Королеви не мають ніг - Нефф Владимир (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗
— Ви старші за мене, до того ж мій начальник, через те мені залишається тільки скоритись вашому бажанню, — сказав Петр.
Проте єпископське містечко Орте, яке лежало при впадінні річки Неро у Тібр, маленьке і спокійне, того дня аж кишіло вояками з дружини якогось високого римського сановника, котрий учора прибув сюди й разом зі своїм почтом зупинився в будинку єпископа; і ці вояки, ненажерні й голодні, мов сарана, встигли пожерти не тільки всі paupiettes, на які так гострив зуби капітан д’Обере, але й взагалі усі харчі, навіть сколотини та козячий сир. З поважним виглядом і гонором ходили вони по містечку, чіпляючись до дівчат, і роїлися на майдані перед єпископським будинком, наче бджоли перед льотком.
— Ні, тут нам щастя не всміхнеться, — сказав капітан. — Поїдемо до Рима й, може, дорогою натрапимо на якусь місцину, котру поки що не заполонили ці терміти.
— Осмілюсь стверджувати, що це було б нашою фатальною помилкою, — озвався Петр. — Погляньте он туди, нагору.
Капітан глянув і в одному з вікон єпископського будинку побачив дрібненьке жіноче личко, позначене виразом безтурботної недоумкуватості.
— Saperlipopette! — вигукнув він. — Bianca matta!
— Саме так і не інакше, — підтвердив Петр. — А де Bianca matta, там і герцогиня Страмби, а де герцогиня, там і принцеса, і я не став би сперечатися, що та висока римська особа, чий почет супроводжує обох дам, — його Еміненція, кардинал Тіначчо. Так чи ні? — запитав він одного з вояків, котрий саме заплітав у гарну косу хвіст свого коня.
— Майже так, — відповів вояк, глузливо наслідуючи Петрову манеру мови.
— Чому «майже»? — вигукнув Петр. — Хіба ви не з почту кардинала Тіначчо?
— З почту, — відповів вояк, не відриваючись від свого заняття. — І ми справді супроводжуємо герцогиню. Але про те, щоб із нами їхала і якась принцеса, я нічого не знаю. Хіба, може, вона така маленька, що я її не помітив.
— Принцеса залишилася в Римі? — спитав Петр.
— Може, й залишилася, — відповів вояк.
— Що ви на це скажете? — обернувся Петр до капітана д’Обере.
— Хіба те, що нам сьогодні таки не вдасться поснідати, — відповів посмутнілий капітан.
Тим часом личко Bianca matta сховалося; і тут з єпископського будинку вийшов молодий офіцер; швидким кроком він попростував до них і, вклонившись, сказав, що її високість герцогиня Страмби хоче поговорити з синьйором П’єтро Куканом да Кукан.
Ідучи слідом за ним склепінчастими крридорами єпископського будинку, Петр з тривогою думав про те, що герцогині, очевидячки, не вручили листа, якого герцог збирався послати їй з гінцем і просвітити її з приводу радикальної, сприятливої для Петра зміни своєї політики. Бо якби вона цей лист отримала, то не забула б повеличати Петра новим титулом маркграфа Трезантського, яким герцог його обдарував. Але чому, в такому разі, вона покинула Рим і пустилася в дорогу, як з усього видно, до Страмби? І якщо вже пустилася туди, то чому не взяла з собою особу, найважливішу з усіх інших, а саме: принцесу Ізотту?
На всі ці тривожні запитання йому судилося негайно одержати відповідь, і ця відповідь була наче відро холодної води, яку йому вилили на голову.
Молодий офіцер повідомив про Петрів прихід і завів його до невеликої кімнати зі склепінчастою стелею, схожою на цюпу, просту й без будь—яких прикрас, але з підлогою, викладеною великими плитами шліфованого білого мармуру. Тут сиділи його Еміненція, кардинал Тінач—чо і її високість, герцогиня Страмбська, зайнята вишиванням якогось дуже дрібненького візерунка на тонкому полотні, натягненому на дерев’яні п’яльці. Bianca matta, смокчучи солодощі, недбало спиралася на її крісло, мов нудьгуюча дитина.
— Він бився, — зазначила вона, коли Петр упевненим pas du courtisan наблизився до них і, згідно з приписом, чемно вклонився.
— Для мене велика честь бути готовим прислужитися вашій високо. сті й вашій Еміненції.
— Мені приємно це чути, — сказала герцогиня, не відкладаючи вишивання. — І все ж таки ваша присутність у цьому місті мене дивує, синьйоре да Кукан. У листі, якого я вчора отримала від свого чоловіка, герцог, між іншим, згадує й про те, що ситуація в Страмбі здається йому напруженою й що ваша присутність там конче необхідна. А ви, бачу, тут, та ще й у товаристві начальника страмб—ської залоги, капітана д’Обере. Сподіваюсь, я почую задовільне пояснення з цього приводу?
«Виходить, вона отримала від герцога листа і все ж таки ставиться до мене з неприязню, — подумав Петр. — Кепські мої справи».
A Bianca matta, мовби на підтвердження справедливості цього спостереження, кинула:
— Тримайся, вона нагострилася на тебе, як меч. Що це в тебе на руці?
— Помовч, Б’янко, не перебивай, — мовила герцогиня й злегенька плеснула її по круглому передпліччю. — Ну, синьйоре да Кукан? Я вас слухаю.
Петр, з похмурим виразом на побитому обличчі, ледь схилив голову.
— На жаль, поняття слова «задовільне», яке вжила ваша високість, перебуває в непримиренній суперечності зі змістом повідомлення, яке я повинен зробити вашій високості, — сказав він.
— Звільніть мене, прошу вас, від свого красномовства, — урвала його герцогиня і відклала вишивання. — Я хочу знати, що ви тут робите і що сталося в Страмбі.
Bianca matta підповзла до Петра навколішках і, гаряче дихаючи йому на руку ротиком, вимащеним солодощами, з цікавістю придивлялася зблизька до емблеми алхіміків — змії, що кусає себе за хвіст і оздоблює перстень—печатку, який Петр носив на пам’ять про свого нещасного батька.
— Дай мені погратися, — попросила вона. — Я люблю змій. — А коли побачила, що Петр не збирається задовольняти її примху, заверещала: — Я хочу перстень! Я хочу перстень!
— Ви що, не чули, синьйоре да Кукан? Дайте їй погратися цим перснем, — наказала герцогиня.
Петр неохоче й з великим невдоволенням стягнув з пальця перстень і віддав його Б’янці. Юродива відразу ж заспокоїлася й, сидячи на підлозі, почала облизувати зображення змійки.
— Ну, то як, синьйоре да Кукан? — озвалася герцогиня. — Я все ще жду відповіді на своє ясне й цілком зрозуміле запитання.
— Гадаючи, що ваша високість і досі в Римі, я поспішав до вас, аби повідомити про трагічну подію, яка сталася в Страмбі, й висловити вам своє глибоке і щире співчуття. Його високість герцог цілком слушно оцінив ситуацію в Страмбі як напружену, бо дуже добре відчував, що граф Гамбаріні замишляє проти нього щось лихе, однак не міг передбачити, наскільки близький вирішальний удар, що його готує для нього Гамбаріні. Його високість герцога було отруєно ввечері того самого дня, коли він ділився зі мною своїми побоюваннями з приводу ситуації, яка склалася в Страмбі, і Гамбаріні разом зі своїми поплічниками, згідно з планом, поза сумнівом, розробленим заздалегідь, здійснив насильницький переворот.
Герцогиня рвучко підвелася, вся посиніла, й губи її затремтіли, проте не з жалю, не від болю, а від гніву.
— І ви, синьйоре да Кукан, ви, на кого герцог так нерозважно покладався, що ви будете його охоронцем і помічником, не тільки не спромоглися запобігти вбивству, але, коли воно сталося, не придумали нічого кращого, ніж накивати п’ятами? Це — обман довіри, недбальство і боягузтво.
Петр лишився стриманий і незворушний, — як і до цього.
— Це несправедливе звинувачення, — сказав він. — Я втік не з поля бою, а з завойованого міста. І Страмба впала не внаслідок воєнних дій, а внаслідок зради.
— Я хочу знати все, що і як там сталося! — закричала герцогиня.
— Чого це ти, панійко, репетуєш, наче недорізана? — сказала Bianca matta повним ротом, обсмоктуючи Петрів перстень. — Ми всі там будемо.
— Я хочу знати все, — повторила герцогиня вже тихіше, немовби взяла до серця зауваження юродивої, й опустилася в крісло. — Геть усе. До найменших подробиць.
Петр задовольнив її прохання якнайретельніше і як вважав для себе найкориснішим. Хоч він і не сумнівався в тому, що герцогині щось відомо про страмбські події з передсмертного герцогового листа, однак почав з докладної розповіді про перебіг своєї аудієнції в герцога, до слова повторив його приємні сентенції про те, що він, герцог, вважає його, Петра, найздатнішим з усіх, хто міг би вивести Страмбу із стану хаосу і сум’яття, які загрожують їй, і що він присвоює йому титул маркграфа й звання генерала, щоб усунути всі перешкоди на шляху до Петрового одруження з його дочкою, принцесою Ізоттою. Герцогиня слухала заціпеніло, лице її нічого не відбивало, вона ані найменшим рухом не виказала, що думає з цього приводу, як раптом чітку й розмірену Петрову розповідь перервала Bianca matta обуреним вигуком:
