відкривався перед ним, і схиляв голову на плече своєму захисникові Петрові.

— Я не знаю, що скажу твоєму падре, — відповів Петр тією самою мовою. Він був такий кмітливий і володів таким тонким слухом, що кількох слів, почутих від Джованні, цілком вистачило для того, щоб пристосувати свою латину, перейняту від єзуїтів, до його італійської вимови.

вернуться

11

Лакей (англ.)

Перейти на страницу:

Нефф Владимир читать все книги автора по порядку

Нефф Владимир - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Королеви не мають ніг отзывы

Отзывы читателей о книге Королеви не мають ніг, автор: Нефф Владимир. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*