Таємничий острів - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (бесплатные полные книги txt) 📗
Колоністи зупинились біля озера, за півмилі від гирла Червоного струмка. Тепер для них вирішувалося питання життя або смерті.
Сайрес Сміт, який ніколи не розгублювався і знав, що перед ним люди, здатні вислухати найгіркішу правду, сказав:
– Або озеро зупинить потік лави й частина острова буде врятована від знищення, або лава потече до лісу Далекого Заходу й на острові не вціліють ні деревце, ні травинка. В такому разі нам зостанеться лише чекати смерті на голому камінні… А втім, нам не доведеться довго її чекати, бо острів буде висаджено в повітря!
– То що, – вигукнув Пенкроф, схрестивши на грудях руки й тупнувши ногою, – нам нема чого гнути горба біля судна?
– Ні, Пенкрофе, – відповів інженер. – Ми боротимемось до кінця!
У цю хвилину річка лави, проклавши шлях серед прекрасних дерев, які швидко пожирала, дійшла до озера. На її дорозі здіймався пагорб. Якби він був хоч трохи більшим, то міг би або затримати потік, або змінити його напрямок.
– До роботи! – крикнув Сайрес Сміт. Колоністи зразу зрозуміли думку інженера: треба було збудувати греблю і відвести потік лави в озеро.
Друзі збігали до корабельні по лопати, кайла й сокири. Зробивши земляний насип і загати із зрубаних дерев, вони за кілька годин звели греблю заввишки три фути і завдовжки в кількасот футів. Коли роботу було закінчено, їм здалося, що все це тривало лише кілька хвилин.
Греблю зробили саме вчасно – вогняні потоки підійшли до нижньої її частини. Річка лави прибувала, як вода у повінь, і загрожувала змести єдину перепону на шляху до лісів Далекого Заходу. Але гребля таки витримала випробування. Настала страшна хвилина – вогненна річка зупинилась ніби в нерішучості і… ринула в озеро Гранта, падаючи з кручі заввишки двадцять футів.
Колоністи, захекані, знесилені й мовчазні, задивилися на боротьбу двох стихій.
Яке захопливе видовище являв собою отой бій води з вогнем! Чиє перо могло б описати ту казкову й страшну битву? Чий пензель міг би змалювати її? Вода шипіла, випаровуючись при зіткненні з розплавленою лавою. Стовпи пари вихорилися у небі на величезній висоті, ніби вириваючись із несподівано відкритих клапанів велетенського парового котла. Та хоч який великий був запас води в озері, відразу стало видно, що воно буде переможене у цій борні, бо вода до нього більше не надходила, а страшна вогняна ріка, яку живило невичерпне джерело, ненастанно котила нові хвилі розплавленої маси.
Падаючи в озеро, лава зразу ж застигала, перетворюючись у кам’яні брили, що громадились одні на одних і незабаром здійнялися над водою. По них ковзали й скочувались у воду нові потоки лави; вони також кам’яніли, але скупчувались уже ближче до середини озера. Таким чином виростало кам’яне пасмо, яке загрожувало заповнити всю улоговину озера. Проте озеро не могло вийти з берегів, бо його води перетворювались на пару. Над нам лунало оглушливе шипіння й тріск, вітер підхоплював і ніс до моря хмари випарів, а ті в повітрі охолоджувались і випадали дощем. Кам’яна дамба щораз довшала, брили застиглої лави наповзали одні на одних. Там, де нещодавно погойдувалось тихе плесо, тепер здіймалося безладне громаддя повитих димом скель, ніби землетрус підняв на озері тисячі рифів. Уявіть собі підняті ураганом величезні хвилі, раптом скуті кригою на двадцятиградусному морозі, і ви дістанете картину озера через три години після вторгнення у нього нищівного потоку лави.
Цього разу вогонь подолав воду.
Однак те, що колоністам пощастило відвести потік лави в озеро Гранта, давало їм на кілька днів перепочинок: плоскогір’я Широкий Обрій, Гранітний Палац і корабельня на якийсь час були врятовані від наступу стихії. Ці дні треба було використати, аби дообшити борти шхуни й законопатити їх. Після цього можна було спустити корабель на воду і робити оснастку. Перебування на суші стало надто небезпечним – острову загрожували вибух і знищення. Гранітний Палац, який зовсім недавно був для колоністів надійним житлом, щомиті міг завалитися.
Шість наступних днів – з 25 по 30 січня – колоністи відчайдушно трудилися на корабельні й зробили стільки, що й двадцять теслярів їх не перевершили б. Вони майже не спали й працювали цілу добу завдяки тому, що освітлене вулканом небо робило ночі такими світлими, як дні. Виверження вулкана тривало далі, але вже трохи слабше. Це було щастям для колоністів, бо озеро Гранта майже повністю залила лава, і нові її потоки вихлюпнулися б на плоскогір’я Широкий Обрій, а звідти ринули б на узбережжя.
Але якщо із цього боку острів уцілів, то на західному березі справи були зовсім кепські.
Справді, другий потік лави, що текла долиною Водоспадної річки, не зустрічаючи перепон на рівнині, широко розлився й дійшов до західного краю лісів Далекого Заходу, а потім і до самого лісу. Висушені літньою спекою дерева миттю спалахнули, і пожежа пішла й низом, і у верховіттях, де сплелися крони дерев. Здавалось навіть, що хвиля вогню швидше біжить верхівками дерев, ніж потік лави біля підніжжя їхніх стовбурів.
Ошаленілі зі страху тварини: ягуари, дикі кабани, пекарі, коали, а також перната і четверонога дичина – кинулись до річки Вдячності й до Качиного болота, з другого боку дороги до порту Повітряної Кулі. Але колоністи були надто заклопотані своїми справами, щоб остерігатися навіть небезпечних хижаків. Вони зовсім покинули Гранітний Палац і, не відважуючись шукати притулку в Комині, тулилися в наметі біля гирла річки Вдячності.
Щоденно Гедеон Спілет і Сайрес Сміт піднімалися на плоскогір’я Широкий Обрій. Інколи їх супроводив Герберт, але ніколи з ними не ходив Пенкроф, котрий не міг байдуже дивитися на спустошення й загибель улюбленого острова.
А видовище, що поставало перед очима з вишини плоскогір’я, було таки невтішним…
Із усіх острівних лісів уцілів тільки невеличкий гай у кінці Звивистого півострова. Всюди виднілись потворні обгорілі пеньки. Ділянки, досі вкриті буйними зеленими лісами, стали безплідніші, ніж Качине болото. Лава знищила майже все. Там, де нещодавно височіли могутні велетні-дерева, тепер лежали брили вулканічного туфу. В долинах Водоспадної річки й річки Вдячності не залишилось ні краплиночки води, і якби зовсім висохло озеро Гранта, колоністи померли б зі спраги. На щастя, південна частина озера не постраждала від лави; там утворилося щось подібне до маленького ставка, де зосередилась уся прісна вода, яка ще зосталася на острові. У далині, на північному заході, вимальовувались різкі обриси відрогів вулкана, котрі скидалися на велетенські кігті, що вп’ялися в землю. Важко передати, яке гнітюче враження справляв цей ще кілька днів тому родючий острів з багатьма річками, непрохідними лісами, зеленими полями… А надто на людей, які їх обробляли… Тепер це була гола безводна скеля, і якби не припаси у Гранітному Палаці, друзі незабаром померли б із голоду!
– Серце розривається від болю, коли дивишся на все це, – якось сказав Гедеон Спілет.
– Ваша правда, Спілете, – відповів інженер. – Хоч би встигнути зробити корабель! Це наш єдиний шанс на порятунок!
– Чи не здається вам, Сайресе, що вулкан ніби затихає? Якщо я не помиляюся, лава ще витікає з його кратера, але її значно менше, ніж було досі.
– Це не має значення, – відповів інженер. – Підземний вогонь не згас, і море щохвилини може залити його… Зараз ми в становищі пасажирів корабля, охопленого пожежею, пасажирів, які не можуть її погасити і знають, що рано або пізно вогонь дійде до порохового погреба! Ходімо, Спілете, до корабельні. Не можна марнувати жодної години!
Ще цілий тиждень, тобто до 7 лютого, лава витікала з кратера, але вже не поширювалась за межі зайнятої нею площі. Найбільше Сайрес Сміт боявся, щоб вогняні потоки не залили берега, де стояла корабельня, бо тоді пропала б остання надія на порятунок. Тим часом колоністів стали турбувати часті підземні поштовхи.
Настало 20 лютого. Потрібен був іще місяць, щоб спустити корабель на воду. Чи протримається острів стільки часу? Пенкроф і Сайрес Сміт хотіли спустити судно, як тільки його корпус буде непроникним для води. Палубу, оснастку і все інше можна завершити й на воді, найважливіше – забезпечити для себе пристановище удалині від острова. Чи не варто, думали вони, відвести судно в порт Повітряної Кулі, якнайдалі від вулкана, бо, перебуваючи поблизу гирла річки, між острівцем Порятунку і гранітною кручею, воно буде розчавлене, якщо острів Лінкольна розвалиться. Тепер колоністи спрямували всі зусилля на те, щоб якнайшвидше закінчити будівництво корпуса корабля.
