Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич (электронную книгу бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Ці переговори могли затягнутися, але рано чи пізно все стало б на свої місця. Гармаш бачив — вони з Костею й без того вигравали час через плутанину в рядах супротивника. Дозволяти ворогу з’ясовувати всі обставини, через які виникло фатальне непорозуміння, в жодному разі не можна. «Вальтер» муляв Павлові очі. Більш слушного моменту, ніж тепер, годі було чекати.
Відштовхнувшись ногами від землі, Гармаш у стрибку здолав відстань до пістолета. Упавши, підхопив зброю, миттю перекотився, двічі стрельнувши в русі. Найближче до нього стояв Багров. Поки він устиг зрозуміти, що трапилось, і розвернутися на шум, одна з випущених куль уже вжалила його в ногу вище коліна.
Щойно Павло кинувся до зброї, Сотник щосили закричав: «ВОГО-О-ОНЬ!!!», налетів ззаду на Щербатого, штовхнув його плечем у спину. Падаючи зі схилу вниз, той автоматично вистрілив, і сліпа куля мало не зачепила Рогожина, який кинувся на нього.
Своєю чергою Федір сприйняв колотнечу позад себе за спробу когось із його товаришів відволікти увагу на себе, аби дати йому можливість перейти в атаку. Довготелеса незграбна постать звалилася просто під ноги. Рогожин навалився зверху, намагаючись обеззброїти Щербатого, і тут почув крик Дьогтя:
— Федю! Не там! Не там! Тікає!
Над ним знову гаркнув постріл. Це броватий відкрив безладний вогонь по Сотнику, який тим часом зістрибнув зі схилу, впав, але швидко підхопився й погнав через потік до Гармаша, тримаючись ближче до краю міжгір’я, попід стіною.
— СЮДИ! ПРИКРИЮ! — гукнув Павло і, ставши на одне коліно, прицілився у броватого. Дві перші кулі пройшли повз, від третьої той сам заховався, припинивши обстріл Сотника й залігши за каменем. Савка кинувся до своєї рушниці, але куля Гармаша, хоч і не влучила в нього, зате змусила впасти в потік.
— Бігом! Бігом! — підганяв Павло, звівшись на рівні ноги й відступаючи в єдиний можливий бік — до халупи. Поки Рогожин і Щербатий вовтузилися «купою малою», а інші не прийшли толком до тями, можна було не чекати серйозних дій з боку ошелешеного супротивника. Поки що час працював на Павла з Костею. Дочекавшись, коли Сотник добіжить до вкриття, Гармаш пропустив його поперед себе всередину халупки, а потім сам забіг туди.
І вчасно: нарешті оговтавшись і розібравшись, що до чого, Щербатий звівся на рівні ноги і, не особливо дбаючи по прикриття, почав посилати в бік халупи кулю за кулею. Зайнявши позицію біля єдиного маленького віконечка, котре більше нагадувало бійницю, Гармаш старанно прицілився крізь нього, та трохи почекав із пострілом: Рогожин зіштовхнув довготелесого з лінії вогню.
Тим часом броватий за каменем уже освоїв свою позицію й почав обстрілювати сховок розвідників. Кулі цмокалися в стіни, одна залетіла у віконце, свиснувши в Гармаша над вухом, і він відсунувся — бандит почав пристрілюватися. Скориставшись нагодою, Дьоготь таки дотягнувся до своєї рушниці, підхопив її і під прикриттям броватого нарешті заховався за величенький валун поруч із ним. Рогожин із Щербатим так само перемістилися в укриття. Останнім дошкандибав Багров, підхопивши на ходу однією рукою за ремінь карабін ватажка, що сиротливо валявся біля потоку, іншою він волочив свій карабін. Попри все якимось дивом вдалося вберегти зброю від води.
Розосередившись по схилу за камінням, усі п’ятеро взяли халупу на приціл. Побачивши, як у дверній проймі майнула постать Гармаша, вони дали недружний залп, далі почали поливати прихисток розвідників кулями без жодної команди, просто виливали на Павла і Костя злість. Та Рогожин вчасно оговтався, коротко наказав припинити вогонь і обережно висунувся з-за каменя.
Постріл.
Куля відбила кам’яний сколок просто біля його обличчя, та ватажок, заховавшись і перезарядивши карабін, і далі заборонив відкривати вогонь. Коротка сутичка припинилася так само раптово, як почалася.
— Гей, ви, там! — на всю силу легенів гукнув Рогожин. — У вас же там воювати немає чим! Там кожному по патрону лишилося, правда? Чули, старлею? Даю вам хвилину на те, аби подумати й самим застрелитися, по черзі!
— А не мало? — долинуло після короткої паузи.
— Добре, даю три! Ви заслужили! Е, старлею, я пишаюсь вами! А батьківщина — так точно, почули? Ми всім перекажемо, як ви достойно помирали!
— ЗАКРИЙ ХАЙЛО! — тепер кричав Сотник.
Знову постріл, ніби у відповідь на образу.
— Думайте! Більше шансів у вас немає! — попередив Рогожин.
Годинник на руці Рогожина не розбився. Секундна стрілка бадьоро бігала по колу. Дочекавшись, поки вона добіжить до позначки «12», ватажок почав відлік. Милостиво подарував розвідникам кілька зайвих секунд.
Витягнувши обойму з «вальтера», Гармаш ударом долоні знову загнав її назад і підняв погляд на Сотника, який смикав руками, марно намагаючись звільнитися від пут самотужки.
— Бреше Федя. Тут три патрони.
— Значить, когось із собою заберемо. Зроби щось, Пашо, не сиди!
Нарешті роззирнувшись довкола, Гармаш побачив у дальньому кутку невеличку купу якихось предметів. Один був схожий на саморобне сито, всередині лежав заіржавілий тесак. Та, незважаючи на іржу, лезо виявилося цілком придатним для того, щоб розрізати мотузку.
— І що далі?
— А як ти думаєш? У штикову атаку підемо чи підпустимо їх до себе по черзі. Їх більше, зате тільки-но почнуть вилазити з-за своїх укриттів, стануть, як на долоні, — Сотник говорив спокійно, ніби вже не минула одна хвилина із трьох, виділених на роздуми.
— Якщо дуже економити набої, трьох справді спробуємо покласти. Правда, як кинуться всі разом, нічого з цього не вийде. Тим більше бачиш — уже зовсім темно.
— Ну, не зовсім…
Над Ведмежою головою яскраво, ніби на замовлення, світив повний місяць.
— А, все одно це ненадовго. Оцим, — Гармаш покрутив у руці тесак, — у рукопашній когось завалити можна. Я б на себе Федьку взяв.
— Тоді поділися зброєю, — Сотник кивнув на пістолет. — Я, поки Щербатого не вхайдокаю, сам помирати не збираюся.
За підрахунками Павла, потроху спливала друга хвилина.
— Глянь, може там іще один ножик знайдеться. Я поки вихід потримаю.
Кость швидко розкидав мотлох у кутку, присів, помацав рукою землю, повернувся до Гармаша:
— Тут брезент. Прикопаний, та не глибоко.
— Що там? Списи та шаблі?
Замість відповіді Сотник швидко помацав у мотлоху, брязнувши чимось металевим, промовив чомусь пошепки: «Лопата», і почав копати. Працював швидко, вже за кілька секунд тягнув брезентовий згорток до себе. Знову мотузка. Видно, у згортку щось цінне, раз його обмотали так дбайливо.
— Ніж! Бігом!
— Що?
— Ножа сюди!
Ще кілька вправних рухів — і мотузок перетято. Розгорнувши брезент, Сотник якимось дивним голосом промовив:
— Пашо… Так не буває…
Тоненька секундна стрілка зробила третє коло по циферблату.
— Е, старлею, ви там як? Усе, зливайте воду! Три хвилини!
Замість відповіді пролунав пістолетний постріл. Майже відразу, після короткої паузи — другий. Знову запала тиша, лише звідкись із ночі далеко-далеко каркнув крук. Багров сплюнув і тричі перехрестився.
— Нечиста сила, щоб її…
— Як думаєш, вони там справді себе… того? — Дьоготь штовхнув Рогожина ліктем.
— Нічого я не думаю. Стріляли не в наш бік. Або в стіни чи в стелю, або справді кожен у себе по черзі, — Рогожин потер заросле густою щетиною підборіддя. — Мотю, як нога?
— Терпимо. Ти давай уже щось вирішуй, бо набридла вся ця каруселя.
— Почекаємо ще пару хвилин. Перекуримо. Якщо просто так стріляли, аби нас знову поморочити, то нікуди не вийдуть. Тут вихід один — ось, — він кивнув у бік ущелини. — Повз нас не пройдуть. Чекаємо, потім потроху будемо рухатися туди, подивимося…
— Не зарано, Федю? Суки справді хитрі, — озвався Щербатий. — Бач, мало не порвали один одного через них… У-у, шкури поздираю!
— Не гуди. При будь-якому розкладі в них стріляти нічим. Сиди. Кури.
