Легенди Львова - Винничук Юрій Павлович (чтение книг .TXT) 📗
– Давайте, поки не пізно, заб'єм!
Хтось ухопив палицю в обидві рук„та й бух по серпу. А той – бриць! – угору підскочив, крутнувся і впав згори рудому Кузьові на карк. Кузьо заверещав, а тут його сусіда вхопив серпа за ручку і потягнув щосили до себе. Як шарпнув, так голову і відтяв.
– Стривайте, – втрутився війт. – Нема іншої ради, хіба оцю бестію спалити.
Кинулися скнилівці шукати якої деревини до лісу, що тягся край поля, хутко позносили. запалили багаття. Війт обережно дрючком заштурхав серпа у вогонь і стали всі стежити, що ж то далі буде.
А серп червоніє, червоніє – аж очі сліпить.
– Ти ба – від вогню воно ще гарніше! – дивуються скнилівці.
– А давайте його втопимо, – сказав війт і, підчепивши розпеченого серпа дрючком, поніс його обережно до струмка.
Як тільки серп упав до води, пролунало загрозливе шипіння. Скнилівці злякалися вже не на жарт.
– Кара Божа! Тікаймо! Бо ж воно таке сердите, що спасу нема! І погнали стрімголов до села.
Стара дерев'яна церква на Скнилові геть обросла на даху травою.
– Добре би ту траву скосити, сказав війт.
– Що там косити, треба якого бичка на церкву висадити та й випасе, – порадив Яцько Макольондра.
Та рада всім припала до смаку і зараз привели бичка. Хтось приніс драбину, перекинув через хреста на даху шнур так, аби один кінець тримати в руках, а другим обв'язати за шию бичка.
– Гей рруп! – скомандував війт, і бичка почали тягти за шию догори.
– Але як та худобина траву чує! – тішився Яцько. – Аж язика висолопив!
